3. Форми співучасті

Форми співучасті – це об'єднання співучасників, які розріз­няються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкіс­тю суб’єктивних зв’язків між ними.

Насамперед, у ч. 1 ст. 27 говориться, що співучасниками є вико­навці, організатори, підбурювачі та пособники, а в ч. 2 цієї ж статті сказано про співвиконавців. Отже, можлива співучасть, коли всі спів­учасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і спів­участь з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один – виконавець, другий – пособник, третій – під­бурювач і т.п. Таким чином, у ст. 27 закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники в злочині, тобто за об’єктивними ознаками.

У такому разі говорять про такі форми співучасті:

1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний ха­рактер. Але з погляду форми співучасті їх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сто­рони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;

2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляєть­ся в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має міс­це розподіл ролей – один або кілька з них – виконавці, інші – підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, при цій формі спів­участі не всі співучасники є виконавцями злочину.

Окрім цих форм можна виділити й інші форми співучасті. Залежно від того, в якій частині КК регламентується інститут співучасті, її можна поділити на такі форми: 1) співучасть яка регламентована Загальною частиною. Співучасть як інститут Загальної частини має місце тоді, коли закон передбачає встановлення ролі кожного співучасника у вчиненні злочину і відображення цього при кваліфікації. Кваліфікуючи таку співучасть, слід посилатися на відповідні частини ст.27 КК, що передбачають окремі види співучасників. Вона включає в себе те, що називають простою чи елементарною співучастю та співучасть в тісному розумінні слова. та 2) співучасть, яка передбачена статтями Особливої частини КК (співучасть особливого роду). Вона має місце за умови, що вчинення злочину спільними погодженими діями кількох осіб передбачено нормою Особливої частини. При кваліфікації такої співучасті нема потреби посилатися на статті Загальної частини КК, оскільки діяльність співучасників повністю охоплюється нормою Особливої частини і роль кожного учасника злочину «пригнічується» фактом спільності вчинення посягання. Не можна тому визнати універсальним положення про те, що кваліфікуючи діяння співучасників, необхідно сказати, про яку співучасть йде мова. При кваліфікації співучасті особливого роду вид співучасника не визначається в тих випадках, коли злочин вчиняється учасником відповідної групи. Сама вказівка в нормі Особливої частини на вчинення злочину кількома особами означає, що вони прирівнюються до виконавців злочину незалежно від характеру виконуваних ролей, виступають в ролі «колективного» виконавця. Наприклад, кримінальний закон говорить, про вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.189 КК) або організованою групою (ч.4 ст.189 КК), а не про вчинення цього ж злочину в складі групи осіб, яка діє за попередньою змовою чи в складі організованої групи. Тому при наявності співучасті Особливого роду вид співучасника відповідно до ст.27 КК не визначається, всі учасники спільного злочину визнаються його виконавцями. При цьому можливо, що у злочині, вчинюваному, припустімо за попередньою змовою групою осіб, приймає участь пособник цього злочину, який не є учасником групи і відповідальність якого визначається з врахуванням положень, передбачених і ст.27 КК і нормою Особливої частини про співучасть особливого роду.

Одночасно співучасть, яка передбачена в нормах Особливої частини КК, залежно від ступеня згуртованості співучасників, можна поділити на: 1) неорганізовану співучасть (група осіб та група осіб за попередньою змовою); 2) організована співучасть (організована група та злочинна організація).

Очевидно, що існує ієрархія форм співучасті. Ступінь згуртованості дій співучасників підвищується в такому порядку:

Група

група за попередньою змовою

організована група

злочинна організація.

Тепер детально розглянемо кожну з форм співучасті.

Вчинення злочину групою осіб.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою (ч. 1 ст. 28 КК). Можна виділити такі ознаки групи осіб:

1) кількісна ознака – група осіб включає два або більше учасника, де принаймні дві особи наділені ознаками загального суб’єкта злочину. Щодо першої ознаки групи осіб, то Пленум Верховного Суду України з певних категорій злочинів дещо по-іншому роз’яснює її зміст. Наприклад, щодо згвалтування у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. “Про судову практику в справах про згвалтування та інші статеві злочини” у ч.2 п.14 вказується, що “дії учасника групового згвалтування підлягають кваліфікації за ч.3 ст.117 КК (1960 року) і у тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності”;

2) рольова ознака – всі учасники виступають як виконавці (співвиконавці) злочину. Тобто, співучасники мають повністю або частково вчиняти діяння, яке входить в об’єктивну сторону складу злочину, яке скоюється ними у співучасті. Дії учасників групи обов’язково повинні бути узгодженими. Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 27 березня 1992 р. “Про судову практику в справах про згвалтування та інші статеві злочини” відзначає, що кваліфікація згвалтування, вчиненого групою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб діяла погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою. Якщо винні особи діяли погоджено відносно кількох потерпілих, хоча кожний із них мав на меті і згвалтував одну потерпілу, дії кожного підлягають кваліфікації як згвалтування, вчинене групою осіб.;

3) відсутність попередньої змови між учасниками. Це – відмінна риса цієї форми співучасті. При цьому суб’єктивний зв’язок між співучасниками встановлюється або в момент початку скоєння злочину, або в процесі його вчинення та обмежується знанням про діяльність іншої особи.

