2. Оптимізація у часі

Часова оптимізація портфеля інвестицій передбачає розподіл інвестиційних пропозицій на два портфелі, фінансування яких здійснюється в поточному та наступному році відповідно. Тобто вона застосовується, якщо в результаті обмеженості ресурсів проекти не можуть бути профінансовані в планованому році одночасно, тому реалізація окремих інвестиційних проектів або дофінансування частини з них можуть бути перенесені на наступний рік.

Часова оптимізація проводиться за таким алгоритмом:

- для всіх проектів розраховується індекс можливих втрат, який характеризує відносну втрату NPV у випадку, якщо виконання проекту буде розпочато не в плановому році, а через рік:

- реалізація проектів, що мають низький індекс можливих втрат, переноситься на наступний рік. [Інвестиційний аналіз - Боярко І.М.]

Коли мова йде про оптимізацію в часі, мають на увазі таке:

- загальна сума фінансових ресурсів, доступних для фінансування в плановому році, обмежена зверху;

- є кілька доступних незалежних інвестиційних проектів, які через

обмеженість фінансових ресурсів не можуть бути реалізовані в плановому періоді одночасно, однак у наступних за плановим роком проектах, що залишилися, їхні частини можуть бути реалізовані;

- необхідно оптимально розподілити проекти за двома роками. В основі методики складання оптимального портфеля лежить така ідея: за кожним проектом розраховується спеціальний індекс, що характеризує відносну втрату NPV у випадку, якщо проект буде відстрочений до виконання на рік. Проекти з мінімальними значеннями індексу можуть бути перенесені на наступний рік.

4. Аналіз ризиків впровадження інвестиційних проектів: методи аналізу ризику.

Ризик існує лише щодо подій, які не відбулися, тобто прогнозуються, очікуються в майбутньому. Невизначеність щодо тієї чи іншої ситуації, яка може скластися в майбутньому, і формує поняття ризику. Рішення про використання свого капіталу інвестор приймає, орієнтуючись на прогноз майбутніх подій за проектом згідно з бізнес - планом.

Насамперед інвестор зацікавлений у прибутковості. Велике значення для нього мають також гарантованість виконання бізнес - плану, впевненість у тому, що проект реалізується успішно. Інвестиційний план завжди орієнтується на майбутнє і тому пов’язаний з великою невизначеністю щодо економічної ситуації та поведінки людей. Досить імовіpно, що з об’єктивних чи суб’єктивних пpичин інвестиційні плани не реалізуються.

На сучасному етапі розвитку ризикології не існує єдиної дефініції ризику, в рамках даної роботи ми пропонуємо розглядати ризик як деяку можливість втрат, викликану настанням випадкових несприятливих подій.

Під інвестиційним pизиком pозуміють імовірність нездійснення запланованих цілей інвестування (у вигляді пpибутку або соціального ефекту). Ризику важко позбутися, але ним можна керувати, заздалегідь оцінюючи, розраховуючи, описуючи, плануючи дії, що мають знизити вірогідність небажаних подій під час реалізації інвестиційного проекту. Цей комплекс дій становить зміст управління ризиком і дає змогу підготуватися до небажаних подій і зменшити втрати від них. Проте повністю гарантувати щось у майбутньому не вдається нікому, у тому числі й інвесторові. Ризик можуть спричинити несприятливі умови, спільні для всіх сфер економіки, — у цьому разі ризик називають систематичним (загальноекономічним). Якщо ризик пов’язаний з умовами конкретного проекту, то він є індивідуальним (несистематичним) [9].

Головний наслідок ризику — перевитрати часу й ресурсів на його виконання через підвищення обсягу робіт та збільшення тривалості виконання робіт за проектом.

Мета аналізу ризику — надати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення відносно доцільності участі у проекті та заходів захисту їх від можливих фінансових утрат. Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту.

У питанні про оцінку ризику інвестиційного проекту також немає методологічної однозначності. Хоча більшість авторів, що займаються питаннями інвестування, зазвичай виділяють два основні методи:

методи якісної оцінки ризиків;

методи кількісної оцінки ризиків.

Головне завдання якісного підходу полягає у виявленні та ідентифікації можливих видів ризиків розглянутого інвестиційного проекту, а також у визначенні та описі джерел і факторів, що впливають на даний вид ризику. Окрім того, у якісній оцінці можна виділити наступні методи:

Експертний метод. Базується на узагальненні міркувань фахівців-експертів про ймовірність ризику. Інтуїтивні характеристики, засновані на знаннях і досвіді експерта, дають в ряді випадків досить точні оцінки. Перевагою методу є швидкість одержання інформації, необхідної для генерації управлінських рішень, а також низька потреба у витратах праці.

Процедура експертної оцінки ризику передбачає:

визначення видів ризику і граничного рівня його допустимої величини;

встановлення ймовірності настання ризикової події і небезпечності даного ризику для успішного завершення проекту;

визначення інтегрального рівня по кожному виду ризику і вирішення питання про прийнятність даного виду ризику для учасників проекту.

Метод аналізу доцільності витрат. Орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику проекту. Дає можливість виявити «вузькі місця» у діяльності підприємства.

Метод аналогій. Здійснюється на основі аналізу бази даних про реалізацію аналогічних проектів і аналогічних умов їх реалізації. Дозволяє врахувати можливі помилки, наслідки впливу несприятливих факторів і екстремальні ситуації як джерела потенційного ризику.

За невеликої кількості змінних і можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна скористатися методом «дерева рішень». Дерево рішень будується на основі виділених робіт (подій), у яких відображаються життєвий цикл проекту, ключові події, що впливають на проект, час їх настання і можливі рішення, які можуть бути прийняті в результаті виконання кожного ключового виду роботи, з визначенням імовірності їх прийняття і вартості робіт.

