3. Податкова система — основа економічної системи

Основою фінансової системи в кожній країні є податкова система, базою для створення якої є обсяги бюджетних видатків.

Податкова система — це сукупність встановлених в країні подат­ків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані між собою, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність подат­ків, зборів та обов'язкових платежів, їх форму та структуру, методи по­будови і стягнення, постійно здійснювати фінансовий контроль за ви­конанням податкових зобов'язань.

Кожна держава в світі енергійно використовує свою податкову сис­тему для регулювання ринку та грошового обігу.

Молода Українська держава протягом десяти останніх років ство­рює свою власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим його копіюванням. Адже податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і вну­трішню політику, географічне положення, кліматичні умови країни та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої, і в світі немає хоча б двох країн з повністю однаковими системами оподаткування.

У зв'язку з відмінністю діючих систем оподаткування України та різ­них країн світу, а також чинного податкового законодавства, відрізняю­ться й структури доходів бюджетів зазначених країн.

Перелік включає не лише податки, а й обов'язкові платежі, які плат­ники зобов'язані сплачувати до бюджету чи до державних цільових фондів. При цьому вони об'єднані в загальне поняття «система опода­ткування».

Податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сіль­ськими, селищними та міськими радами.

У випадках, коли податки, збори та обов'язкові платежі встановлю­ють^ Верховною Радою України, Верховна Рада Автономної Респуб­ліки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги в оподаткуванні в межах сум, які надходять до їх бю­джетів.

Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов'язкових плате­жів, за виключенням мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені та змінені іншими законами України, крім законів з питань оподаткування.

Мито стягується на підставі рішень уряду про застосування анти­демпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів, прийнятих на базі діючого законодавства України.

Податки, збори та інші обов'язкові платежі, стягнення яких не пере­дбачене Законом України від 18 лютого 1997 року №^-77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"», крім визначених Законом України від 18 вересня 1991 року № 1562-ХІІ «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» із змі­нами і доповненнями, сплаті не підлягають.

Зміни та доповнення до податкового законодавства відносно пільг, ставок податків, зборів і платежів, механізму їх сплати можуть вноси­тись не пізніше, ніж за шість місяців до наступного бюджетного року та набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Будь-які податки, збори та обов'язкові платежі, які запроваджуються в Україні, обов'язково повинні бути включеними до переліку податків, зборів та платежів, передбачених Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про сис­тему оподаткування"».

Усі закони, які містять норми щодо оподаткування, повинні відпові­дати Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесен­ня змін до Закону України "Про систему оподаткування"».

Податкова система України включає в себе такі загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі:

Необхідно зазначити, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і тому постійно проявляються певні недоліки існуючої податкової систе­ми. Все це викликає необхідність постійного корегування податкового законодавства. Ось чому податкова система повинна бути мобільною та еластичною.

Проблема оподаткування, яка є однією з найболючіших проблем економічного сьогодення України, сягає своїм корінням в глибоку дав­нину. Історично склалося так, що податки були і залишаються не­від'ємним атрибутом держави.

У наш час податки, з одного боку, забезпечують фінансову базу держави, а з іншого, що дуже важливо, — виступають головним зна­ряддям реалізації її економічної політики. Звичайно, держава має в своєму розпорядженні цілий ряд інструментів для вирішення протиріч, які виникають у суспільстві. Але провідне місце серед них посідає саме політика держави в галузі оподаткування.

Податки в руках держави повинні стати основним інструментом державного регулювання економіки, формування доходів бюджету, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження росту цін та рівня інфляції.

Податкова система повинна забезпечити гарантоване та стабільне надходження доходів бюджету, а також забезпечити державі можли­вість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільс­тва.

Ось чому держава й маневрує податками залежно від ситуацій, які складаються, впливаючи на різні сторони діяльності платників подат­ків. Разом з тим податкова політика перебуває під постійним «тиском» платників, які здебільшого розглядають податки як засіб зменшення їхніх особистих доходів.

Таким чином, без налагодженої податкової системи не можливе іс­нування держави.

Податкова система повинна включати в себе такі податки, збори та інші обов'язкові платежі, які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.

В Україні найкращими помічниками держави в цьому плані є такі непрямі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір та мито, а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, пода­ток на доходи фізичних осіб, плата за землю.

