Тема 12. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

Лекція 19 (2 год.)

Мета заняття: ознайомити студентів та поглибити їхні знання з питань економічної сутності інвестицій, методів оцінки інвестиційних проектів, аналізу фінансування інвестиційних проектів, розвивати логічне мислення студентів, привчати творчо оперувати набутими знаннями, виховувати інтерес до обраної професії.

ПЛАН

1. Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів.

2. Аналіз фінансування інвестиційних проектів.

3. Методи оцінки інвестиційних проектів.

Рекомендована література: 2, 3, 6, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 30, 34, 37, 49, 51, 52, 53.

Дидактична мета заняття: сформувати у студентів сучасне економічне мислення щодоеонгмічної сутності інвестицій та інвестиційних проектів. Визначити методи оцінки ефективності інвестиційних проектів. Поглибити знання щодо аналізу фінансування інвестиційних проектів.

Виховна мета – виховувати у студентів професійне мислення та інтерес до обраної професії.

Завдання лекції:

- ознайомитись з економічною сутністю та основними видами інвестицій та інвестиційних проектів;

- дати теоретичні та практичні уявлення щодо методів оцінки інвестиційних проектів;

- визначити основні джерела фінансування інвестиційних проектів.

Рекомендована література:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух грошових коштів”: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 // Все про бухгалтерський облік. – 2001. - № 37 (583).

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 “Звіт про власний капітал”: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 // Все про бухгалтерський облік. – 2001. - № 37 (583).

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 “Фінансовий звіт суб‘єкта малого підприємництва”: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39 // Все про бухгалтерський облік. – 2001. - № 37 (583).

4. Білик М.Д. Фінансовий аналіз: навч. посібник.- 2-ге вид., без змін. / М. Д. Білик – К.: КНЕУ, 2007. – 592 с.

5. Гадзевич О. І. Основи економічного аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємств: навч. посіб. / О. І. Гадзевич. – К., 2004. – 177 с.

6. Дєєва Н. М. Фінансовий аналіз: навч. посіб. / Н. М. Дєєва, О. І. Дедіков. – К. : ЦУЛ, 2007. – 328 с.

7. Ізмайлова К. В. Фінансовій аналіз: навч. посіб. / К. В. Ізмайлова. – К. : МАУП, 2001. – 146 с.

8. Подольська В.О. Фінансовий аналіз: навч. посібник. / В. О. Подольська, О. В. Яріш – Київ: Центр навчальної літератути, 2007. – 488 с.

9. Цал-Цалко Ю. Фінансова звітність підприємств та її аналіз : навч.посіб. / Ю. Цал-Цалко. – К. : ЦУЛ, 2002. – 360 с.

1. Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів.

Одним із найважливіших напрямів трансформування економіки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і випуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підприємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробництва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.

Однак оновлення елементів основного капіталу (основних виробничих засобів) на новій технічній основі вимагає постійного зростання інвестицій, забезпеченість якими в достатньому обсязі залежить від наявності сприятливого інвестиційного клімату.

Діюче законодавство України надає широкий спектр прав та повноважень суб’єктам інвестиційної діяльності у відповідності з їх економічною самостійністю. Інвестор має право самостійно визначати цілі, напрямки, види та обсяги інвестиційної діяльності. При цьому вибір конкретних форм інвестування підприємства визначається завданнями галузевої, товарної та регіональної диверсифікації його діяльності та потенціалом формування інвестиційних ресурсів.

Одним з найважливіших завдань фінансових служб на підприємстві є визначення найефективніших напрямів вкладення залученого капіталу. Інформація про здійснені підприємством вкладення міститься в активі балансу. Загалом інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший об’єкт інвестицій, потенційні інвестори повинні визначитися з такими основними питаннями:

1. цілі інвестування;

2. сума коштів, яку вони можуть інвестувати;

3. строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення;

4. собівартість окремого об’єкта інвестицій;

5. сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об’єкт інвестицій;

6. можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу;

7. ризики, пов’язані з інвестуванням;

8. ліквідність фінансових інвестицій, тобто швидкість і спроможність їх трансформації у грошові кошти [14].

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Наявність широкого спектру підходів до визначення категорії «інвестиції» вказує на багатогранну її суть, для уточнення якої вітчизняний вчений І. Бланк пропонує зупинитися на розгляді основних характеристик інвестицій.

