3. Порівняння отриманих результатів.

• Витрати на виробництво більше у першому варіанті.

• Середня величина запасів готової продукції на складі у першому варіанті більше (300 шт.), ніж у другому варіанті (612шт.).

• Потреба в складських площах для зберігання готових виробів у першому варіанті менше приблизно в 2,7 разів (за співвідношенням максимального рівня запасів).

• При першому варіанті попит задовольняється повністю, при другому - на 94%.

Таким чином, порівнюючи варіанти виробничих програм за різних внутрішніх умов, можливо обирати найбільш прийнятний і вигідний.

Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Унаслідок великої рідкості економічних ресурсів і межі, яку вони ставлять перед всякою виробничою діяльністю, обсяг виробництва на кожному підприємстві обмежується багатьма чинниками. Для всіх продуктів, що випускаються, і використаних ресурсів існує крива виробничих можливостей (рис.20. 3).

Кожна точка на цій кривій представляє максимальний обсяг виробництва двох продуктів (Q1 і Q2). Щоб здійснити якнайкращі варіанти обсягів виробництва двох товарів на підприємстві, необхідно забезпечити повну зайнятість всіх наявних ресурсів. Можливі поєднання на кривій випуску товарів Q1 і Q2 в крапках А, Б, С, Д, Е та інших визначають максимальні їх кількості, які можна отримати при повному використанні наявних ресурсів. Всі крапки, що знаходяться зовні кривої виробничих можливостей, є або недосяжними (К – за межами кривої), або не приводять до повного використання ресурсів (L – в межах кривої).

Рис. 20.3. Крива виробничих можливостей

Конкретним виразом виробничих можливостей кожного підприємства служить його виробнича потужність. Верхня її межа обумовлена наявністю виробничих площ, технологічного устаткування, персоналу, матеріальних ресурсів і капіталу.

Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.

За вихідні дані для цього беруть середньорічну виробничу потужність підприємства та коефіцієнт її використання.

Наведемо приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції за наявною потужністю підприємства (дані умовні):

1. Потужність на початок року............................................ 45 000

2. Приріст потужності за рахунок

організаційно-технічних заходів.......................................... 3 600

3. Вибуття потужності............................................... ……... 1 200

4. Середньорічна потужність [п.1 + (п.2 - п.3) х 0,45]..... 46 080

5. Коефіцієнт використання потужності............................... 0,94

6. Обсяг виробництва продукції (п.4 х п.5)...................... 43 315

Збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів (здійснення певних організаційно-технічних заходів) не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Цим зумовлюється потреба визначати необхідність уведення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства. Розрахунки проводяться у певній послідовності:

• визначаються обсяги продукції, що не може бути отримана з наявної потужності і для виробництва якої необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;

• обгрунтовується для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей (k_ос) з урахуванням існуючих нормативних строків;

• розраховується середньорічна величина нових (додаткових) потужностей за формулою:

Nc = (Bн – Bп)/k_oc, (20.6)

де Вн— обсяг продукції, для забезпечення випуску якої необхідне введення в дію нових виробничих потужностей;

Вп— обсяг продукції, виробленої у поточному році з додаткових потужностей, що були введені в дію в попередні роки; при цьому Вп для першого року розрахункового періоду дорівнює нулю, другого - (N₁ * k_oc), третього – (N₁+N₁* k_oc) тощо;

• обчислюється повний обсяг виробничих потужностей N_i, що вводитимуться у дію в i-му році розрахункового періоду, за формулою:

N_i = N _с / К_п , (20.7)

де N_i - величина середньорічного введення в дію потужностей в i-му році розрахункового періоду;

К_п - коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей у середню величину ( емперично розрахункова величина даного коефіцієнта визначена в межах 0,4-0,5).

Економічне обґрунтування виробничої програми підприємства з огляду на її забезпечення необхідними трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами в цілому зводиться до визначення загальної потреби в них та ефективного їхнього використання, що розглянуто у відповідних розділах.

Виробнича програма за своїм змістом відбиває особливості виробництва через систему загальних і часткових показників, аналіз значень яких дозволяє здійснювати контроль за поточним станом і виконанням самої виробничої програми. У цілях забезпечення виконання виробничої програми в майбутньому здійснюється аналіз чинників, що впливають на обсяг реалізованої продукції , а саме:

• зростання обсягу товарної продукції;

• здійснення заходів технічного і організаційного розвитку виробництва, зокрема випуску нових видів продукції, підвищення якості продукції, що випускається, впровадження нових технологічних процесів механізації і автоматизації виробничих процесів, економії сировини, матеріалів, інших заходів, структурних зрушень;

• зміни залишків нереалізованої готової продукції;

• інших чинників.

Засобами контролю виробничої програми є планові і фактичні баланси за розділами програми, системи поточного виробничого обліку і звітності, системи оперативного управління виробництвом.

До загальних показників контролю виконання виробничої програми відносяться:

• коефіцієнт напруженості виробничої програми;

• рівень концентрації виробництва;

• рівень спеціалізації виробництва.

Планове значення коефіцієнта напруженості виробничої програми дорівнює відношенню планового обсягу випуску продукції до нормативного (номінального) обсягу випуску і показує, наскільки завантажені виробничі потужності в рамках виробничої програми, порівняно з максимально можливим випуском. Розрахувавши фактичне значення коефіцієнта, можна визначити, наскільки фактичний випуск відхиляється від запланованого у виробничій програмі.

При розробці річної виробничої програми необхідно забезпечити максимальний сукупний дохід, високу фінансову стійкість і платоспроможність кожного підприємства. Це зумовлює відбір і включення в план виробництва найбільш конкурентноздатної і рентабельної продукції. Для ухвалення остаточного рішення слід неодмінно приймати до уваги такі загальновідомі економічні показники, як величина попиту, сукупний дохід, граничні витрати і багато інших розрахунково-планових даних.

Як критерії оптимальності найчастіше застосовується максимум прибутку на одиницю виробу і критичний обсяг продажу – мінімально необхідний обсяг виробництва (продажу) виробу, що забезпечує його беззбитковість ( "точка беззбитковості”). Рішення задачі по оптимізації виробничої програми підприємства полягає у знаходженні раціонального поєднання цін і обсягів реалізації продукції. Процес визначення оптимальних цін і обсягів реалізації знаходить своє віддзеркалення, перш за все, в зміні частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва. Критерієм зміни частки окремих видів продукції є коефіцієнт прибутковості продукції. При цьому вважається, що підвищення в загальному обсязі реалізації частки більш високорентабельних виробів забезпечує і найбільший розмір прибутку.

Алгоритм формування виробничої програми, що забезпечує підприємству максимальний прибуток:

1. Розраховується величина маржинального доходу на одиницю продукції по кожному виду.

2. Проранжуйте продукцію в порядку убування маржинального доходу. Порядок розташування продукції за видами відповідатиме їх пріоритетності для включення у виробничу програму.

3. Розробка програми повинна супроводжуватися розрахунками завантаження виробничого устаткування і площ. Перший вид продукції включається у виробничу програму в повному обсязі і розраховується невикористаний залишок по існуючих виробничих потужностях. Потім включається наступний по пріоритету вид продукції і т.д. до того моменту, поки наявний ресурс виробничих потужностей не буде вичерпаний.

4. Враховується те, що підсумкова програма, як правило, повинна бути дещо нижче за виробничу потужність. Резервування дозволить забезпечити повне і своєчасне виконання зобов'язань з постачання продукції при збоях у виробництві.

5. В окремих випадках лімітуючими чинниками для оптимізації виробничої програми можуть бути дефіцит кваліфікованого персоналу, слабкий рівень НДР і ДКР, морально застаріле устаткування або обмеження по закупівлях матеріалів і комплектуючих виробів необхідних для виробництва продукції. У цих випадках програма повинна бути перевірена на потребу в дефіцитних видах ресурсів.