Відповідно до Конституції України кожна юридична і фізична особа зобов'язана брати участь у фінансуванні державних видатків шляхом сплати податків, зборів та обов'язкових платежів у порядку та розмі­рах, визначених чинним законодавством України. Це святий обов'язок кожного громадянина держави.

Суть, структура та роль системи оподаткування визначається по­датковою політикою, яка є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи з завдань соціально-економічного роз­витку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи опо­даткування, держава пред'являє єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Тема 2

Суть, функції та класифікація податків

План:

1.Сутність податків.

2.Функції, які виконують податки

3. Класифікація податків

4. Елементи системи оподаткування

1.Сутність податків

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загально­державного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки виступають одним із головних інструментів у руках держа­ви в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазна­чених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.

Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом вста­новлення взаємовідносин держави з платниками податків.

Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивіду­альні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені дер­жавою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.

Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникненням державності, як «внески громадян, необхідні для утримання... публічної влади...» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-ге вид., т. 21, с. 171). В історії розвитку суспільства жодна держава не змогла обійтись без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задо­воленню колективних потреб вона потребує певну суму коштів, які мо­жуть бути зібрані тільки через податки. Виходячи з цього, мінімальний розмір податків визначається сумою витрат держави на виконання міні­муму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охо­рона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона виму­шена збирати податків.

Кожен вид податків, зборів та обов'язкових платежів має свої спе­цифічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в системі оподаткування.

Закон України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» із змінами до нього передбачає, що під податком, збором та обов'язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміються обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснювані платниками в порядку та на умовах, що визначаю­ться законами України з питань оподаткування.

Таким чином, податки виражають обов'язок всіх юридичних та фізич­них осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки виступають найважливішою складо­вою фінансової політики держави в сучасних умовах.

Які ж платежі слід вважати податками, а які ні? Адже частина коштів юридичними та фізичними особами вноситься не до бюджету, а до державних цільових фондів.

З позицій платника податків нема ніякої різниці, як називається той чи інший платіж і на що він в подальшому буде спрямований. Так чи інакше для платника податків він є витратами і посередньо або опосе­редковано збільшує ціну товарів, робіт і послуг. Ці витрати спочатку покладаються на виробника, а потім перекладаються на споживача зазначеної продукції.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відобра­жають платежі, --це плата (збір), відрахування (збори) та податок

(збір).

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Плата (збір) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовують­ся платником, а надходження плати визначаються державною власні­стю на ці ресурси.

Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи.

Прикладом плати є плата за землю, збір за спеціальне використан­ня природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природно­го середовища, рентні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, державне мито.

Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний харак­тер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяль­ності, а також платою за послуги, які надаються державою.

Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відпові­дні дії держави, наприклад видача торговельного патенту.

Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів.

Використання цих коштів може бути певним або частковим за при­значенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за гео­логорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бю­джету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається.

При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути меншими або більшими від проведених відрахувань. Коли фінансування цих робіт менше, ніж надходження від зазначеного збору, то цільове призначення коштів не зберігається.

Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування (збори) до державних цільових фондів.

До державних цільових фондів належать:

• збір до Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збір на обов'язкове державне соціальне страхування;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

• єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держав­ ний кордон України.

Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено.

Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в про­центах до певних показників. Так, наприклад, відрахування (збір) на обов'язкове державне соціальне страхування, на обов'язкове держав­не пенсійне страхування проводиться в процентах до фонду оплати праці.

Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні пра­ва. Так, наприклад, за здійснене платником відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги.

Податки (збори) не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави — управління, оборони, соціальної та економічної.

Податок (збір) — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку

Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретно­го еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового кон­кретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.

Одночасно слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним або фізичним особам, то податки — це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету.

В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесен­ня змін до Закону України "Про систему оподаткування"» і в розробле­ному та 13 червня 2000 року ухваленому Верховною Радою України у першому читанні проекті Податкового кодексу України плата, відраху­вання та податки відокремлені для конкретизації їх суттєвості, еконо­мічного змісту та призначення.

Крім того, податки, плати та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Податки та податкові платежі — це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.

В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Від­мінність їх від податків проста і випливає з їх функціонального призна­чення. Податки — це фіскальний інструмент формування доходів бю­джету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають.

Так, наприклад, до неподаткових платежів належать доходи від ре­алізації конфіскованого майна, фінансові санкції, які мають юридичну, а не фінансову суть.

Для таких платежів немає спеціального фонду, і тому вони надхо­дять до бюджету.