Тема 2

Суть, функції та класифікація податків

План:

1. Сутність податків та функції, які виконують податки

2. Класифікація податків

3. Елементи системи оподаткування

1. . Сутність податків та функції, які виконують податки

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загально­державного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки виступають одним із головних інструментів у руках держа­ви в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазна­чених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.

Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом вста­новлення взаємовідносин держави з платниками податків.

Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивіду­альні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені дер­жавою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.

Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникненням державності, як «внески громадян, необхідні для утримання... публічної влади...» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-ге вид., т. 21, с. 171). В історії розвитку суспільства жодна держава не змогла обійтись без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задо­воленню колективних потреб вона потребує певну суму коштів, які мо­жуть бути зібрані тільки через податки. Виходячи з цього, мінімальний розмір податків визначається сумою витрат держави на виконання міні­муму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охо­рона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона виму­шена збирати податків.

Кожен вид податків, зборів та обов'язкових платежів має свої спе­цифічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в системі оподаткування.

Закон України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» із змінами до нього передбачає, що під податком, збором та обов'язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміються обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснювані платниками в порядку та на умовах, що визначаю­ться законами України з питань оподаткування.

Таким чином, податки виражають обов'язок всіх юридичних та фізич­них осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки виступають найважливішою складо­вою фінансової політики держави в сучасних умовах.

Які ж платежі слід вважати податками, а які ні? Адже частина коштів юридичними та фізичними особами вноситься не до бюджету, а до державних цільових фондів.

З позицій платника податків нема ніякої різниці, як називається той чи інший платіж і на що він в подальшому буде спрямований. Так чи інакше для платника податків він є витратами і посередньо або опосе­редковано збільшує ціну товарів, робіт і послуг. Ці витрати спочатку покладаються на виробника, а потім перекладаються на споживача зазначеної продукції.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відобра­жають платежі, --це плата (збір), відрахування (збори) та податок

(збір).

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Плата (збір) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовують­ся платником, а надходження плати визначаються державною власні­стю на ці ресурси.

Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи.

Прикладом плати є плата за землю, збір за спеціальне використан­ня природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природно­го середовища, рентні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, державне мито.

Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний харак­тер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяль­ності, а також платою за послуги, які надаються державою.

Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відпові­дні дії держави, наприклад видача торговельного патенту.

Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів.

Використання цих коштів може бути певним або частковим за при­значенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за гео­логорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бю­джету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається.

При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути меншими або більшими від проведених відрахувань. Коли фінансування цих робіт менше, ніж надходження від зазначеного збору, то цільове призначення коштів не зберігається.

Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування (збори) до державних цільових фондів.

До державних цільових фондів належать:

• збір до Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збір на обов'язкове державне соціальне страхування;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

• єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держав­ ний кордон України.

Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено.

Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в про­центах до певних показників. Так, наприклад, відрахування (збір) на обов'язкове державне соціальне страхування, на обов'язкове держав­не пенсійне страхування проводиться в процентах до фонду оплати праці.

Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні пра­ва. Так, наприклад, за здійснене платником відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги.

Податки (збори) не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави — управління, оборони, соціальної та економічної.

Податок (збір) — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку

Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретно­го еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового кон­кретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.

Одночасно слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним або фізичним особам, то податки — це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету.

В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесен­ня змін до Закону України "Про систему оподаткування"» і в розробле­ному та 13 червня 2000 року ухваленому Верховною Радою України у першому читанні проекті Податкового кодексу України плата, відраху­вання та податки відокремлені для конкретизації їх суттєвості, еконо­мічного змісту та призначення.

Крім того, податки, плати та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Податки та податкові платежі — це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.

В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Від­мінність їх від податків проста і випливає з їх функціонального призна­чення. Податки — це фіскальний інструмент формування доходів бю­джету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають.

Так, наприклад, до неподаткових платежів належать доходи від ре­алізації конфіскованого майна, фінансові санкції, які мають юридичну, а не фінансову суть.

Для таких платежів немає спеціального фонду, і тому вони надхо­дять до бюджету.

Функції, які виконують податки

Базову основу функціонального прояву системи оподаткування ста­новлять функції фінансів, як загальна економічна категорія розподілу.

Загальновизнаними, є дві функції фінансів: розподільча та контро­льна. В рамках кожної з них формується особлива функціональна спе­ціалізація податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формулювання податкових функцій.

Податкова функція — це прояв сутності податків в дії, спосіб ви­разу їх властивостей.

Функції податків — це перш за все теоретичне передбачення того, цо в них проявиться суспільне призначення податків, як забезпечити доходи держави без нанесення будь-яких збитків розвитку бізнесу в країні.

У числі податкових функцій економісти звичайно називають такі функції, як фіскальна, регулююча, економічна, перерозподільча, конт­рольна, стимулююча. Ці функції приводяться як в повному обсязі, так і у компонуванні окремих з них. З числа податкових функцій відразу ж треба вилучити економічну функцію. Самою по собі економічною кате­горією є поняття «оподаткування».

Звичайно основними функціями податків вважаються фіскальна та регулююча.

За допомогою фіскальної функції податків реалізується головне су­спільне призначення податків — формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в бюджеті та у державних цільових фон­дах, які необхідні для виконання державою своїх власних функцій. Від­повідно до цієї функції в країні проводиться стягнення частини доходів підприємств та громадян для утримання державного апарату, оборони країни та тієї частини невиробничої сфери, яка не має власних джерел доходів, або вони недостатні для забезпечення потрібного рівня роз­витку. Це, зокрема, такі установи, як заклади охорони здоров'я, науко­ві, учбові заклади, театри, бібліотеки, архіви, музеї тощо.

Здавна податки в усіх державах вводились з метою виконання фіс­кальної функції, тобто забезпечення держави коштами для фінансу­вання державних витрат. Потім держави в більшій чи в меншій мірі почали використовувати податкові ставки та податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів. І тоді вже податки стали виконувати- регулюючу функцію, тобто впливати на відтворення -стимулювати чи стримувати темпи виробництва, збільшувати чи зме­ншувати накопичення капіталу та платоспроможність населення тощо, сприяти вирішенню різного роду соціальних проблем, таких, як захист незахищених верств населення, провадження ефективної демографі­чної політики тощо.

Ринкова економіка — це економіка, що регулюється. Уявити собі ефективно функціонуючу ринкову економіку в сучасному світі, що не регулюється державою, неможливо. Інша справа — як вона регулює­ться, яким чином, у яких формах тощо. Якими б не були ці форми та методи, центральне місце в самій системі регулювання належить по­даткам. Ось чому на одне з перших місць треба поставити функцію, без якої в економіці, що базується на товарно-грошових відносинах, не можна обійтися. Ця функція податків — регулююча.

Державне регулювання здійснюється за двома основними напря­мами:

1) регулювання ринкових товарно-грошових відносин. Воно полягає головним чином у визначенні «правил гри», тобто розробка законів, нормативних актів, що визначають взаємовідносини діючих на ринку осіб перш за все підприємців, роботодавців та найманих працівників. До них відносяться закони, постанови, інструкції центральних органів виконавчої влади, що регулюють взаємовідносини товаровиробників, продавців, покупців, діяльність банків, товарних та фондових бірж, а також бірж праці тощо. Цей напрямок державного регулювання ринку безпосередньо з податками не пов'язаний;

2) регулювання розвитку народного господарства, суспільного ви­робництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє у суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою спрямування їх діяльності в потрібному та вигід­ному суспільству напрямі.

Таким чином, розвиток ринкової економіки регулюється фінансово-економічними методами — шляхом застосування налагодженої систе­ми оподаткування, обігу позичкового капіталу та застосування процен­тних ставок, виділення з бюджету капітальних вкладень та дотацій, державних закупівель та обслуговування народногосподарських про­грам тощо. Центральне місце у цьому комплексі економічних методів посідають податки.

Інша функція податків — стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в багатьох розвинутих країнах звільняються від оподатку­вання витрати на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. Робиться це по-різному. Так, наприклад, в Німеччині вказані витрати включаються до собівартості й тим самим автоматично звіль­няються від оподаткування.

Маніпулюючи податковими ставками, пільгами та штрафами, змі­нюючи умови оподаткування, вводячи одні й скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей та виробництв, сприяє рішенню актуальних для суспільства проблем. Оскільки регулююча функція податків спрямована на економічні та со­ціальні процеси в державі, її можна розділити на економічну, стиму­люючу, соціальну тощо.

Аналогічно, з метою стимулювання окремих галузей народного гос­подарства в Україні законодавством передбачається їх пільгове опо­даткування.

З метою зниження цін на науково-технічну продукцію українським законодавством передбачено звільнення її від оподаткування подат­ком на додану вартість.

Наступна функція податків — перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність як особливого централізованого інструменту розподільних відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концен­труються кошти, що спрямовуються потім на вирішення народногоспо­дарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування кру­пних міжгалузевих, комплексних, цільових програм — науково-технічних, економічних тощо.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств та підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на роз­виток виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в капі­таломісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності про­ведених витрат: залізниці та автостради, видобувні галузі, електростанції тощо. В сучасних умовах значні кошти з бюджету по­винні бути спрямовані на розвиток сільськогосподарського виробницт­ва, відставання якого найбільш суттєво відображається на всьому ста­ні економіки країни та життєвому рівні населення країни.

Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво вира­жений соціальний характер. Побудована відповідним чином система оподаткування дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямо­ваність, як це зроблено, наприклад, в Німеччині, Швеції та багатьох інших країнах світу. Це досягається шляхом встановлення прогресив­них ставок оподаткування, спрямування значної частини бюджетних коштів на соціальні потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків громадян, що потребують соціальної підтримки.

Нарешті, остання функція податків — контрольна. Вона, як економі­чна категорія, заключається в тому, що з'являється можливість кількіс­ного відображення податкових надходжень та їх співставлення з по­требами держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечує­ться контроль за рухом фінансових ресурсів, проявляється необхід­ність внесення змін і доповнень у систему оподаткування.

Сутність контрольної функції податків заключається в тому, щоб платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів своєчасно і в повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.

Вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умо­вний характер, оскільки всі вони пов'язані та здійснюються одночасно. Чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почува­тиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розраху­вати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже неви­значеність — це самий головний ворог підприємництва. Підприємниць­ка діяльність завжди пов'язана з ризиком, але ступінь ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон'юнктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні зміни ставок та умов опо­даткування.