3. Механізм та економічні наслідки банкрутства підприємств в україні

При вивченні третього питання теми «Механізм та економічні наслідки банкрутства підприємств в Україні» магістрантам слід звернути увагу на те, що сутність ситуації банкрутства передбачає судове визнання неспроможності підприємства розрахуватися по своїх боргових зобов’язаннях протягом певного терміну. Оскільки наявних у нього активів для розрахунку з усіма кредиторами, як правило, недостатньо, інститут банкрутства є державним механізмом вирішення питання про подальшу долю підприємства: призупинення господарської та примусовий продаж майна підприємства боржника для розрахунку по його зобов’язаннях або надання можливостей та державної підтримки процесу його фінансового оздоровлення (санації).

Процес примусового розрахунку по боргах підприємства – банкрута має обов’язково відбуватися під контролем органів правосуддя, на підставі спільного і одночасного розгляду всіх позовів та вимог. А вирішення питання про надання можливостей санації підприємства та встановлення певного мораторію на задоволення вимог кредиторів також потребує державного регулювання, оскільки пов’язано з фінансовим та майновим становищем багатьох суб’єктів господарювання, впливає на стан економіки країни в цілому, зумовлює її підприємницький та інвестиційний клімат. Законодавче визначення зафіксовано в Законі «Про банкрутство» ( нова редакція Закон «Про відновлення платоспроможності або визнання підприємства банкрутом» та «Господарському кодексі». під банкрутством розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридично особи – суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього термін подані до нього збоку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Інститут банкрутства являє собою юридичний засіб розв’язування економічної проблеми, пов’язаної з неспроможністю підприємства розрахуватися по своїх зовнішніх зобов’язаннях та продовжувати фінансування бізнесу. Фінансова неспроможність підприємства може бути зумовлена різноманітними причинами і факторами, мати різні прояви та наслідки. Найбільш характерними наслідками завжди є економічні наслідки:

• банкрутство з наступною ліквідацією підприємства (припиненням бізнесу);

• банкрутство як засіб поновлення (омолоджування) бізнесу.

Найчастіше, вживаючи поняття «банкрут», мається на увазі, що після повного або часткового задоволення претензій кредиторів підприємство ліквідується і покидає ринок. Однак у світовій практиці досить часто фірми проходять через банкрутство для ліквідації «тягаря» минулих помилок та невдач. Якщо підприємство – банкрут повністю розрахувалося по визнаних судом претензіях і позовах, воно визнається «вільним від боргів». Тобто ніхто вже не може подати до нього майнові претензії, що стосуються угод і дій «добанкрутного» періоду. Без ліквідації підприємство починає нове життя, «з чистої сторінки».

Становлення та розвиток інституту банкрутства в ринковій економіці визначається цілями та завданнями, які повинна вирішувати ця інституція.

Цілі інституту банкрутства:

- стимулювання розвитку бізнесу (підприємництва) і зростання ефективності економіки;

- контролювання господарських відносин між окремими суб’єктами ринку, забезпечення рівності прав, обов’язків, відповідальності;

- очищення ринку від недієздатних учасників;

- справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами;

- створення умов для відродження бізнесу у випадку доцільності і бажання власників підприємства.

Інститут банкрутства має основне завдання надавати підприємству – банкруту шанс на виживання. Це забезпечується проведенням спеціальних реорганізаційних процедур, що можуть припускати фінансову допомогу, управлінське і консалтингове сприяння, тимчасову відстрочку у виконанні зобов’язань та інш.

Функції інституту банкрутства:

1) механізм припинення непродуктивного використання активів підприємств, що виявилися неспроможними вести свій власний бізнес, остаточного сплачення боргу кредиторам та зупинення відповідальності по боргах;

2) механізмом реабілітації підприємств, які, хоча й опинилися на межі банкрутства, проте мають резерви для подальшої роботи як самостійні компанії і можуть уникнути ліквідації, а також мають потенціал для оздоровлення бізнесу.

Перша функція забезпечується механізмом ліквідації підприємства він повинен вирішувати наступні задачі:

• бути механізмом впорядкованого та цивілізованого виходу підприємства з ринку;

• припиняти використання активів, корисний термін використання яких скінчився, або корисність яких є нульовою чи від’ємною;

• забезпечувати передачу життєздатних активів новим власникам та менеджерам, які можуть забезпечити їх більш продуктивне використання;

• вивчати причини неплатоспроможності з метою захисту кредиторів і зацікавлених сторін від недобросовісних дій боржника, які можуть призвести до зменшення вартості його активів;

• забезпечувати швидку та ефективну акумуляцію та продаж активів боржника;

• бути кінцевою стадією заявлення та стягнень боргів.