1. Інвестиції як предмет економічного управління. Незважаючи на розглянуті раніше досить значні термінологічні відмінності, інвестиції тлумачать як категорію економічну, пов’язану із сферою економічних відносин, економічної діяльності. Отже, виступаючи носієм економічних характеристик і економічних інтересів, інвестиції є об’єктом економічного управління як на макро-, так і на мікрорівні будь-яких економічних систем.

2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. Оскільки накопичений підприємством запас капіталу не весь використовується в інвестиційних цілях, а частина грошового або іншого капіталу в зв’язку з вимогами ліквідності являє собою форму страхового запасу, зберігаючи пасивну форму, інвестиції на противагу цьому слід розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позиції сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об’єкти господарської діяльності. В комбінації з іншими факторами виробництва (трудові, природні ресурси) інвестиційний капітал може бути використаний як для випуску продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці.

5. Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може мати як економічний, так і позаекономічний характер. Досягнення ефекту інвестицій визначається їх потенційною спроможністю генерувати дохід.

6. Інвестиції як об’єкт ринкових відносин. Різноманітні інвестиційні ресурси, товари та інструменти, що використовуються підприємством у процесі діяльності, виступають як об’єкти купівлі-продажу на особливому ринку — «інвестиційному ринку». Останній формується усією системою ринкових економічних умов, тісно пов’язаний з іншими ринками (ринком праці, споживчих товарів, послуг тощо) і функціонує під певним впливом різноманітних форм державного регулювання.

7. Інвестиції як об’єкт власності та розпорядження. Як об’єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності та розпорядження. В сучасних умовах підприємство, що використовує різні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. В цьому разі права власності та розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розподіленими у розрізі окремих суб’єктів економіки.

8. Інвестиції як об’єкт переваги. Між інвестуванням капіталу та отриманням інвестиційного доходу часовий лаг може характеризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу:

а) вибирати для інвестиційної діяльності коротко- або довгострокові об’єкти (інструменти) інвестування з відповідним рівнем інвестиційного доходу;

б) надати перевагу можливостям майбутнього споживання замість поточного незважаючи на те, що економічна цінність першого оцінюється нижче, ніж другого.

Для того щоб перебороти наведений стереотип часової переваги та спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання на цілі споживання, потрібно забезпечити таку відмову вагомою винагородою у формі інвестиційного доходу.

9. Інвестиції як носій ризику. Ризик є важливою характеристикою інвестицій, пов’язаною із усіма їх формами й видами. Носієм чинника ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов’язаний з можливим зниженням або недоотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою чи повною) інвестиційного капіталу. Відповідно ризик і дохідність інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємопов’язані.

10. Інвестиції як носій ліквідності. Процес звільнення вкладеного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, характеризується терміном дезінвестиції. Капітал, звільнений у процесі дезінвестиції, може бути реінвестований в інші об’єкти та інструменти. Отже, ліквідність інвестицій дає змогу формувати не тільки прямий, а й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Далі розглянемо основні види інвестицій.

Так виділяють такі класифікаційні ознаки, за якими інвестиції поділяються на:

1. За об’єктами вкладення капіталу розрізняють:

• реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в матеріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», науково-технічні та проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмні засоби тощо) активи;

• фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

2. За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

• прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому інвестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного циклу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об’єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції;

• непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об’єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

3. У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

• внутрішні, тобто вкладення суб’єктів господарської діяльності певної держави;

• іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

• зарубіжні — вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території певної країни.

2. За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

• короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансові вкладення);

• довгострокові, тривалістю більш як один рік.

3. За формами власності інвестиції поділяють на:

• приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

• державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами і установами;

• змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об’єкти інвестування.

4. За ступенем ризику інвестиції поділяються на такі види:

• безризикові, які характеризують вкладення коштів в такі об’єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

• ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (створення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розширення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку — допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту — критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора — катастрофічний ризик.

7. За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

• нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

• розширення діючого підприємства — будівництво подальших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

• реконструкція діючого підприємства — здійснення по єдиному проекту повного або часткового переобладнання та перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою випуску нової продукції;

• технічне переоснащення — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути доповнена.

8. За видами обраної підприємством інвестиційної стратегії виділяють:

• пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмінному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

• активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше досягнутими рівнями за рахунок впровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєнням нових ринків збуту.

9. За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

• валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів в певному періоді;

• реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;

• чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.

10. За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

• первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

• реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;

• дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу із інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях.