За результатами побудови дерева рішень визначається ймовірність кожного сценарію розвитку проекту, ефективність по кожному сценарію, а також інтегральна ефективність проекту. Ризик по проекту може вважатися прийнятним у випадку позитивної величини інтегрального показника ефективності проекту, наприклад чистої теперішньої вартості [1].

Основною негативною рисою якісних методів оцінки ризику проектів є високий ступінь суб’єктивізму і, як наслідок, недостатня точність результатів, що призводить до можливості прийняття хибних рішень.

Кількісний аналіз ризиків необхідний для того, щоб оцінити, яким чином найбільш значущі ризикові фактори можуть вплинути на показники ефективності інвестиційного проекту: чистої приведеної вартості (NPV), внутрішньої норми прибутковості (IRR) та терміну окупності (PР). До методів кількісного аналізу відносяться:

1) Аналіз чутливості проекту. Полягає в оцінці впливу факторів інвестиційного проекту на зміну результативних показників. Головним недоліком є те, що аналізується вплив тільки одного з факторів, а інші вважаються незмінними.

Цей вид аналізу дозволяє визначити, так звані, критичні змінні (фактори), які суттєво впливають на здійснимість та ефективність проекту та щодо котрих розробник проекту немає однозначного судження. Такими типовими факторами є обсяг продажів, ціна одиниці продукції, інвестиційні затрати або їх складові, операційні затрати та їх складові, термін затримки платежів, рівень інфляції, відсотки по позиках, ставка дисконту.

При відносному аналізі чутливості вивчається відносний вплив досліджуваних факторів (при їх зміні на фіксовану величину) на результативні показники проекту. На основі такого аналізу виявляються критичні чинники проекту та розробляється комплекс заходів для запобігання їх негативному впливу. Зміни цих факторів повинні контролюватись в першу чергу.

Абсолютний аналіз чутливості передбачає визначення числового значення відхилення результативних показників, зумовленого зміною початкових параметрів змінних величин.

Результати аналізу чутливості узагальнюються в табличній або графічній формі.

2) Аналіз сценаріїв розвитку проекту. Одночасній зміні піддається вся група змінних проекту. Цей метод дозволяє виявити у проекті додаткові фактори ризику, які необхідно враховувати.

Аналіз сценаріїв розвитку проекту дає змогу оцінити ризики проекту шляхом встановлення впливу на проект одночасної варіації декількох факторів через ймовірність кожного сценарію. При цьому для кожного проекту досліджують три його можливих варіанти розвитку: песимістичний, найбільш вірогідний (або нормальний) та оптимістичний.

Для згаданих варіантів розвитку розраховуються середні значення результативних показників ( з врахуванням ймовірності здійснення кожного сценарію) та визначається розмах їх варіації або середньоквадратичне відхилення. Із двох порівнюваних проектів більш ризикованим є той, в якого розмах варіації критеріального показника більший або більше значення середньоквадратичного відхилення.

Середньоквадратичне відхилення ( ) – це абсолютна міра ризику. Чим вище середнє квадратичне відхилення, тим вищий ризик проекту. Воно визначається за формулою:

де Аі – абсолютне значення показника ефективності при і-му результаті; Рі – ймовірність отримання і-го результату.

Відносною мірою ризику є коефіцієнт варіації (СV), величина якого прямопропорційно залежить від ризикованості проекту:

Недоліком аналізу сценаріїв розвитку проекту є те, що він враховує тільки декілька значень результативних показників проекту, хоча в реальності їх може бути набагато більше. Ось чому застосування імітаційного моделювання створює додаткові можливості аналізу створення нескінченної кількості випадкових сценаріїв.

3) Імітаційне моделювання ризиків за методом Монте-Карло. Використовується, при неможливості встановлення точних оцінок аналітиками. Застосування даного методу дозволяє вже на першому етапі оцінки проекту приймати рішення щодо його подальшого опрацювання, а також робити висновки про можливі способи мінімізації ризиків. Недоліком цього методу є значний рівень використання ймовірних характеристик, а також складності з визначенням законів розподілу параметрів, що досліджуються.

Метод імітаційного моделювання Монте-Карло представляє собою синтез методів аналізу чутливості та аналізу сценаріїв на базі теорії ймовірності. Це доволі складна методика, котра має тільки комп’ютерну реалізацію.

При застосуванні методу Монте-Карло необхідно:

визначити основні змінні інвестиційного проекту;

визначити всі можливі значення відібраних основних змінних;

визначити ймовірність виникнення кожного значення;

побудувати модель.

Комп’ютер довільно вибирає значення для кожної із всіх основних змінних. Базуючись на теорії ймовірності виникнення того чи іншого значення. Використовуючи ці вибрані значення, розраховується NPV проекту. Після великої кількості ітерацій (циклів розрахунків) отримуємо найбільш ймовірну NPV та розподіл всіх її можливих значень зі вказівкою ймовірності їх настання, що дозволяє оцінити ризик, зумовлений реалізацією даного інвестиційного проекту.

Таким чином, використання кожного з методів має свої переваги та недоліки, що свідчить про необхідність їх комбінації підчас прийняття управлінських рішень. Так очевидним, є недостатність використання лише експертного методу, проте врахування знань і досвіду кваліфікованих спеціалістів при формуванні комплексу заходів з менеджменту інвестиційного проекту є безперечно необхідним. Вирішенню більшості проблем, пов’язаних з оцінкою ризику, сприяє використання апарату теорії нечітких множин, що дозволяє сформувати повний спектр сценаріїв реалізації проекту (на відміну від сценарного підходу), а також врахувати думки експертів, щодо розвитку подій проекту, і попередній досвід інвестиційної діяльності [24].