Друга функція пов’язана з механізмом реорганізації:

• доцільність застосування, тобто визначення можливості продовження життєдіяльності;

• різноманітні форми та інструменти проведення реорганізаційних процедур, можливість їх вибору з урахуванням специфічних особливостей підприємства – банкрута;

• захист підприємства, що є ініціатором або проводить реорганізаційні процедури від пріоритетних та забезпечених кредиторів;

• можливість матеріальної, фінансової чи консалтингової допомоги підприємству в період реорганізації, рівність його прав та можливостей порівняно з іншими суб’єктами ринку;

• достатній час для досягнення результату від проведення реорганізаційних процедур.

За суттю розробка законодавства про банкрутство спрямована на досягнення в рамках єдиних процесуальних відносин компромісу між боржником та його кредиторами для гармонізації їхніх інтересів. Боржникові воно має забезпечувати можливість збереження бізнесу, а кредиторам максимальне задоволення фінансових та майнових вимог. Характер компромісу залежить від конкретних умов економіки країни, стадії її економічного розвитку, політичної орієнтації, менталітету нації тощо.

Основними суб’єктами процедури банкрутства є:

1. Арбітражний керуючий – особа, затверджена постановою суду в разі порушення справи про банкрутство підприємства, яка є сертифікованим фахівцем, що пройшла відповідну спеціальну підготовку та акредитована у судових органах.

Правовий статус арбітражного керуючого визначено Законом України «Про відновлення платоспроможності або визнання підприємством банкрутом»;

Розпорядник майна призначається судом з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражних керуючих, відомості про яких надаються у встановленому порядку вищому арбітражному суду України.

Розпорядником (або арбітражним керуючим) може бути фізична особа – суб’єкта підприємницької діяльності, яка має вищу освіту, юридичну чи економічну, або володіє спеціальнім знаннями не є зацікавленою особою щодо боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого, що видається у встановленому законодавством порядку. Кандидатура розпорядника майна, яка відповідає вищенаведеним вимогам, може бути запропонована кредиторами підприємства. Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які здійснювали раніше управління боржником – юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником минуло не менше трьох років; мають судимість за вивчення корисливих злочинів. Розпорядник майна може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого розпоряджатися майном) боржника.

Законом визначені такі повноваження розпорядника майна:

• скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

• аналізу фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

• аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

• звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених Законом;

• одержувати винагороду у розмірі та порядку, передбачених Законом;

• залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено Законом або рішенням комітету кредиторів;

• подавати в арбітражний суд заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;

• здійснювати інші повноваження, передбачені Законом.

Розпорядник майна зобов’язаний:

• розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до арбітражного суду у зв’язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому законами порядку;

• вести реєстр вимог кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;

• вживати заходів для захисту майна боржника;

• аналізувати фінансову, господарську та інвестийовану діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

• виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

• скликати збори кредиторів;

• надавати державному органові з питань банкрутства, відомості необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;

• надавати арбітражному суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;

• виконувати інші функції, передбачені Законом;

Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора. З дня винесення арбітражним судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпорядникові майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

2. Керуючий санацією - фізична особа, яка призначена на це рішенням арбітражного суду, яка має відповідну ліцензію держоргану з питань банкрутства. Рішення суду про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією приймається за клопотанням комітету кредиторів, яке має бути, подано до призначеної дати засідання суду. Дата засідання призначається на підготовчому засіданні, але не пізніше шести місяців після його проведення. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. Цей термін може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів.

До процедури банкрутства вдаються з метою досягнення фінансової стабільності підприємства та найбільш оптимального розподілу його активів. Досить часто ініціювання процедури банкрутства призводить до того, що в процесі реструктуризації на місці підприємства-банкрута створюється нове життєздатне та конкурентоспроможне Товариство.

Неплатоспроможність - це недостатність ліквідних активів, необхідних Товариству для розрахунків за своїми зобов’язаннями і продовження господарської діяльності.

Банкрутство - це стан неплатоспроможності, що підтверджує нездатність Товариства у встановлений законодавством термін задовольнити вимоги, які пред’являються до нього кредиторами, та виконати зобов’язання перед бюджетом. Товариство визнається банкрутом відповідно до положень законодавства про банкрутство.