Процес реального інвестування здійснюється на основі інвестиційного проекту, а інвестиційна діяльність — на основі збігу інвестиційного попиту та пропозиції. Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують інвестиційний попит та пропозицію, вступаючи до певних економічних відносин через інвестиційний ринок.

Нині ринок інвестицій характеризується великим попитом і незначною пропозицією. У зв'язку з цим перед інвесторами постало завдання вибору найбільш привабливого інвестиційного проекту. Для оцінки доцільності інвестицій необхідно всебічно вивчити фактори, що безпосередньо впливають на вибір інвестиційного проекту.

Головні цілі інвестиційного проекту — максимізація обсягу виробництва або мінімізація витрат, технічна ефективність проекту (максимальний прибуток) та оптимізація технічних і економічних аспектів, які повинні бути метою стратегічного планування бізнесу. На нашу думку і як зазначають М. І, Книш, Б.А. Перекатов, Ю.П. Тютиков, інвестиційний проект — це система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для виконання дій щодо впровадження різних форм реального інвестування. Процес розробки інвестиційного проекту від первісної ідеї до експлуатації підприємства може бути поданий як цикл, який включає три окремі фази^*25: передінвестиційну, де здійснюється вибір конкретного інвестиційного проекту (за формами реального інвестування), проводиться техніко-економічна та фінансова оцінки за критеріями щодо прийняття рішення; інвестиційну, коли здійснюється безпосередньо реалізація обраного інвестиційного проекту; експлуатаційну (постінвестиційну), коли відбувається експлуатація об'єкта інвестування.

У світовій практиці інвестиційний проект є комплексом взаємопов'язаних заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей в умовах обмежених фінансових, матеріальних та інших ресурсів. Життєвий цикл інвестиційного проекту має такі стадії: формулювання проекту, проектний аналіз, розробка проекту, його здійснення та оцінка результатів, ліквідація. Проектний аналіз — це методологія, яка дає змогу оцінити фінансові та економічні переваги проектів, а також альтернативні шляхи використання ресурсів з урахуванням макро- і мікроекономічних наслідків.

Інвестиційний проект — це основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, в якому в загальновизнаній послідовності його розділів подаються основні характеристики проекту та фінансові показники, пов'язані з його реалізацією. Інвестиційний проект дає змогу підприємству та потенційним інвесторам всебічно і комплексно оцінити його та обґрунтувати доцільність здійснення конкретних реальних інвестицій.

Усі форми реального інвестування проходять три основні стадії (фази), що складають у сукупності цикл цього інвестування:

• передінвестиційна стадія, у процесі якої розробляються варіанти альтернативних інвестиційних рішень, проводиться їхня оцінка і приймається до реалізації конкретний їхній варіант;

• інвестиційна стадія, у процесі якої здійснюється безпосередня реалізація прийнятого інвестиційного рішення;

• постінвестиційна стадія, у процесі якої забезпечується контроль за досягненням передбачених параметрів інвестиційних рішень у процесі експлуатації об´єкта інвестування.

Основу передінвестиційної стадії циклу реального інвестування складає підготовка інвестиційного проекту (аналогом цього терміна виступають «бізнес-план», «техніко-економічне обґрунтування» та ін.).

Інвестиційний проект являє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту і фінансові показники, пов´язані з його реалізацією.

Для таких форм реального інвестування як відновлення окремих видів устаткування; придбання окремих видів нематеріальних активів; збільшення запасів матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обгрунтування інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, заявки і т.п.), у якому викладаються мотивація, об´єктна спрямованість, необхідний обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність.

При здійсненні таких форм реального інвестування, як придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, перепрофілювання, реконструкція і широкомасштабна модернізація підприємства, вимоги до підготовки інвестиційного проекту істотно зростають. Це пов´язано з тим, що в сучасних економічних умовах підприємства не можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів і залучають на інвестиційні цілі значний обсяг засобів за рахунок зовнішніх джерел фінансування. У той же час будь-який великий сторонній інвестор або кредитор повинен мати чітке уявлення про стратегічну концепцію проекту; його масштаби; найважливіші показники маркетингової, економічної і фінансової його результативності; обсяги необхідних інвестиційних витрат і терміни їхнього повернення й інші його характеристики. Розроблений реальний інвестиційний проект дозволяє спочатку власникам і менеджерам підприємства, а потім і стороннім інвесторам всебічно оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.

Щодо соновних видів інвестиційних проектів, то Череп А.В. у своєму підручнику «Інвестознавство» виділяє такі їх основні види: