2. Науково-методичні рекомендації щодо вивчення тем за змістовими модулями навчальної дисципліни „антикризове управління”

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи антикризового управління підприємством

Тема 1. Сутність та методологія дослідження кризових явищ в діяльності підприємства

1. Концептуальні положення теорії циклічності розвитку мікроекономічних систем.

2. Фактори, що обумовлюють виникнення та розвиток кризових явищ.

3. Механізм та економічні наслідки банкрутства підприємств в Україні.

1. Концептуальні положення теорії циклічності розвитку мікроекономічних систем

При вивченні першого питання «Концептуальні положення теорії циклічності розвитку мікроекономічних систем» магістранти повинні звернути увагу на те, що парадигма циклічності змін сукупного попиту та пропозиції, обсягу виробництва та доходу і, відповідно, стану економіки, є основою теорії економічних циклів та економічної кон’юнктури, яку досліджували такі видатні вчені економісти, як М. І. Туган – Барановський, Н. Д. Кондратьєв, К. Маркс, Дж. М. Кейнс та інші.

У сучасному розумінні циклічні коливання макроекономічних систем розглядаються як багатофакторний процес, який поєднує дію різноманітних чинників та механізмів, що генерують та розповсюджують циклічні імпульси. Феномен циклу обумовлюється не тільки зовнішніми, поверхневими характеристиками процесу відтворення, але і його найбільш глибинними фундаментальними внутрішніми ознаками, що об’єктивно притаманні економічній системі.

Концепція циклічності розвитку економічних систем, виникнення та розвитку кризи як однієї з стадії циклу належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії, яка вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямків економічної науки. Підприємство є мікроекономічною системою – а отже, його розвитку притаманні властивості циклічності. Кризи у підприємствах мають здебільшого системний характер (системне походження), тобто це явище породжується процесом життєдіяльності підприємства як мікроекономічної системи, а також яке породжується перебігами в процесі розвитку самого підприємства. Процес розвитку підприємства розглядається як результат суперкомпозиції довгих циклів. основою якої є інвестиційна діяльність, та коротких операційних циклів. Визнано, що оптимальна узгодженість сумісного проходження циклів різного характеру та їх збалансоване включення до єдиного процесу визначають можливості підтримки динамічної рівноваги мікроекономічної системи та забезпечення її стійкого економічного розвитку.

Як, і будь – яке інше системне утворення, підприємство функціонує в постійному само переборенні. Протягом певного часу само переборення досягає успіху, відновлювальні процеси та необхідні пропорції підтримуються у визначених межах або з незначним відхиленнями. Це свідчить, що механізми підтримки адаптивності, гнучкості, та сталості, які забезпечують повернення системи або до попереднього стану рівноваги, або до нового рівноважного стану, залишаються неперешкодженими. Але з часом безладдя посилюється, суперечності накопичуються, внутрішній механізм та сили саморегуляції слабішають, і система втрачає можливість самостійного повернення до рівноваги.

Криза — це малоймовірна подія, здатна загрожувати життєдіяльності організації, що характеризується невизначеними причинами і важко передбаченими наслідками та вимагає ухвалення негайних рішень [27, С. 8].

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Виключите з нього чекання кризи — і пропа­де гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні по­милки [8, С. 10].

Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-еко­номічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навко­лишньому середовищі [8, С. 12].

Кризове явище в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім оточенням. На рівні підприємства такі суперечності виникають між :

1. кількісними та якісними характеристиками продукції(товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту

2. можливою та необхідною виробничою потужністю підприємства

3. необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

4. ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва та мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;

5. фактичними та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи та погіршення її загального стану, тобто виникає ситуація, за якої зміна діючих на систему зовнішніх, внутрішніх та вихідних параметрів взаємно не компенсується, а їхня сума не дорівнює нулю. Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєздатність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку. Якщо підприємство ігнорує окремі невеликі кризові явища, або їх признаки виникає ефект накопичення, це може призвести до кризового стану підприємства як мікроекономічної системи.

Криза діяльності мікроекономічної системи, як і на макрорівні, не виникає спонтанно (раптово), вона має свої причини, та зовнішні прояви (ознаки). Причина появи кризових явищ у діяльності суб’єктів господарювання, як і на макрорівні, прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю економічної поведінки контрагентів підприємства, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем самого підприємства з метою забезпечення адекватності вхідним та вихідним параметрам розвитку системи в цілому. Суттєвим фактором є несприятливий вплив зовнішнього оточення.

Можливість системних та локальних криз пояснюється флуктуативністю обсягів діяльності підприємства в умовах ринкової невизначеності, асинхронністю появи та визрівання окремих внутрішніх суперечностей системи. У будь – який період свого існування стан економічної системи може розглядатися як суперкомпозиція циклів розвитку її окремих внутрішніх компонентів, оскільки окремі функціональні інваріанти системи знаходяться на різних етапах циклу та розвиваються в різних напрямах.

Однак ця загальна економічна передумова зовсім не є фатальною для кожного підприємства. Кризовий стан системи є, по – перше, значним тривалим порушенням рівноваги, а по – друге, проявом нездатності системи до використання механізмів внутрішньої саморегуляції. Якщо внутрішні сили саморегуляції достатньо дужі, дії керівного суб’єкта ефективні та своєчасні, мікроекономічна система протягом достатньо тривалого періоду розвивається без прояву ознак кризи, за зростаючою траєкторією економічної динаміки.

Первинним зовнішнім проявом виникнення кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат у бік збільшення, обсягу та норми прибутку – у бік зменшення. Природним наслідком такого стану є порушення необхідного співвідношення між генеруванням підприємницького доходу та вартістю залучених ресурсів, між грошовими надходженнями та грошовими витратами між власним та позиковим капіталом. Подальше поглиблення кризи характеризується катастрофічним (істотним) погіршенням усіх показників її стану, що призводить до поступової втрати власного капіталу, та виникнення дефіциту фінансових ресурсів для розрахунку по зобов’язаннях.

Кризові явища, що виникають у процесі функціонування підприємства, залежно від того, з якими елементами процесами суперечностями мікроекономічної системи пов’язано виникнення кризи, який характер та глибина пристосування економічної системи до настання кризи, відрізняються змістом та зовнішнім проявом. Якщо кризові явища охоплюють усі життєдайні елементи системи, її основні функціональні інваріанти та «параметри життєздатності підприємства», то стан такої економічної системи визначається як системна криза. Існують різновиди прояву кризових явищ але в основному вони спричинені локальними сегментами прояву кризових явищ.

Локальні сегменти прояву кризових явищ:

• криза збуту, викликана невідповідністю обсягу і структури продукції, що виробляється, до обсягу і структури попиту покупців;

• криза діяльності, пов’язана зі скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони господарювання;

• фінансова криза, що виявляє себе в неможливості одержання необхідних фінансових ресурсів;

• криза менеджменту, пов’язана з невідповідністю стилю, форм і засобів управління підприємством його існуючому статусу, стратегічним цілям господарювання, якості персоналу тощо;

• криза організації, невідповідність між організаційно – правовою формою господарювання, формою власності та ін. й обсягом діяльності підприємства, характеристиками його ресурсного потенціалу;

• криза платоспроможності, що визначається як невідповідність між грошовими доходами і видатками підприємства.

Існує декілька типологій кризових ситуацій, проте можна виділити наступні загальні для всіх видів ознаки кризи:

- невизначеність причин і наслідків;

- кризові ситуації - маловірогідні події, що загрожують цілісності та існуванню організації;

- обмежений час на збір інформації і локалізацію наслідків кризи;

- модифікація або паралізація роботи команди топ-менеджерів;

- необхідність швидкого прийняття управлінських рішень, що мають важливі наслідки для організації [27, С. 7-8].

Відповідно до сучасних представлень, економічна динаміка макросистеми являє собою циклічний процес, що має складну структуру. Дослідження властивостей цих циклів, механізмів їхньої генерації і результатів показали світовим дослідникам що характер розвитку криз в системі підприємства також має циклічний характер. Цей циклічний характер пояснюється тісним зв’язком із принципами суспільного відтворення, стадії розвитку криз на макрорівні залежать від стадій циклу суспільного відтворення. Це такі стадії:

1) спад (криза спаду) відбувається скорочення обсягу виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварення, росте безробіття і різко збільшується кількість банкрутств. При цьому слід зазначити, що існують розходження в ступені негативного впливу економічних криз на окремі галузі суспільного виробництва.

2) депресія (стагнація) стадія пристосування господарської діяльності до нових умов потреб, тобто стадія знаходження нової рівноваги. Для неї характерна непевність, безладні дії. Ця фаза характерна зазвичай характерна при знижці відсотків від вкладів, інших фінансових норм відсотків.

3) пожвавлення (кризи стадії відновлення). Починається капіталовкладення, ростуть ціни, виробництво, зайнятість процентні ставки. Пожвавлення охоплює, насамперед, галузі що поставляють засоби виробництва. Заохочувані успіхом інших, створюються нові підприємства. Інакше кажучи, пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками. Потім починається новий, більш великий ніж колись, підйом.

4) підйом (криза «БУМу») прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій і інших цінних паперів, процентних ставок, цін і заробітної плати.

На рівні мікроекономічної системи стадії розвитку кризи структурно декомпонується (найчастіше) на 3 частини:

1. криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства, його ринкової вартості та інше. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім – в окремі часові періоди, і поступово – в цілому за результатами господарсько – фінансової діяльності.

2. криза платоспроможності. Характерними ознаками цієї стадії кризи є періодичний та всетриваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання ним своїх зобов’язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується затримкою у часі здійснення поточних платежів сплатою економічних санкцій, тощо.

3. криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неспроможність). Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів протягом певного часу. Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності.