2. Підходи до проведення діагностики загрози банкрутства підприємства

При вивченні другого питання “Підходи до проведення діагностики” магістрантам слід засвоїти, що існує декілька різних прийомів та методів прогнозування фінансових показників у плані оцінки можливого банкрутства.

Розрізняють три основних підходу до прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства підприємства:

1. розрахунок індексу кредитоспроможності;

2. використання системи формалізованих та неформалізованих критеріїв;

3) оцінка та прогнозування показників задовільності структури балансу. Розрахунок індексу кредитоспроможності (індекс Альта мана).

Цей індекс дозволяє у першому наближенні розділити підприємства на потенційних банкрутів та не банкрутів. Цей індекс представляє собою функцію від деяких показників, що характеризує економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період:

z=3,3k₁+1,0k₂+0,6k₃+1,4k₄+1,25k₅ (4.1)

k₁ = (4.2)

k₂ = (4.3)

k₃ = (4.4)

k₄ = (4.5)

k₅ = (4.6)

Критичне значення індексу було встановлене на рівні 2,675. З цим розміром потрібно порівнювати розрахункове значення індексу для конкретного підприємства:

якщо z <2,675 – можливе банкрутство підприємства на протязі 2-3 років;

якщо z ≥2,675 – підприємство має достатньо стійкий фінансовий стан.

Інтервал зміни індексу від 1,81 до 2,99 називається зоною невизначеності.

якщо z <1,81 – підприємство однозначно є потенційним банкротом, а якщо z >2,99, то воно має дуже стабільне становище.

Застосування індексу Альтмана в Україні проблематично з наступних причин:

• будь-яка країна має свою специфіку, а ця модель побудована за даними американських фірм;

• індекс побудовано на основі даних 50-х років, і до теперішнього часу ситуація змінилася;

• модель може бути реалізована лише для крупних фірм, які котирують свої акції на біржі, тобто тільки для них можна отримати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу (коефіцієнт k₃ ).

Використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв

Комітет з узагальнення практики аудиту (Великобританія) пропонує наступну дворівневу систему критичних показників для оцінки можливого банкрутства.

Перший рівень - показники, несприятливі поточні значення яких і динаміка змін, що складається, свідчать про можливі значні фінансові ускладнення в майбутньому, у тому числі і про банкрутство. До них відносяться:

• повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності;

• перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

• надмірне використання короткострокових позикових засобів як джерело фінансування довгострокових вкладень;

• стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

• хронічна недостача оборотних коштів;

• частка позикових коштів у загальній сумі джерел засобів, що стало збільшується до небезпечних меж;

• невірна реінвестиційна політика;

• перевищення розмірів позикових коштів над встановленими лімітами;

• хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами;

• висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

• наявність наднормативних і залежаних товарів і виробничих запасів;

• погіршення відносин з установами банківської системи;

• використання (змушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

• застосування у виробничому процесі устаткування з минулими термінами експлуатації;

• наявність потенційних втрат довгострокових контрактів;

• несприятливі зміни в портфелі замовлень.

Другий рівень - показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглянути поточний фінансовий стан як критичне, але разом з тим указують, що, якщо не почати дійових заходів, ситуація може різко погіршитися. Серед таких показників:

• втрата ключових співробітників апарата управління;

• змушені порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;

• недостатня диверсифікованість діяльності підприємства, тобто надмірна залежність результатів діяльності підприємства від кожного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу і т.д.;

• зайва ставка на можливу успішність і прибутковість нового проекту;

• участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим результатом;

• утрата ключових контрактів;

• недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного відновлення підприємства;

• неефективні довгострокові угоди;

• політичний ризик.

Оцінка та прогнозування показників задовільності структури балансу (ЗСБ)

У практиці господарювання українських підприємств використовуються наступні показники для оцінки потенційного банкрутства.

