33. Ятрохімія та її влив на розвиток фармації

Ятрохімія - це напрямок в медицині, що виникло на початку XVI століття в Західній Європі. Його представники розглядали процеси в організмі людини як хімічні явища, хвороби як результат порушення хімічної рівноваги. Керівним початком в дослідженнях ятрохіміки стають служіння медицині, боротьба з хворобами за допомогою хімічних засобів. У період ятрохімії з особливою силою проявилася тенденція використання хімічних знань у медичних цілях. Дослідження середньовічних алхіміків призвели до накопичення великого фактичного матеріалу з природних органічних сполук. У 16-17 ст. погляди алхіміків отримали розвиток в працях ятрохіміки, які вважали, що життєдіяльність організму людини можна правильно зрозуміти лише з позицій хімії.

Ятрохімія (медична хімія) – це вчення про лікування хвороб за допомогою хім.препаратів, сировиною для яких слугують не лікувальні трави, а мінерали та хімічні речовини.

Роль у розвитку фармації: - збільшення к-сті прир.речовин; -обгрунтув.вчення про дози ліків; -удосконалені приладів та апаратів для ліків (вигот. й аналізу); -розширення аптечної справи.

34. Внесок Парацельса у становлення фармації як окремої галузі медичних знань.

Парацельс вніс величезний вклад у становлення фармації як окремої галузі медичних знань. Народився в Швейцарії працював в Базельському університеті. У 1527р. опублікував свої лекції з медицини.Парацельс вважав що медицина має опиратись на хімію. Оскільки людина взята із землі, то її основу складають не кров, слиз і жовч, як вважав Гіппократ, а ртуть, сірка і сіль. Вони вступають між собою в організмі в хімічні реакції. Саме тому хімія мала дати для медицини ефективні ліки. Все є ліки, все є отрута, залежно від дози вчив Парацельс якого недаремно вважають провісником сучасної фармації.

Постулати Парацельса :

- Теорія лікаря – це його досвід

- Всі є ліки, все є острутою, 1 тільки доза робить отруту непомітною. Домагався збільшити кількість аптек.

Помилка-не проводив попереднього дослідження.

35. Цехова українська медицина та фармація.

Архівні матеріали свідчать, що лікарі складали з хворими угоди на лікування як на звичайну торговельну справу, брали аванси, часом з дуже сміливими зобов’язаннями в певний строк вилікувати ту або іншу хворобу. Плата за лікування була дуже висока, недоступна для трудового народу. Широкі маси населення взагалі обслуговували не дипломовані лікарі, а лікувальники-ремісники, яких називали у нас, як і в інших країнах, цирульниками. Лікували вони, спираючись на віковий досвід народної медицини, і їх слід розглядати як безпосередніх спадкоємців давніх знахарів. У більших містах, виконуючи за приписом докторів медицини різні лікувальні рукодійні заходи, маючи взагалі близькі ділові стосунки з дипломованими лікарями, цирульники поповнювали свої знання. Таке поєднання досвіду побутової медицини з даними науки сприяло деякою мірою збільшенню обсягу медичних знань цирульників. Деякі з них досягли великої майстерності щодо лікування ран, проведення ампутацій, операцій з вилучення каменів, виривання зубів і особливо в дуже поширеному способі лікування — кровопусканні.

За тих часів кожен дипломований лікар зазвичай мав коло себе кількох учнів, які допомагали йому в роботі, вчилися виконувати дрібні лікувальні маніпуляції та набували навичок догляду за хворими, 3 часом вони працювали по містечках і великих селах самостійно. Кількість таких учнів була невелика. Працювати у містах, де були цехи цирульників, вони не мали права під загрозою штрафів.

Зразком для цехів цирульників на Україні був львівський цех, заснований у 1512 р.

Статути цехів цирульників поділяли членів свого об’єднання на: 1) учнів, яких на Україні називали «хлопцями»; 2) підмайстрів — вони називалися «молодиками», «челядниками»; 3) майстрів. Учнів приймали віком 12 років, грамотність для них була не обов’язковою. Кожен учень перед вступом вносив до цехової скриньки повний внесок (від б грошів до б злотих). Навчання учня тривало три роки. В одного майстра не повинно було бути більше, ніж 3-4 учні. їх вчили ставити банки (сухі та з насічками — криваві), розрізати нариви, виривати зуби, перев’язувати рани, накладати лещата під час переломів, вправляти вивихи, виготовляти різні пластирі для лікування ран. Учні вивчали ознаки певних хвороб і, обов’язково, голярську справу.  вся травматологія, лікування венеричних, шкірних хвороб, захворювання зубів підлягали компетенції цирульників.