16. Спеціальні податкові режими за Податковим кодексом

Стаття 11. Спеціальні податкові режими

11.1. Спеціальні податкові режими установлюються цим Кодексом, і застосовуються у випадках і порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

11.2. Спеціальний податковий режим - це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів, а також суб'єктів господарювання, що провадять свою діяльність на певній території.

11.3. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів, визначених статтями 9 та 10 цього розділу.

11.4. Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, що не визначені такими цим Кодексом.

17. Представники платника податків. Податкові агенти.

Представники платника податків

19.1. Платник податків веде справи, пов’язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. 19.2. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. 19.3. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків. Історично інститут представництва виник у межах цивільного та цивільно-процесуального права. Тому логічно, що на певних положеннях цих галузей права ґрунтується інститут податкового представництва. Проте принциповою відмінністю правової природи податкового представництва від цивільно-процесуального є спрямованість методу регулювання відносин, що виникають у різних формах представництва. Податкове представництво регулює реалізацію першочергового обов’язку платника податків (сплату податків і зборів), який базується на відносинах влади й підпо­рядкування, що забезпечується владними, імперативними методами на відміну від цивільно-правового представництва, яке має диспо­зитивний характер. ^ До особливостей податкового представництва можна віднести й специфічний суб’єктний склад, що припускає:

1. що представляє (платника податків);

2. представника (законного, уповноваженого або офіційного);

3. третю особу (податкові органи або інший орган, здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням податків і зборів до відповідних централізованих фондів).

^ Сутність представництва характеризується складністю, багаторівневістю. Відносини, регульовані представництвом, існують на декількох рівнях:

1. нижчий рівень (відносини між представником і тим, кого представляють);

2. вищий рівень (відносини між представником і іншими суб’єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).

Стаття 18. Податкові агенти

18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. 18.2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. ^ Податковим агентом є особа, на яку покладено обов’язок щодо обчислення й утримання податку із платника податків і перерахування його до відповідного бюджету. Податкові агенти прирівнюються до платників податку й користуються правами, установленими податковим законодавством для платників податків. Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента − юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений Розділом ІV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому законодавством. Ст. 18 Податкового кодексу України передбачає сплату податку не тільки самостійно платником податків, але й шляхом утримання податку з джерела виплати, яким виступає особа, що виплачує (або передає) платникові податків дохід або кошти. Податкових агентів іноді плутають із платниками податків або їхніми представниками. У ряді випадків ставиться знак рівності між податковим агентом і податковим органом, тоді як податковий агент - це юридична або фізична особа, на яку в силу акта податкового законодавства покладають обов’язки по обчисленню, утриманню із платника й перерахуванню податку або збору до бюджету. Якщо податковий представник діє на підставі угоди, рішення компетентного органу або загального закону, то в основі діяльності агента лежить норма податкового закону, що делегує йому особливі повноваження. Найчастіше податковими агентами є національні підприємства, які мають договірні відносини з іноземними, що здійснюють діяльність у країні податкового агента й мають дохід або інший об’єкт оподаткування. Система обов’язків податкових агентів включає в себе як групу основних обов’язків, так і групу деталізуючих, уточнюючих їх. До основних обов’язків податкових агентів належать обов’язки щодо:

1. правильного й своєчасного обчислення й утримання сум податкових платежів з коштів платників податків;

2. своєчасного перерахування податків до відповідних бюджетів.

Ці обов’язки деталізуються додатковими обов’язками подат­кових агентів щодо:

1. здійснення обліку доходів платників податків, утриманих і перерахованих до бюджетів;

2. надання податковому органу документів та інформації, необхідних для здійснення контролю за платником податків;

3. надання податковому органу інформації про неможливість утримання податку з платника податків і про суми забор­гованості останнього.