Санація та ліквідація Товариства. Під час судочинства щодо справ про банкрутство усі учасники процесу завжди ретельно аналізують два основних варіанти виходу з банкрутства - санацію підприємства-боржника або ліквідацію його активів.

Санація – це система заходів щодо уникнення ліквідації Товариства у процесі банкрутства, яка передбачає задоволення третьою особою вимог кредиторів до боржника на певних умовах. Санація може також здійснюватися шляхом укладання угоди з усіма кредиторами Товариства, за якою виплати кредиторам здійснюються на умовах, що відрізняються від попередніх умов, узгоджених на момент надання кредиту або позики. Така форма санації дозволяє Товариству функціонувати далі та звести до мінімуму збитки кредиторів. Крім того, санація може передбачати, наприклад, злиття підприємства, що опинилося на межі банкрутства, з більш могутньою компанією, перепрофілювання його діяльності та зміну корпоративної структури, ліквідацію неприбуткових виробництв, цехів тощо та пов’язаний з цим продаж частини активів підприємства-боржника. Ці заходи слід відрізняти від повної ліквідації активів Товариства, про яку йдеться далі. Санація дозволяє і кредиторам, і акціонерам уникнути значних витрат, зусиль та втрат часу, пов’язаних з ліквідацією підприємства-банкрута.

Процедура санації складається з наступних етапів:

1) прийняття арбітражним судом рішення про санацію та призначення керуючого санацією (відповідно до рішення комітету кредиторів);

2) розробка та погодження плану санації боржника;

3) затвердження плану санації арбітражним судом;

4) реалізація плану санації;

5) розгляд результатів санації зборами кредиторів;

6) затвердження результатів санації;

7) проведення розрахунків з кредиторами.

Керуючий санацією отримує досить широкі права щодо підприємства, а саме:

• самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених законом;

• укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно – правові угоди, та угоди щодо яких є зацікавленість, які укладаються тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено планом санації;

• у тримісячний термін з дня прийняття рішення про санацію відмовлятися від виконання попередньо укладених договорів боржника, якщо виконання договору завдає збитків боржникові порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких самих умов; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічних циклом, довшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджає відновленню платоспроможності боржника; ініціювати визнання недійсним угод боржника, у тому числі укладених до прийняття арбітражним судом рішень про санацію, якщо ці угоди укладені боржником із зацікавленими особами та результати як кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки.

Водночас керуючий санацією зобов’язаний:

1. прийнятий в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;

2. відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

3. розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом уповноваженим управляти майном боржника;

4. організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

5. вживати заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

6. розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;

7. заявляти в установленому порядку забезпечення щодо застереження поставлених до боржника вимог кредиторів, зазначених в законах;

8. звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;

9. повідомляти у десятиденний термін з дня винесення арбітражним судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов’язків;

10. здійснювати інші повноваження, передбачені Законом.

Керуючий санацією виконує ці повноваження до настання таких подій:

1. затвердження звіту керуючого санацією;

2. прийняття ухвали суду про дострокове припинення процедури санації;

3. при укладанні мирової угоди або погашенні вимог кредиторів до призначення в установленому порядку керівника боржника;

4. у разі визнання арбітражним судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури – до моменту передачі справ ліквідаторові або призначення його ліквідатором у встановленому порядку.

Керуючий санацією може бути звільнений від виконання своїх повноважень тільки за рішенням комітету кредиторів у разі невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов’язків або його заявою. Власник майна боржника не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.

Санація є складною техніко – юридичною процедурою, яка передбачає комплекс організаційно – правових заходів з врегулювання проблеми боргів і фінансового оздоровлення юридичної особи – боржника. Прийняття рішення про санацію передбачає укладення системи угод, а саме:

1. угода між боржником і санатором про переказ боргу;

2. угода між санатором і боржником про реструктуризацію статуту фонду юридичної особи – боржника;

3. угода між санатором і кредитором стосовно умов (механізму, термінів, послідовності, та інше) виплати боргів.

Таким чином, за своєю правовою природою санація є інститутом переказу боргу, що адаптувався до процесуального режиму розгляду справ про банкрутство. Механізм санації полягає у її процесі її реалізації.

