2. Методичні аспекти організації роботи з реструктуризації боргів підприємства

При вивченні другого питання “Методичні аспекти організації роботи з реструктуризації боргів підприємства” магістрантам слід звернути увагу на те, що реорганізація – це засіб оптимізації підприємницької діяльності.

У теперішній час існує певний стереотип, що реорганізація відбувається в якихось екстремальних для товариства випадках. Процедура реорганізації, ліквідації і, звісно, банкрутства, сприймаються як «НП». При цьому мови про покращання роботи внаслідок цих заходів узагалі не йдеться. Найголовніше завдання, яке ставить керівництво під час проведення цих заходів – збереження життєдіяльності загалом. Дуже рідко все це відбувається без «маленької війни». А тим часом, усі ці три моменти є інструментами власника і менеджерів для досягнення оптимального режиму роботи товариства, його фінансової стабільності тощо. Ґрунтовні знання про ці речі та вміле застосування цих знань на практиці значно розширить можливості товариства досягнути очікуваного результату.

Сутність реорганізації полягає в правонаступництві однієї юридичної особи за всіма зобов’язаннями (під час злиття, приєднання, перетворення) чи частини зобов’язань (під час виділення, поділу) іншої юридичної особи.

Створення та правові аспекти діяльності підприємств при реорганізації.

Під час чотирьох з п’яти можливих форм реорганізації виникає нова юридична особа - правонаступник, до якого застосовуються всі вимоги законодавства, що поширюються на знову створені юридичні особи. Наприклад, акціонерне товариство, яке знову виникло внаслідок реорганізації, повинно мати статутний фонд розміром не менше 1250 мінімальних зарплат, які діють на момент його реєстрації. Це необхідно враховувати при вивченні питання економічної доцільності реорганізації кожного конкретного підприємства.

Дуже важливим документом, що складається в процесі реорганізації, є передавальний акт чи розподільний баланс, який, залежно від форми реорганізації, повинен містити відповідні положення про правонаступництво за всіма зобов’язаннями реорганізованої юридичної особи щодо всіх його кредиторів і боржників¹.

Передавальний акт - документ, який складається в довільній формі під час реорганізації способом приєднання, злиття і перетворення та містить перелік активів і пасивів підприємства, що реорганізується, які передаються знову створеній юридичній особі. Як правило, до передавального акту додається баланс підприємства, яке реорганізується, на день передачі.

Розподільний баланс – баланс знову створеного підприємства в процесі реорганізації способом поділу чи виділення на момент реорганізації.

Передавальний акт чи розподільний баланс затверджується органом, який ухвалив рішення про реорганізацію. Наприклад, у разі поділу за рішенням Загальних зборів акціонерів розподільний баланс затверджується Загальними зборами акціонерів; у разі примусового поділу товариства в арбітражному порядку за ініціативою Антимонопольного комітету розподільний баланс затверджується в судовому порядку. Жоден нормативний акт не регламентує змісту цих документів, проте вочевидь, вони повинні містити положення про правонаступництво². При цьому, у випадках злиття, приєднання і перетворення припускається загальне формулювання про правонаступництво, тоді як у разі поділу і виділення необхідно перелічити кожне зобов’язання щодо кожного конкретного кредитора і боржника з вказівкою, до якої з юридичних осіб воно переходить у порядку правонаступництва.

Банкрутство та ліквідація товариства.

У розвинутій ринковій економіці банкрутство є звичайним явищем. До процедури банкрутства вдаються з метою досягнення фінансової стабільності підприємства та найбільш оптимального розподілу його активів. Досить часто ініціювання процедури банкрутства призводить до того, що в процесі реструктуризації на місці підприємства-банкрута створюється нове життєздатне та конкурентоспроможне підприємство.

Неплатоспроможність - це недостатність ліквідних активів, необхідних підприємства для розрахунків за своїми зобов’язаннями і продовження господарської діяльності.

Банкрутство - це стан неплатоспроможності, що підтверджує нездатність підприємства у встановлений законодавством термін задовольнити вимоги, які пред’являються до нього кредиторами, та виконати зобов’язання перед бюджетом³. Підприємство визнається банкрутом відповідно до положень законодавства про банкрутство.

Санація та ліквідація підприємства. Під час судочинства щодо справ про банкрутство усі учасники процесу завжди ретельно аналізують два основних варіанти виходу з банкрутства - санацію підприємства-боржника або ліквідацію його активів.

Санація – це система заходів щодо уникнення ліквідації підприємства у процесі банкрутства, яка передбачає задоволення третьою особою вимог кредиторів до боржника на певних умовах.

Санація може також здійснюватися шляхом укладання угоди з усіма кредиторами підприємства, за якою виплати кредиторам здійснюються на умовах, що відрізняються від попередніх умов, узгоджених на момент надання кредиту або позики. Така форма санації дозволяє підприємству функціонувати далі та звести до мінімуму збитки кредиторів. Крім того, санація може передбачати, наприклад, злиття підприємства, що опинилося на межі банкрутства, з більш могутньою компанією, перепрофілювання його діяльності та зміну корпоративної структури, ліквідацію неприбуткових виробництв, цехів тощо та повязаний з цим продаж частини активів підприємства-боржника. Ці заходи слід відрізняти від повної ліквідації активів підприємства, про яку йдеться далі. Санація дозволяє і кредиторам, і акціонерам уникнути значних витрат, зусиль та втрат часу, пов’язаних з ліквідацією підприємства-банкрута.