Оптимізація виробничої програми з метою оперативного реагування на зміну попиту за максимізації фінансового результату підприємства, може бути здійснена при наявності попиту на дану продукцію з використанням показників маржинального доходу і трудомісткості продукції.

Оптимізація виробничої програми передбачає проходження трьох основних етапів: оцінка трудомісткості виробничої програми і зіставлення з наявними ресурсами; розрахунок маржинального доходу за видами продукції; аналіз маржинального доходу і трудомісткості.

Трудомісткість виробничої програми. На основі прогнозних обсягів продаж з урахуванням складських залишків готової продукції розрахунок трудомісткості виробничої програми здійснюється в нормо-годинах - кількість продукції, що виробляється, множиться на час, необхідний для виробництва одного готового виробу (трудомісткість виробу).

Наступний крок - порівняння наявних можливостей і планової потреби в трудових ресурсах і максимального фонду робочого часу (з урахуванням наднормових робіт і вихідних днів) для оцінювання здатності компанії виконати план. Приклад розрахунку трудомісткості випуску запланованої кількості виробів і порівняння з максимально доступним фондом робочого часу наведено в табл. 20.3.

Таблиця 20.3. Виробничий план підприємства (вихідний варіант)

Показники		Виріб А	Виріб В	Виріб С	Виріб Д	Виріб Е	Сумарне завантаження цеху, нормо-години	Максимальний фонд робочого часу, нормо-годин	Відсоток завантаження цеху, %
Обсяг виробництва, шт.		950	190	10	1 900	14 250
Трудомісткість готового виробу, нормо-години		30	15	55	65	3
Цех 1	на один виріб	20	7	45	25	2
	на весь випуск	19 000	1 330	428	47 500	28 500	96 758	95 000	102
Цех 2	на один виріб	10	8	10	40	1
	на весь випуск	9 500	1 520	95	76 000	14 250	101 365	100 000	101

За даними табл.20.3 можна зробити висновок про те, що цехи завантажені більш ніж на 100%, значить, план виробництва не може бути виконаний. Тому необхідним є коригування портфеля замовлень і виробничого плану.

Визначення маржинального доходу за видами продукції. Виробничий план коригується на підставі такого показника як маржинальний доход, що дорівнює різниці обсягу виручки від реалізації продукції та обсягу змінних витрат. З виробничої програми виключаються вироби з найменшим маржинальним доходом у розрахунку на одну нормо-годину. Приклад розрахунку наведено в табл.20.4.

Таблиця 20.4. Розрахунок маржинального доходу на основі виробничого плану

№	Показники	Виріб А	Виріб В	Виріб С	Виріб Д	Виріб Е
1	Обсяг виробництва, шт.	950	190	10	1 900	14 250
2	Ціна реалізації, грн.	28 500	26 125	71 250	7 125	950
3	Трудомісткість готового виробу, нормо-години	30	15	55	65	3
4	Витрати на заробітну плату (р.3*50 грн. (вартість нормо-години)), грн./виріб	1 500	750	2 750	3 250	150
5	Витрати на матеріали, грн./виріб	2 000	8 500	2 500	500	600
6	Собівартість за змінними витратами одного виробу (р.4+р.5), грн.	3 500	9 250	5 250	3 750	750
7	Маржинальний доход одного виробу (р.2-р.6), грн.	25 000	16 875	66 000	3 375	200
8	Маржинальний доход на 1 нормо-годину (р.7/р.3) грн. / нормо-годину	833	1 125	1 200	52	67

За даними табл.20.4, найменший маржинальний доход – 200 грн., - має виріб Е.

Скорочення обсягу виробів Е в плані виробництва дозволить збалансувати навантаження на виробничі підрозділи, при цьому відбудеться незначне зниження маржинального доходу компанії (табл.20.5).