Ліквідація активів Товариства. Якщо пропозиції щодо санації підприємства не надходили або їх було відхилено, в процесі банкрутства створюється ліквідаційна комісія, основним завданням якої є погашення боргів підприємства-боржника перед кредиторами за рахунок коштів від продажу його активів. Якщо борги підприємства-боржника є занадто великими, то для їх погашення необхідно продати все його майно або таку велику його частку, що продовження його функціонування виявиться неможливим. Лише в цих випадках арбітражний суд приймає рішення щодо ліквідації підприємства-банкрута. Таким чином, ліквідація певної частки активів підприємства-банкрута не в усіх випадках призводить до його ліквідації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Процедура банкрутства. Чинне законодавство України детально регламентує порядок та послідовність виконання заходів, пов’язаних з банкрутством.

Судочинство щодо справ про банкрутство здійснюється в Україні арбітражними судами за місцем знаходження підприємства-банкрута. Справи про банкрутство у судовій практиці вважаються досить складними, і часто їх розгляд триває багато місяців. Тому наведена нижче схема може дати лише загальне уявлення про послідовність заходів, які проводяться у таких випадках. Загалом ці заходи зводяться до таких кроків:

• подання заяви до арбітражного суду;

• прийняття рішення щодо порушення справи про банкрутство;

• публікація повідомлення в пресі щодо порушення справи;

• подання претензій кредиторами;

• подання та розгляд пропозицій щодо санації;

• визнання боржника банкрутом (за відсутності пропозицій щодо санації або в разі їх відхилення) ;

• робота ліквідаційної комісії, спрямована на погашення претензій кредиторів ;

• відновлення роботи звільненого від боргів підприємства ;

• прийняття рішення арбітражного суду про ліквідацію юридичної особи-банкрута – у тому разі, якщо після задоволення всіх претензій майна банкрута не залишилося або майно, що залишилося, є недостатнім для продовження роботи;

• ліквідація Товариства-банкрута.

Загалом структурно-логічна процедура порушення справи банкрутства полягає у таких діях:

1. подання заяви про порушення справи про банкрутство;

2. розгляд отриманої заяви щодо порушення справи;

3. введення процедури розпорядження майном підприємства боржника;

4. проведення підготовчого засідання суду та порушення справи про банкрутство;

5. забезпечення грошових вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів;

6. виявлення кредиторів та санаторів боржника;

7. проведення попереднього засідання арбітражного суду;

8. проведення зборів кредиторів і створення комітету справи про банкрутство;

9. прийняття рішення щодо справи про банкрутство.

Слід зазначити що підставою для порушення процедури банкрутства є письмова заява будь – якого з кредиторів, або боржника. Заява про порушення справи подається у письмовому вигляді підписується керівником боржника чи кредитора і таке інше.

Ініціювання процедури банкрутства. Ініціювати процедуру банкрутства можуть як кредитори Товариства, так і саме Товариство. Загальновідомо, що ініціаторами процедури банкрутства здебільшого виступають кредитори. У процесі банкрутства вони мають проводити свою, детально продуману політику. Для кредитора важливо оцінити, що є більш вигідним: зберегти підприємство-боржника як цілісний майновий комплекс (сподіваючись на погашення боргів у майбутньому) чи отримати борг (частку боргу) через ліквідацію боржника. У багатьох випадках, наприклад, доцільно здійснювати санацію Товариства. Цей захід вважають успішним, якщо кредитори зазнають менших збитків порівняно з тими, що можуть виникнути в разі ліквідації Товариства.

У світовій практиці справи про банкрутство часто порушуються за ініціативою боржників. Така можливість передбачається і законодавством України . Боржнику ця процедура часто дозволяє за досить короткий проміжок часу позбутися боргів і відновити нормальну роботу підприємства. Ініціюючи банкрутство, підприємство-боржник може уникнути ситуації, коли борги починають рости “немов на дріжджах”, а також отримати право вибору умов проведення санації .

Ліквідація Товариства – це комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на припинення існування юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності без переходу прав та обов’язків у порядку правонаступництва.

Банкрутство може бути окремим випадком ліквідації, однак причиною ліквідації Товариства не завжди є його неплатоспроможність. Товариство може припинити свою діяльність також за таких обставин :

• після закінчення терміну, на який воно створювалося, після досягнення мети, що ставилася під час його створення, або за інших обставин, передбачених установчими документами;

• за рішенням Загальних зборів акціонерів;

• на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність Товариства в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства , а саме:

- провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

- визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать законодавству;

- несвоєчасного повідомлення про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

- неподання протягом року до органів державної податкової служби звітності, передбаченої чинним законодавством.

Порядок ліквідації Товариства. Ліквідацію проводить ліквідаційна комісія, призначена самим Товариством, а в разі припинення діяльності Товариства за рішенням суду чи арбітражного суду - ліквідаційна комісія, призначена цими органами. Робота ліквідаційної комісії складається з таких головних етапів :

1. публікація в місцевому та одному з офіційних центральних друкованих органів повідомлення про ліквідацію Товариства із зазначенням терміну пред’явлення претензій кредиторами ;

2. оцінка майна Товариства;

3. комплекс заходів щодо розрахунків з дебіторами та кредиторами Товариства;

4. розподіл грошових коштів, включаючи кошти від розпродажу майна Товариства, що залишилися після розрахунків з кредиторами, між акціонерами пропорційно частці у Статутному фонді Товариства, що належить кожному з них ;

5. складання та надання ліквідаційного балансу на затвердження органу, що створив ліквідаційну комісію;

6. подання до органу, що здійснює державну реєстрацію, документів, необхідних для скасування державної реєстрації Товариства .

Ліквідація Товариства вважається завершеною, а Товариство - таким, що припинило свою діяльність (у даному випадку - ліквідованим) з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

На цей час вже розроблені і діють правові норми, що захищають державу, громадян та інших суб’єктів підприємницької діяльності від несумлінних ділових партнерів, які намагаються за допомогою механізму банкрутства уникнути розрахунків із своїми кредиторами (“удаване банкрутство”). Так, ст. 156-3 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність власників та посадових осіб підприємств за завідомо неправдиву заяву про банкрутство; ст. 15 Закону України “Про банкрутство” передбачає визнання недійсним будь-якого договору боржника щодо продажу майна або прийняття інших зобов’язань, укладеного протягом одного року, що передує початку розгляду справи про банкрутство, з метою приховування цього майна та несплати боргів.

Ст. 21 Закону України “Про банкрутство” встановлює таку черговість погашення претензій кредиторів: (1) вимоги кредиторів, забезпечені заставою; (2) зобов’язання перед працівниками підприємства по заробітній платі, преміях та інших виплатах; (3) зобов’язання по податках та неподаткових платежах до бюджету, зобов’язання перед органами державного страхування та соціального забезпечення; (4) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; (5) вимоги щодо повернення членам трудового колективу їх внесків до статутного фонду підприємства та виплат по їх акціях; (6) усі інші вимоги. Як видно з цього переліку, законодавство України встановлює пільги для акціонерів-членів трудового колективу, тоді як інші акціонери можуть отримати свої внески до статутного фонду Товариства лише після задоволення усіх претензій кредиторів. Світова практика таких пільг не передбачає. Закон України “Про банкрутство”, ст. 22, ч. 3. Закон України “Про банкрутство”, ст. 22, ч. 3.

Закон України “Про банкрутство”, ст. 5. Закон України “Про банкрутство”, ст. 12. Закон України “Про господарські товариства”, ст. 19. Положення про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, п. 33. Закон України “Про господарські товариства”, ст. 20.

Цей термін не може бути менше двох місяців (Господарський Кодекс України).

Закон України “Про господарські товариства”, ст. 20. Цей термін не може бути менше двох місяців (Господарський Кодекс України). До їх числа належать: держава (податки та інші платежі до бюджету); наймані працівники (заробітна плата та інші виплати); власники облігацій; банки тощо.

Це найбільш розповсюджений спосіб. Ст. 21 Закону України “Про господарські товариства” допускає можливість закріплення у Статуті Товариства іншого порядку розподілу його коштів (включаючи виручку від розпродажу майна) під час його ліквідації.

Достовірність та повнота ліквідаційного балансу для підприємств з річним оборотом, що перевищує 250 неоподатковуваних мінімумів, повинні підтверджуватися аудитором (аудиторською фірмою) (див. ст. 20 Закону України “Про господарські товариства”).

Перелік цих документів визначається п. 34 Положення про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Для отримання кожного документу ліквідаційна комісія повинна провести комплекс відповідних заходів. Так, наприклад, для отримання довідки податкових органів про зняття Товариства з обліку необхідно провести звірку платежів до бюджету, погасити наявну заборгованість, надати звітність за відповідний період тощо.