Ліквідація активів підприємства. Якщо пропозиції щодо санації підприємства не надходили або їх було відхилено, в процесі банкрутства створюється ліквідаційна комісія, основним завданням якої є погашення боргів підприємства-боржника перед кредиторами за рахунок коштів від продажу його активів. Якщо борги підприємства-боржника є занадто великими, то для їх погашення необхідно продати все його майно або таку велику його частку, що продовження його функціонування виявиться неможливим. Лише в цих випадках арбітражний суд приймає рішення щодо ліквідації підприємства-банкрута. Таким чином, ліквідація певної частки активів підприємства-банкрута не в усіх випадках призводить до його ліквідації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Процедура банкрутства. Чинне законодавство України детально регламентує порядок та послідовність виконання заходів, пов’язаних з банкрутством.

Судочинство щодо справ про банкрутство здійснюється в Україні арбітражними судами за місцем знаходження підприємства-банкрута. Справи про банкрутство у судовій практиці вважаються досить складними, і часто їх розгляд триває багато місяців. Тому наведена нижче схема може дати лише загальне уявлення про послідовність заходів, які проводяться у таких випадках. Загалом ці заходи зводяться до таких кроків:

• подання заяви до арбітражного суду;

• прийняття рішення щодо порушення справи про банкрутство;

• публікація повідомлення в пресі щодо порушення справи;

• подання претензій кредиторами;

• подання та розгляд пропозицій щодо санації;

• визнання боржника банкрутом (за відсутності пропозицій щодо санації або в разі їх відхилення)⁴;

• робота ліквідаційної комісії, спрямована на погашення претензій кредиторів⁵;

• відновлення роботи звільненого від боргів підприємства⁶;

• прийняття рішення арбітражного суду про ліквідацію юридичної особи-банкрута – у тому разі, якщо після задоволення всіх претензій майна банкрута не залишилося або майно, що залишилося, є недостатнім для продовження роботи;

• ліквідація підприємства -банкрута.

Ініціювання процедури банкрутства. Ініціювати процедуру банкрутства можуть як кредитори Товариства, так і саме Товариство. Загальновідомо, що ініціаторами процедури банкрутства здебільшого виступають кредитори. У процесі банкрутства вони мають проводити свою, детально продуману політику. Для кредитора важливо оцінити, що є більш вигідним: зберегти підприємство-боржника як цілісний майновий комплекс (сподіваючись на погашення боргів у майбутньому) чи отримати борг (частку боргу) через ліквідацію боржника. У багатьох випадках, наприклад, доцільно здійснювати санацію Товариства. Цей захід вважають успішним, якщо кредитори зазнають менших збитків порівняно з тими, що можуть виникнути в разі ліквідації Товариства.

У світовій практиці справи про банкрутство часто порушуються за ініціативою боржників. Така можливість передбачається і законодавством України⁷. Боржнику ця процедура часто дозволяє за досить короткий проміжок часу позбутися боргів і відновити нормальну роботу підприємства. Ініціюючи банкрутство, підприємство-боржник може уникнути ситуації, коли борги починають рости “немов на дріжджах”, а також отримати право вибору умов проведення санації⁸.

Ліквідація Товариства – це комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на припинення існування юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності без переходу прав та обов’язків у порядку правонаступництва.

Банкрутство може бути окремим випадком ліквідації, однак причиною ліквідації Товариства не завжди є його неплатоспроможність. Товариство може припинити свою діяльність також за таких обставин⁹:

• після закінчення терміну, на який воно створювалося, після досягнення мети, що ставилася під час його створення, або за інших обставин, передбачених установчими документами;

• за рішенням Загальних зборів акціонерів;

• на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність Товариства в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства¹⁰, а саме:

• провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

• визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать законодавству;

• несвоєчасного повідомлення про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

• неподання протягом року до органів державної податкової служби звітності, передбаченої чинним законодавством.

Порядок ліквідації Товариства. Ліквідацію проводить ліквідаційна комісія, призначена самим Товариством, а в разі припинення діяльності Товариства за рішенням суду чи арбітражного суду - ліквідаційна комісія, призначена цими органами. Робота ліквідаційної комісії складається з таких головних етапів¹¹:

• публікація в місцевому та одному з офіційних центральних друкованих органів повідомлення про ліквідацію Товариства із зазначенням терміну пред’явлення претензій кредиторами¹²;

• оцінка майна Товариства;

• комплекс заходів щодо розрахунків з дебіторами та кредиторами¹³ Товариства;

• розподіл грошових коштів, включаючи кошти від розпродажу майна Товариства, що залишилися після розрахунків з кредиторами, між акціонерами пропорційно частці у Статутному фонді Товариства, що належить кожному з них¹⁴;

• складання та надання ліквідаційного балансу¹⁵ на затвердження органу, що створив ліквідаційну комісію;

• подання до органу, що здійснює державну реєстрацію, документів, необхідних для скасування державної реєстрації Товариства¹⁶.

Ліквідація Товариства вважається завершеною, а Товариство - таким, що припинило свою діяльність (у даному випадку - ліквідованим) з моменту внесення запису про це до державного реєстру.