Важливо враховувати, що обов’язки податкового агента виникають тільки при наявності реальної можливості утримувати й перера­ховувати податок платника податків, тобто при наявності відповідного джерела у вигляді грошових коштів платника податків, що пере­бувають у його розпорядженні. У цьому випадку повинна виключатися ситуація, коли податковий агент перераховує «чужий» податок за рахунок власних коштів. ^ Утримання податкового платежу податковим агентом має низку особливостей:

1. провадиться із приналежних платникові податків коштів;

2. здійснюється незалежно від волевиявлення платника податків (у цьому основна відмінність податкового агента від представника);

3. утримання податкового платежу здійснюється в рамках чітко обмеженого часового періоду.

Статус податкових агентів характеризується певною подвійністю. З одного боку, стосовно платника податків вони начебто представляють податкові органи й реалізують функції по обчисленню, обліку й утриманню податку. З іншого боку, у відносинах з фіскальними органами їм надається статус платників податків, і вони виступають як зобов’язані особи, що породжує фактично ідентичні правочини податкових органів по відношенню як до податкових агентів, так і до платників податків. У випадку відсутності коштів у платника податків у податкового агента не виникає обов’язку по утриманню й перерахуванню податку до бюджету. Правда, подібна ситуація породжує автоматично додатковий обов’язок податкового агента - повідомити в податковий орган про неутримання суми податку в закріплений законодавством строк. ^ Податковий кодекс України передбачає викорис­тання інституту податкових агентів по декількох видах податків:

1. при сплаті прибуткового податку із громадян податковими агентами виступають підприємства, установи, організації, приватні підприємці, які здійснюють виплату доходів фізичним особам;

2. при сплаті податку на прибуток іноземними юридичними особами як податкові агенти виступають українські підприємства й організації, що здійснюють виплату доходів іноземним юридичним особам;

3. аналогічний попередньому механізм існує й при сплаті податку на додану вартість;

4. при сплаті акцизного збору.

18.Ст.160 ПКУ

19 У Податковому кодексі є загальна норма щодо превалювання положень чинних міжнародних договорів над положеннями внутрішнього законодавства.

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 вищезазначеного Кодексу якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому міжнародним договором не визначено, яким чином особа, що має право на застосування правил цього міжнародного договору, повинна підтверджувати це право.

Включення до Податкового кодексу спеціальної ст. 103, яка регулює порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування щодо повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, дало змогу чітко визначити підстави, які дають право на одержання переваг, установлених угодами про уникнення подвійного оподаткування, встановити процедури підтвердження права нерезидента на податкові пільги, передбачені в зазначених угодах, визначити, яким чином здійснюватиметься відшкодування зайвого утримання сум податку на доходи із джерелом їх походження з України тощо.

Станом на 26.12.2011 р. чинними є міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, укладені Україною з 64 країнами. Крім того, відповідно до ст. 7 Закону про правонаступництво Україна застосовує 4 договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набрання чинності новими договорами.

(25.07.95 р.), Фінляндією (14.02.98 р.), Францією (01.11.99 р.), ФРН (04.10.96 р.), Хорватією (01.06.99 р.), Чехією (20.04.99 р.), Швейцарією (26.02.2002 р.), Швецією (04.06.96 р.).

Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на доходи і капітал, яка набрала чинності 29.11.2001 р., застосовується також у відносинах України з Республікою Сербія та Республікою Чорногорія.

Крім того, згідно зі ст. 7 Закону про правонаступництво Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набрання чинності новими договорами. Договори СРСР діють у відносинах України з такими країнами: Іспанією, Кіпром, Малайзією, Японією.

Інформація щодо переліку країн, у відносинах з якими Україна застосовує міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, щороку (на початку року) доводиться ДПС України до відома та виконання податковим службам і розміщується на веб-сайті ДПС України*.

Міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, укладені Україною з іноземними країнами, застосовуються до осіб, які є резидентами України та резидентами відповідної країни. Відповідно до положень ст. 103 Податкового кодексу застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування зменшеної ставки податку дозволяється лише за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами цієї статті.

Аналогічно в іноземній країні, з якою Україною укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, від резидента України, який претендує на застосування положень договору, вимагатиметься довідка, яка підтверджує, що зазначена особа є резидентом України.