Перший з них - коефіцієнт поточної ліквідності, економічною сутністю якого є ступінь забезпечення відповідальності підприємства перед своїми кредиторами. Порівнюючи розрахункове значення коефіцієнта з нормативним, рівним двом, можна визначити, чи здатне підприємство розплатитися по боргах, не допускаючи звертання стягнення на своє майно. На основі даного коефіцієнта встановлюється здатність підприємства на момент звітної дати покрити оборотними коштами короткострокову кредиторську заборгованість, тобто забезпечити захист кредиторів від високого ризику неплатежів.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства. Коефіцієнт поточної ліквідності визначається як відношення фактичної вартості оборотних засобів, що знаходяться в наявності у підприємства, у вигляді виробничих запасів, готової продукції, коштів, дебіторської заборгованості й інших зобов'язань до найбільш термінових зобов'язань підприємства у виді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик і кредиторської заборгованості за різницею довгострокових кредитів банків, довгострокових позик, доходів майбутніх періодів, фондів споживання, резервів майбутніх витрат і платежів:

Кпл = ПА/ПЗ , (4.7)

де: ПА - поточні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Другий показник - коефіцієнт забезпеченості власними засобами, на основі якого встановлюється неплатоспроможність і незадовільна структура балансу підприємства, характеризує його здатність покрити власними засобами необхідні для здійснення виробничого процесу оборотні кошти. При цьому оцінюється забезпеченість власними засобами на майбутній період за умови, що тенденція зміни поточних активів буде постійною. Нормативне значення коефіцієнта дорівнює 0,1, що є мінімально припустимим рівнем для усіх виробляючих галузей.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для забезпечення його фінансової стійкості. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначається як відношення величини власних оборотних коштів до величини запасів і витрат.

Структура балансу підприємства визнається незадовільної, а підприємство - неплатоспроможним, якщо виконується одна з наступних умов:

1) коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менш 2 (К_ПЛ < 2,0);

2) коефіцієнт забезпеченості власними засобами на кінець звітного періоду має значення менш 0,1 (К_ВС< 0,1).

Третій показник - коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності підприємства у встановлений термін. Він дозволяє визначити наявність або відсутність у підприємства реальної можливості втратити або відновити платоспроможність у звітний період, рівний 3 або 6 місяцям. Нормативне значення - ≥ 1.

У випадку якщо хоча б один із зазначених коефіцієнтів не відповідає установленим вище вимогам, розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності за майбутній період (6 місяців). Якщо коефіцієнт поточної ліквідності більше або дорівнює 2, а коефіцієнт забезпеченості власними засобами більше або дорівнює 0,1, то розраховується коефіцієнт можливої втрати платоспроможності за майбутній період (3 місяці). Таким чином, наявність реальної можливості в підприємства відновити (або втратити) свою платоспроможність протягом визначеного, заздалегідь призначеного періоду з'ясовується за допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду і зміни значення цього коефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в період відновлення платоспроможності (6 місяців). Формула для розрахунку коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності має вигляд:

К_ВВП = К_ПЛ1 + У /Т (К_ПЛ1 - К_ПЛ0) / 2, (4.8)

де К_ПЛ1 - фактичне значення (на кінець звітного періоду) коефіцієнта поточної ліквідності;

К_ПЛ0 - значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду;

2 - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

У - нормативний період відновлення (6 місяців) або втрати (3 місяці) платоспроможності в місяцях;

Т - звітний період у місяцях.

Навіть якщо немає побоювань з приводу платоспроможності підприємства, все одно рекомендують розраховувати прогнозне значення К_ПЛ на кінець майбутнього 3-х місячного періоду.

Якщо К_ПЛ буде менше 2, то підприємство знаходиться перед реальною загрозою втрати платоспроможності.

Тому що ліквідність та платоспроможність завжди можна керувати, то необхідним є облік та прогнозування можливих чинників втрати платоспроможності, тобто розрахунок К_ВВП на базі прогнозної фінансової документації.

З алгоритму розрахунку коефіцієнту К_ПЛ видно, що його зросту у динаміці може бути досягнуто або за рахунок скорочення кредиторської заборгованості, або за рахунок попереджуючого зростання оборотних засобів.