3. Методичні аспекти оптимізації антикризової програми

При вивченні третього питання “Методичні аспекти оптимізації антикризової програми” магістрантам слід звернути увагу на те, що період iснування поточних i оперативних кризових ситуацій, тобто пов'язаних з функцiонуванням виробничого менеджменту, визначається, насамперед, виробничим циклом одержання продукту.

Час icнування ситуацiй, пов'язаних зi стратегiчним чи інноваційним розвитком пiдприємства, у значнiй мipi, залежить вiд того перiоду, на протязi якого зберiгається суспiльна потреба в продуктi (чи його властивостях), виробленому даним підприємством.

Дуже важливою обставиною є перiод виникнення ситуацiї, від якої залежить i тип, i вид ситуацiйної мети з виходу підприємства чи його пiдроздiлy з проблемної ситуацiї. Iнакше, цiлi, мабуть, будуть зовсiм неоднаковi, якщо проблемна ситуацiя виникла на початку шляху чи наприкiнцi його пicля досягнення планової, функцiональної мети пiдприємства.

Існує важливий принцип творчого з'ясування завдання: кiлькість можливих рiшень зростає разом зi спiльнiстю i широтою формулювання й зменшується з ростом обмежень i заборон у нiй.

Немаловажною обставиною є те, що в перiод розв'язку проблемної ситуацiї можуть виникнути не одна, а кiлька цiлей, тобто, виникає питання вирiшення багатокритерiального завдання, труднощi якого загальновiдомi. У цих випадках, необхiдне ранжирування цiлей за прiоритетом i вирiшення їx у порядку, викладеному в роботi.

Мета i завдання в проблемних ситуацiях, на відміну вiд звичайних запланованих цiлей, повиннi бути короткими i чiткими, У тому числi i за термiнами, вiдповiдати на запитання "що" чи "коли" , а не "як" i "чому", а також на питання "наскiльки добре".

Мета i завдання повиннi вiдповiдати призначенню й обов'язкам даного керiвника чи спiвробiтника, мiнiмiзувати можливicть подвiйної вiдповiдальностi за результати робiт i бути зрозумiлими для вcix. Вони повиннi збiгатися з iнтересами виконавцiв, Ix здiбностями i не викликати додаткових конфлiктiв у серйознiй i без того ситуацiї.

Нарештi, мета i завдання повиннi бути чiтко орiєнтованi в часi i вiдповiдати основним органiзацiйним i етичним принципам дiяльностi фiрми i прийнятим у нiй методам роботи.

Для досягнення цiлей пiдприємства з виходу його з кризи можна приймати оперативнi i стратегiчнi заходи.

Oпepaтuвні заходи включають:

• усунення збиткiв;

• виявлення резервiв (у першу чергу внутрiшнiх);

• залучення фахiвцiв;

• кадровi змiни;

• вiдстрочки платежiв;

• залучення кредиторiв;

• змiцнення виробничої дисциплiни i т.д.

Стратегiчнi заходи передбачають:

• анaлiз i оцiнку стану пiдприємства, його науково-технiчного й органiзацiйно-управлiнського потенцiалу;

• перегляд iснуючих стратегiй фiрми;

• проведення необхiдних змiн у виробничiй структypi i виробничiй культурi, пов' язаних зi змiною cтpaтeгiї;

• розробку (перегляд) концепцiї iнновацiйної полiтики пiдприємства;

• розширення маркетингових дослiджень;

• програму технiчного переозброєння (реконструкцiї) пiдприємствa;

• розробку (перегляд) кредитної полiтики підприємства;

• удосконaлювання кадрової полiтики пiдприємства;

• розробку бiзнес-плану пiдприємства з урахуванням вироблених заходiв.

Основним документом, що описує важливi аспекти реструктуризацiї й обrpунтовує необхiднiсть проведення тих чи iнших конкретних санацiйних заходiв, є бiзнес-план, у якому показується, яким чином керiвництво фiрми намагається перебороти кризову ситуацiю, що виникла на пiдприємствi, i якi намiченi шляхи запобiгання банкрутства.

Взагaлi, принципи стiйкостi роботи підприємства й управлiння ним можна звести до наступного:

• формування здорового соцiально-психологiчного клiмату у колективi, ядро якого повинна складати команда однодумцiв;

• органiзацiя гнучкого виробництва, здатного швидко перебудовуватися на збiльшення (зменшення) випуску визначеної продукцiї за рахунок iншої, виробленої підприємством;

• розумне дублювання елементiв виробничої системи з метою включення дублера при виходi основного;

• резервування засобiв, що забезпечують функцiонування системи в кризовiй ситуації;

• розробка адаптивних планiв i можливих рiшень з управлiння системою, що негайно можуть реaлiзовуватися при настаннi кризових ситуацiй;

• можливicть перемiщення окремих елементiв виробничої системи чи її керуючої системи в просторi для бiльш рацiонального функцiонування при виникненнi несприятливих обставин;

• забезпечення запасних варіантів постачальникiв сировини, кредиторiв, спонсорiв i т.п.;

• можливiсть функцiонування підприємства в iншому режимi;

• можливi плани дiй підприємства iз запобiгання банкрутства (змiна форми органiзацiї, вiдсiкання зайвого i т.п.);

• постiйна турбота про економiчну безпеку підприємства, розширення i поглиблення захисту останньої;

• своєчасне проведення технiчних оглядiв основних засобiв, енергетичних об' єктів й iнших елементiв iнфраструктури, що забезпечує пiдвищення надiйностi їхнього функцiонування;

• пiдвищення квалiфiкацiї управлiнських працiвникiв, освоєння робiтниками сумiжних спецiальностей, рiвноцiнних за квалiфiкацiєю;

• забезпечення належного контролю за надходженням сировинних й iнших матерiалiв у пiдсистемi, що забезпечує, а також високої якостi продукцiї, що випускається;

• проведення полiтики активних дiй у виробничiй, ринковiй i галузевiй полiтицi;

• створення нових форм управлiння, фiлiй i малих форм пiдприємств, що мають пряме пiдпорядкування головному пiдприємству;

• ведення постiйного монiторингу зовнiшнього i внутрiшнього середовища підприємства.

Наведений перелiк не вичерпує вcix засобiв iз збiльшення стiйкості роботи підприємства, а дає лише можливi основнi напрямки дiяльності i систем управлiння. У кожному підприємстві вони специфiчнi.

На кожнiм пiдприемствi, у будь-якiй органiзацiї є власнi резерви, що не використовуються чи використовуються частково.

Важливим аспектом стiйкого i безпечного функцiонування пiдприємства є попередження i вiдшкодування отриманого збитку. Через те, що будь-яка дiяльнicть пiдприємства пов'язана з ризиком, то без нормальної страхової дiяльностi в сферi безпеки i зниження пiдприємницьких ризикiв обiйтися практично неможливо.

Страхування комерцiйних ризикiв - це сфера, де i держава може приймати участь як капiталами, так i нормативними механiзмами.

Однак головним у безпецi пiдприємництва, а, виходить, i бiльш усталеної роботи підприємства є економiчнi важелi з вiдшкодування збитку i запобiгання негативних наслiдкiв для органiзацiї бiзнесу. У цьому полягає основний змicт створення безпеки пiдприємництва.

3 позиції системного пiдходу безпека повинна бути:

- безупuнною - ця вимога виходить з того, що зловмисники завжди шукають можливiсть обiйти захист для досягнення своїх протиправних цiлей;

- плановою - планування здiйснюється шляхом розробки планів дiй iз забезпечення захищеностi органiзації i вcix компонентів її структури;

- централiзованою – у рамках визначеної підприємницької структури повинна гарантуватися органiзацiйно-функцiональна самостiйнicть процесу забезпечення захищеностi;

- конкретною (адресною) - захисту пiдлягають конкретні об'єкти;

- активною - захиснi заходи перетворюються в життя з достатнім ступенем наполегливостi;

- надiйною - надiйнiсть методів, засобiв i форм захисту з одночасним дублюванням засобiв i заходiв безпеки;

- унiверсальною - заходи безпеки у всім рiзноманiттi структурних елементiв, погроз i канaлiв несанкцiонованого доступу, тобто повиннi застосовуватися yci види i форми захисту в повному обсязi.

Безпека пiдприємництва досягається проведенням єдиної полiтики, системою заходiв правового, органiзацiйного i технiчного характеру, адекватних погрозам життєво важливим інтересам кожноiї комерцiйної органiзацiї.

При всiй важливостi правових засобiв i державного регулювання не можна забувати про те, що закон не може бути вище морaлi. Тiльки шляхом створення коректного пiдприємництва, очищеного вiд кримiнaлiтету, можна побудувати на моральних принципах ту систему, що легко буде пiдтримуватися, i охоронятися правом.

Кризова ситуацiя може привести до наступних негативних наслiдкiв (особливо у випадку лiквiдацiї пiдприємства):

- до втрати працiвниками робочих мiсць i загострення в цьому зв'язку соцiальної напруженостi в суспiльстві;

- до втрати кредиторами пiдприємства (банками, iнвестицiйними компанiями, фондами, державним бюджетом i т.п.) значних засобiв, вкладених у пiдпримство;

- до розпилення й омертвiння нелiквiдного майна, внаслiдок того, що, часом, лiквiдатори не можуть знайти йому покупцiв.

Однак, можна виявити i позитивнi моменти цього явища:

- закриття нерентабельних виробництв, що приводить до зниження витрат i пiдвищення ефективноcтi суспiльного виробництва;

- вивiльнення pecypciв, залученних у неконкурентоспроможне виробництво;

- ротацiя управлiнського персоналу, що забезпечує picт квaлiфi кацiї, посилення заповзятливостi, зацiкавленостi менеджерiв i робiтникiв у кiнцевих результатах своєї дiяльностi;

- придбання досвіду i формування ефективної iнвестицiйної полiтики пiдприємств, що здiйснюють цi iнвестицiї.

Необхiдно пам'ятати, що кризу легше передбачити, нiж лiквiдувати, й успiх управлiння кризовими ситуацiями визначається ступенем готовнocтi підприємства до потенцiйних погроз i криз їхнього прояву, наявнicтю резервiв, piвнем пiдготовки менеджерiв i ступенем профiлактичних заходiв, ефективнicтю застосовуваних методiв управлiння.

Витрати часу i засобiв на завчасне створення резервних систем управлiння, пiдготовку антикризових заходiв, створення необхiдних резервiв стають часто бiльш вигiдними, нiж малоефективнi поспiшнi дiї менеджерiв з подолання кризи на основі попереднього досвiду, інтуїції й ентузiазму.