7. Одним з найважливіших елементів адміністративно-процесуальної форми поряд з процесуальними виробництвами і процесуальними стадіями виступає процесуальний режим.

Підтримка режиму законності в державі обумовлена наявністю двох важливих факторів. По-перше, це досконале законодавство, чітка система правових норм, яка відповідає потребам суспільного життя і, по-друге, це безумовна реалізація наявних правових настанов, без якої останні є лише формальним відображенням відповідного стану суспільних відносин. Останнє значною мірою залежить від наявності і дієвості відповідних гарантій законності, в тому числі і тих, що безпосередньо стосуються прав і свобод громадян. Відповідно до адміністративно-процесуальної сфери, гарантії забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності являють собою найважливіший із компонентів, які становлять структуру адміністративно-процесуального режиму.

8. Адміністративні процесуальні норми — це встановлені де-ржавою та забезпечені її примусом (організаційними заходами)формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення адміністративних справ.

По-перше, така норма є передумовою існування адміністративного процесуального права, її слід розглядати,насамперед, як первинний фактор усієї адміністративної процесуальної системи (норми права, органи, що розглядають адміністративні справи, принципи, засоби тощо).

По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин.

По-третє, норми адміністративного процесуального права відрізняються від інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави у сфері державного управління (в публічній сфері).

По-четверте, норма адміністративного процесуального права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості в чітко встановленому порядку.

Адміністративно-процесуальні правовідносини являють собою різновид правових відносин взагалі. Тому вони в повній мірі наділені усіма тими ж якостями, які властиві юридичним відносинам.

Основними передумовами виникнення правовідносин між учасниками адміністративного процесу є:

а) юридична - наявність норми адміністративно-процесуального права

б) соціально-правова - наявність кореспондуючих матеріальних правовідносин

в) фактична передумова - це настання конкретних життєвих обставин (юридичних фактів), за яких суб'єкти адміністративно-процесуального права вступають між собою у реальні відносини.

Адміністративно-процесуальні правовідносини характеризуються наявністю внутрішньої структури, елементами якої є: суб'єкти, об'єкт та зміст.

Суб'єкти адміністративно-процесуальних правовідносин - це органи публічної влади (їх посадові особи), фізичні та юридичні особи, які вступають у фактичні соціально-правові зв'язки з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин - це суб'єктивні права і обов'язки учасників адміністративного процесу, котрі реалізуються ними в рамках адміністративно-процесуальних правовідносин.

Об'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин виступає усе те, з приводу чого виникають й існують самі правовідносини. Адміністративно-процесуальні правовідносини складаються навколо різноманітних проявів, сторін, властивостей та відношень оточуючого світу.

Ознаки адміністративно-процесуальних правовідносин. Адміністративно-процесуальним правовідносинам притаманні усі загальні риси, характерні для будь-якого виду юридичних відносин: вони регламентуються нормами права; в них завжди приймають участь кілька сторін; об'єктивною передумовою їх виникнення, зміни або припинення є юридичні факти;сторони правовідносин завжди наділені взаємообумовленими суб'єктивними правами та кореспондуючими їм обов'язками; реалізація означених прав та обов'язків забезпечується можливістю застосування державного примусу. Адміністративно-процесуальні правовідносини володіють рядом особливостей:

1) вони виникають з приводу реалізації норм матеріальних галузей права, причому лише тих галузей, якими регламентуються суспільні відносини у сфері публічного управління;

2) вони регулюються нормами адміністративно-процесуального права;

3) однією із сторін адміністративно-процесуальних правовідносин завжди є орган публічної адміністрації або його посадова особа.

4) у більшості випадків реалізація адміністративно-процесуальних правовідносин відбувається без застосування заходів державного примусу.

5) такі відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін.

6) переважна більшість адміністративно-процесуальних правовідносин носять неконфліктний, управлінський характер.

9. Різноманіття адміністративно-процесуальної діяльності зумовлює досить значне число її суб'єктів. Перш за все це обумовлено тією обставиною, що адміністративно-процесуальна сфера охоплює своїм впливом практично всі сторони життя суспільства.

Суб'єктами адміністративного процесу виступають державні органи, адміністрація державних підприємств, установ і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, об'єднання громадян, їхні органи й посадові особи, власники, їхні представники й уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства.

Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу займають суди (судді) і органи прокуратури.

Поняття «суб'єкт процесу» є більше широким, чим поняття «учасник процесу».

Учасники процесу - це громадяни, інші особи, колективи громадян і організацій в особі їхніх представників, наділені правами й несучі певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

КпАП визначає таких учасників процесу: особа, яка притягується до адміністративної відповідальості (ст.268), потерпілий (ст.269), законні представники (ст.270), захисник (ст.271), свідок (ст.272), експерт (ст.273), перекладач (ст.274).

Поняття суб'єктів процесу містить у собі учасників процесу, а також осіб і органи, які діють із метою ведення процесу й здатні на державно-владних підставах ухвалювати рішення щодо справи останніх.

Суб'єктів адміністративного процесу поділяють п'ять груп : 1) громадяни; 2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату; 3) об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність; 4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов'язками; 5) інші державні органи та їх посадові особи.

За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи:

1) суб'єкти, що вирішують справу;

2) суб'єкти, відносно яких вирішується справа;

3) допоміжні учасники процесу.

До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи. До другої групи можуть входити практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи. До третьої належать свідки, постраждалі, експерти, перекладачі, адвокати.