Таблиця 20.5. Виробничий план підприємства (варіант 2)

Показники		Виріб А	Виріб В	Виріб С	Виріб Д	Виріб Е	Сумарне завантаження цеху, нормо-години	Максимальний фонд робочого часу, нормо-годин	Відсоток завантаження цеху, %
Обсяг виробництва, шт.		950	190	10	1 900	8 000
Трудомісткість готового виробу, нормо-години		30	15	55	65	3
Цех 1	на один виріб	20	7	45	25	2
	на весь випуск	19 000	1 330	428	47 500	16 000	84 258	95 000	89
Цех 2	на один виріб	10	8	10	40	1
	на весь випуск	9 500	1 520	95	76 000	8 000	95 115	100 000	95
Маржинальний доход, млн.грн.		23,8	3,2	0,6	6,4	1,6		35,6
Маржинальний доход до зміни виробничої програми, млн.грн.		23,8	3,2	0,6	6,4	2,9		36,8

Аналіз маржинального доходу і трудоміскості. Зміна виробничого плану тільки на підставі показника маржинального доходу не завжди дозволяє одержати оптимальні рішення з погляду збільшення рентабельності бізнесу. Тому необхідним є додатковий контрольний етап формування виробничого плану - аналіз співвідношення маржинального доходу однієї нормо-години і трудомісткості випуску одного виробу.

Охарактеризуємо кожний з видів продукції, що випускається підприємством. Виріб А займає велику частку в обсязі виробництва підприємства (у нормо-годинах), але при цьому приносить і максимальний маржинальний доход. Виріб В унікальний, за рахунок чого при достатньо низькій трудомісткості підприємство має нагоду продавати його з великою націнкою. Інший варіант унікального товару - виріб С, трудомісткість і націнка якого достатньо високі. Найімовірніше, він знаходиться на стадії впровадження і у міру накопичення виробничого досвіду і збільшення обсягу випуску наближатиметься до виробу В. Найбільш проблемним в компанії є виріб Д, на який припадає більше 50% трудовитрат, проте кожна витрачена нормо-година приносить вкрай низький маржинальний доход. У перспективі можливе або збільшення ціни, або поступова відмова від його випуску. Виріб Е володіє низькими трудомісткістю і маржинальним доходом з розрахунку на 1 нормо-годину, проте його недоліки компенсуються масовим обсягом виробництва, стабільністю замовлень і надходження виручки.

На попередньому етапі на основі аналізу маржинального доходу було вирішено скоротити виробництво виробу Е до 8 тис. штук, при цьому загальний маржинальний доход по компанії склав 35,6 млн.грн. Метод співвідношення трудомісткості і маржинального доходу свідчить, що для підприємства найменш вигідним є виробництво виробу Д (табл.20.6).

Таблиця 20.6. Виробнича програма підприємства (варіант 3)

Показники		Виріб А	Виріб В	Виріб С	Виріб Д	Виріб Е	Сумарне завантаження цеху, нормо-години	Максимальний фонд робочого часу, нормо-годин	Відсоток завантаження цеху, %
Обсяг виробництва, шт.		950	190	10	1 800	14 250
Трудомісткість готового виробу, нормо-години		30	15	55	65	3
Цех 1	на один виріб	20	7	45	25	2
	на весь випуск	19 000	1 330	428	45 000	28 500	94 258	95 000	99
Цех 2	на один виріб	10	8	10	40	1
	на весь випуск	10 000	1 600	100	72 000	15 000	98 700	100 000	99
Маржинальний доход, млн. грн.		23,8	3,2	0,6	6,1	2,9	36,5	39,6

Завдяки скороченню його випуску до 1800 штук буде не тільки забезпечене нормальне завантаження виробничих цехів, але й досягнуто великий маржинальний доход по компанії у розмірі 36,5 млн. грн., що на 900 тис. крб. перевищує попередній варіант виробничого плану.

611