Вчинення злочину групою осіб виділяється законодавцем як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака у статтях 121, 126, 152, 153, 296, 317, 402, 404 - 406, 408 КК та як ознака основного складу злочину, передбаченого статтями 293, 294 та 316 КК. У цих випадках діяння учасників групи кваліфікуються за відповідною частиною статті КК, де передбачена відповідна ознака (наприклад, дії учасника групового згвалтування повинні кваліфікуватися за ч.3 ст.152 КК, а дії учасника незаконного вживання наркотичних засобів у місцях, призначених для проведення культурних заходів – за ч. 1 ст. 316 КК). Діяння осіб, які не виконували об’єктивної сторони складу злочину (підбурювачів, організаторів та пособників) кваліфікуються з посиланням на відповідну частину статті 27 КК та частиною статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідну ознаку – вчинення злочину групою осіб (наприклад, дії особи, яка схилила декількох суб’єктів згвалтувати потерпілу особу кваліфікуються за ч.4 ст.27 та ч.3 ст.152 КК). У тих випадках, коли у статті Особливої частини КК вчинення злочину групою осіб не передбачене як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака, то діяння декількох співвиконавців кваліфікуються, як простий (основний) вид злочину за відсутності у діянні інших кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак (наприклад, заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження у складі групи осіб кваліфікується за ч.1 ст.122 КК). У тих випадках, коли злочин вчиняється групою осіб, а в диспозиції статті Особливої частини КК передбачається лише вчинення відповідних діянь групою осіб за попередньою змовою або організованою групою, то діяння співвиконавців кваліфікуються як простий (основний) склад злочину за відсутності інших кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак (наприклад, дії учасників групи, які скоїли крадіжку без попередньої змови кваліфікуються за ч.1 ст.185 КК).

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).

Для такої форми співучасті притаманні такі ознаки:

1) кількісна ознака – така група включає дві або більше особи, де принаймні дві з них наділені ознаками загального суб’єкта злочину. Перша ознака повністю збігається з аналогічною ознакою групи осіб;

2) рольова ознака – спільне вчинення злочину. Таке формулювання ідентичне з тим, яке наводиться для виконавця (співвиконавця) злочину. Тобто, спільне вчинення злочину передбачає встановлення співвиконавства, тобто безпосередньої участі усіх співучасників у виконанні об’єктивної сторони посягання або виконання в інтересах групи певних дій, які не входять в об’єктивну сторону злочину, але які безпосередньо пов’язані з вчиненням злочину. Тому особа визнається учасником групи, яка дії за попередньою змовою та несе кримінальну відповідальність як виконавець злочину, якщо вона принаймні перебуває на місці скоєння посягання та надає сприяння іншим членам групи. В інших випадках діяння особи необхідно кваліфікувати з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК;

3) наявність попередньої змови на спільне вчинення злочину. За часом змова буде вважатися попередньою, якщо домовленість досягнута співучасниками до початку виконання хоча б одним з них діяння, що входить до об’єктивної сторони складу злочину (тобто, до моменту вчинення замаху на злочин). Якщо домовленість виникає під час замаху на злочин, то вона не розглядається як попередня, що означає відсутність відповідної форми співучасті. За змістом між співучасниками досягається домовленість, у межах якої вирішуються питання, що стосуються події злочину, а також визначається хоча б у загальних рисах роль кожного співучасника у скоєнні посягання. В результаті змови співучасники стають обізнаними не тільки щодо загальних відомостей про злочин, а також про деякі обставини їх майбутньої злочинної діяльності. Змова може бути досягнута в усній або письмовій формі. Досить рідко співучасники досягають змови шляхом конклюдентних дій (т. зв. мовчазної згоди).

В Особливій частині КК вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачається у значній кількості кримінально-правових норм як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака (наприклад, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 127, ч. 5 ст. 143, ч. 3 ст. 144 КК – всього у 55 статтях). У таких випадках діяння учасників групи за попередньою змовою кваліфікується за відповідною частиною статті Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК. Діяння осіб, які не були учасниками групи осіб за попередньою змовою, а виконували функції пособника, організатора чи підбурювача, кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст.27.

Законодавець основні склади деяких злочинів формулює з використанням ознак, характерних для попередньої змови групи осіб: змова про вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109 КК) та участь у змові, що спрямована на вчинення планування, підготовки або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту (ч. 1 ст. 432 КК). У цих випадках сама змова без подальших дій утворює закінчений склад злочину і кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини КК як основний склад злочину. В усіх інших випадках змова на вчинення злочину без подальшого його вчинення кваліфікується як готування до вчинення такого посягання.

Вчинення злочину організованою групою.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28 КК).

Згідно з законодавчим формулюванням для організованої групи притаманні такі ознаки:

1) множинність учасників – наявність трьох або більше осіб, причому мінімальна кількість таких осіб повинна бути наділена ознаками загального суб’єкта злочину;

2) стійкість об’єднання характеризує наявність достатньо міцних зв’язків між учасниками групи. Про стійкість групи, зокрема, можуть свідчити висока ступінь організованості (розподіл ролей між співучасниками, внутрішня дисципліна, активна роль організатора тощо), стабільність складу учасників групи тривалість злочинної діяльності, тісний взаємозв’язок між її членами, наявність специфічних форм та методів вчинення посягань, здатність групи продовжувати свою діяльність у випадку, коли з її складу вибувають окремі учасники групи. У визначенні організованої групи наводиться допоміжна ознака, яка розкриває поняття стійкості такої групи – наявність єдиного плану, який відомий всім учасникам групи та розподіл функцій між ними;

3) спосіб утворення – попередня зорганізованість учасників організованої групи, яка означає, що вони не просто домовилися спільно вчинити злочин (що є характерним для групи осіб за попередньою змовою), а досягли об’єктивної та суб’єктивної спільності між собою з метою подальшого вчинення злочинів;

4) члени групи беруть участь у готуванні або вчиненні злочинів. Така ознака організованої групи передбачає, що її учасниками можуть бути особи, які брали участь у розробленні плану вчинення злочинів (особи, які брали участь у готуванні злочинів) або особи, які знали про такий план та активно його виконували (особи, які брали участь у вчиненні злочинів). Найчастіше діяльність організованої групи пов’язана з розподілом ролей, але не виключається і така форма співучасті як співвиконавство;

5) мета створення – вчинення як мінімум двох злочинів. Про це свідчить використання законодавцем єднального сполучника “та” при формулюванні мети створення організованої групи – “для вчинення цього та іншого (інших) злочинів”. При цьому законодавець не обмежує злочини, які може скоювати організована група, їх ступенем тяжкості. Група не буде вважатися організованою, якщо вона створена для вчинення одного злочину. Одиничний факт скоєння злочину, який вимагав тривалої підготовки, може бути визнаний діянням, що вчинене організованою групою, лише за наявності доказів, що її учасники в подальшому мали намір продовжувати злочинну діяльність.

Створення організованої групи без подальшого скоєння злочинів кваліфікується як готування до злочину (за ознакою змови на вчинення злочину), за винятком складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 258, ч. 3 ст. 303 та ст. 392, у яких однією з форм об’єктивної сторони є відповідно створення терористичної групи, створення організованої групи, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків, створення організованої групи з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію. У вище перерахованих випадках утворення відповідних організованих груп без подальшого вчинення злочинів її учасниками кваліфікується як закінчений злочин.

Вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (трьох і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення фінансування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Законодавче формулювання злочинної організації дозволяє вказати на такі її ознаки:

1) множинність учасників – наявність трьох або більше осіб, причому мінімальна кількість таких осіб повинна бути наділена ознаками загального суб’єкта злочину;

2) стійкість об’єднання. Така ознака збігається з відповідною ознакою організованої групи;

3) ієрархічність об’єднання передбачає більш високу ступінь погодженості злочинної діяльності співучасників порівняно з організованою групою. Злочинна організація повинна мати певну систему ієрархічних зв’язків, на чолі якої стоїть керівник. Злочинна організація структурована, тобто поділяється на більш дрібні структурні частини, які виконують чітко визначені функції. Одні з них можуть займатися безпосереднім вчиненням злочинів, інші підшуковують можливі об’єкти посягання, а треті здійснюють легалізацію (відмивання) “брудних” коштів і т.д. Ієрархічність, як правило, передбачає наявність підпорядкування структурних частин, членів злочинної організації її керівництву;

4) зорганізованість за попередньою змовою для спільної діяльності; 5) наявність спеціальної мети: а) безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

У ч. 4 ст. 28 КК вказано, що злочинна організація може бути створена з метою вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів (тобто, декількох посягань відповідного ступеня тяжкості). А відповідні норми Особливої частини КК сформульовані так, що допускають створення злочинних організацій з метою скоєння навіть одного тяжкого або особливо тяжкого злочину (див. статті 255, 257 КК). У такому випадку пріоритет необхідно віддавати загальному положенню, яке сформульоване у ч. 4 ст. 28 КК, оскільки воно поширюється на статті Особливої частини КК, в яких передбачається кримінальна відповідальність за створення злочинних організацій.

Злочинна організація виступає як конститутивна ознака складів злочинів у таких статтях: ч. 5 ст. 143 КК (транснаціональна організація, яка займається вилученням у людини шляхом примушування або обману органів і тканин з метою їх трансплантації чи незаконною торгівлею органами або тканинами людини), ст. 255 КК (злочинна організація незалежно від виду), ст. 257 КК (банда), ч. 4 ст. 258 КК (терористична організація), ст. 260 КК (воєнізоване або збройне формування, не передбачене законом). незалежно від того, чи вчинили члени відповідних злочинних організацій будь-які злочини чи ні. Вчинення злочину злочинною організацією не передбачене ні в одному зі складів злочинів як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака.

Моментом закінчення відповідних злочинів визнається саме створення злочинної організації незалежно від того, вчинили чи не вчинили її учасники конкретні суспільно небезпечні діяння.