Конкретний перелік учасників адміністративно-процесуальних відносин залежить від виду адміністративного провадження.

10. Конструювання поняття «адміністративно-процесуальний статус громадянина» значною мірою залежить від чіткого визначення співвідношення таких понять, як «людина», «особистість», «громадянин», «обличчя», інших понять, що використовуються в різних правових актах, а також в юридичній літературі як синоніми.

З точки зору адміністративного процесу характеристика соціальних ролей громадян має окремими специфічними рисами. Ці риси дозволяють більш чітко визначити взаємозв'язок і взаємовплив соціальних ролей громадян та їх правового статусу. Так, до числа згадуваних раніше конкретизованих характеристик слід віднести певне місце, відведене громадянину законодавцем в ході здійснення адміністративно-процесуальної діяльності. З урахуванням цієї обставини мова може йти про спеціальні процесуальних ролях громадян («особа, яка притягається до відповідальності», «потерпілий», «законний представник»

Елементами адміністративно-процесуального статусу громадянина в широкому сенсі слід визнати: а) адміністративно-процесуальний статус громадянина у вузькому сенсі, б) правові принципи адміністративно-процесуального статусу громадянина; в) адміністративно-процесуальні гарантії забезпечення адміністративно-процесуального статусу громадянина; г) функції, права та обов'язки інших суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності, що мають відношення до громадян як до її суб'єктам.

Будучи обов'язковим суб'єктом адміністративно-процесуального права, громадянин тим часом може не бути суб'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин. Він може залишатися за рамками адміністративно-процесуальної діяльності в силу відсутності об'єктивних передумов його участі в такого роду діяльності, наприклад, коли адміністративно-процесуальні правовідносини виникають між державними або громадськими організаціями. З іншого боку, це може бути обумовлено конкретними життєвими обставинами, що перешкоджають його участі у названих правовідносинах (наприклад, хворобою, перебуванням у відрядженні тощо). Громадяни як суб'єкти адміністративно-процесуальних правовідносин не можуть вступати в такі відносини між собою. Складається ситуація, коли сполучною ланкою між ними є інший, уповноважений законодавцем суб'єкт - суб'єкт, який розглядає справу, суб'єкт, який здійснює певні адміністративно-процесуальні дії в рамках забезпечення ходу будь-якого з адміністративних проваджень, суб'єкт контролю та т.п

Суб'єктивне адміністративно-процесуальне право громадянина - це закріплена в адміністративно-процесуальних нормах можливість здійснювати у встановлених ними межах конкретні дії, реальність яких гарантується суб'єктами, що несуть по відношенню до громадян певні процесуальні обов'язки, а також можливість вимагати від зазначених суб'єктів здійснення необхідних дій з метою користування соціальними благами для задоволення особистих або суспільних інтересів.

11. У випадках, передбачених законодавством, суб'єктами адміністративного процесу виступають суди (судді). Їх діяльність носить юрисдикційний характер і полягає в розгляді певної категорії справ про адміністративні правопорушення, а також у розгляді правових спорів, що стосуються дій і рішень посадових осіб державних органів, що порушують права громадян. Адміністративно-юрисдикційну діяльність судів слід розглядати в якості правосуддя в адміністративних справах.

Важливе місце в загальній структурі адміністративно-процесуальної діяльності органів держави відводиться міліції.

Найважливішим напрямком у діяльності міліції виступає адміністративна діяльність, в процесі якої її працівники, апарати та служби керуються нормами адміністративного права, вступають у різноманітні правовідносини, в т.ч. та адміністративно-процесуальні правовідносини з громадянами, підприємствами, установами, організаціями, державними органами та їх посадовими особами.

Адміністративно-владний характер адміністративної діяльності міліції виявляється в тому, що працівники міліції як представники влади здійснюють покладені на них функції від імені держави. При цьому вони реалізують широке коло службових повноважень у межах строго визначеної законом компетенції.

Перш за все органи міліції виступають в якості суб'єкта розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Важлива роль відводиться міліції при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності щодо застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення - адміністративного затримання, доставляння правопорушника, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів.

Ще одним напрямком діяльності міліції як суб'єкта адміністративного процесу є забезпечення безпеки дорожнього руху та контролю за технічним станом автомобільного транспорту.

Адміністративні комісії займають особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів. Це обумовлено тією обставиною, що вони є єдиним юрисдикційним органом, спеціально створеним для розгляду справ про адміністративні правопорушення. Адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які відповідно до чинного законодавства віднесені до компетенції інших органів (посадових осіб). Зокрема, вони розглядають справи про ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу; навмисному приховуванні джерела зараження венеричною хворобою; порушенні правил охорони і використання пам'яток історії та культури;

Ряд державних органів здійснює окремі адміністративні провадження, особливості яких обумовлені специфікою сфери діяльності того чи іншого органа. Так, Антимонопольний комітет України реалізує свої адміністративно-процесуальні повноваження в рамках здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, а Вища атестаційна комісія України розглядає питання, пов'язані з присудженням наукових ступенів і присвоєнням вчених звань.

Певною специфікою володіє і адміністративно-процесуальна діяльність органів військового управління. Так, військові комісаріати здійснюють заходи з підготовки та призову громадян на військову службу, розглядають заяви та скарги призовників та військовозобов'язаних, ведуть облік військовозобов'язаних, розглядають справи про порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу.