18. Неоавстрійська школа неолібералізму

Л.Мізес- «Соціалізм: соц. і ек аналіз», «Основи ек науки».

Основні здобутки:

-вважав, що ринкова економіка є єдиною формою організації, що гарантує свободу особи як в ек, так і в політичному плані;

-несумісність ринкової ек та соціалізму;

-капіталізм не може ґрунтуватись на рівності результатів, навіть рівності можливостей;

-критикує будь-яку форму держ втручання в ек

-критикує соціалізм

Хайєк- «Ціни і виробництво», «Дорога до рабства». Основні ідеї:

-розробив вчення про спонтанний характер ринкового порядку

-захищав право максимальної свободи людини як основи спонтанного ек порядку

-підтримував класичну версію мінімальної держави

- критикує будь-яку форму держ втручання в ек

-негативно ставився до макроек аналізу,визначаючи лише мікроек рівень досліджень

-критикував кейнсіанську концепцію ефективного попиту, яка не розглядала проблему структури попиту і пропозиції

-вважав необґрунтованим кейнсіанське пояснення причин безробіття

19. Чікагська школа, хар-ка монетаризму м. Фрідмена

Монетаристська теорія виникла в середині 50-х років в США як “чикагська школа”, лідером якої був М. Фрідмен. В основу теорії М. Фрідмена покладено історичний метод дослідження. Головна його праця так і називається: «Монетарна історія США». Проте важливий внесок у монетарну теорію було зроблено на основі неокласичних підходів – у книжці «Інфляція і грошова система».

Він вважав, що стихійному товарному господарству притаманна особлива внутрішня стійкість, обумовлена дією ринкових механізмів конкуренції та ціноутворення. Прихильники цієї теорії виступають противниками кейнсіанської концепції втручання держави у господарські процеси. Вони стверджують, що державні заходи по стимулюванню попиту, рекомендовані кейнсіанцями, не тільки не поліпшують стан економіки, але й породжують нові диспропорції та кризові спади. Широкого поширення монетаризм набув у 70-ті роки, коли він використовувався урядовими органами для боротьби із стагфляцією і став теоретичною основою для державних програм грошово-кредитного регулювання економіки.

20. Теорія раціональних очікувань і нова класична макроекономіка

Однією із течій сучасного економічного консерватизму, яка виникла у 70-80-х рр. ХХ століття, є „теорія раціональних очікувань” (Ф. Модільяні) або як її ще називають “нова класична макроекономіка” (Дж. Тобін), “нова класика”.

Її прихильники виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни. Іншими словами, економічні суб'єкти настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в економічній кон'юнктурі, в тому числі і зміни в економічній політиці держави. Маючи здатність передбачати майбутні зміни в економіці, вони спроможні приймати такі рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.

Засновником та ідейним лідером теорії раціональних очікувань є професор Чиказького університету Р. Лукас (у 1995 р. йому була присуджена Нобелівська премія з економіки). Суттєвий внесок в розвиток даної концепції здійснили також Т. Сарджент, Н. Воллес, Дж. Лонг, Ч. Плоссер та Е. Прескотт.

Гіпотеза раціональних очікувань вперше була запропонована у 1961 р. Дж. Ф. Мутом в статті, присвяченій ринку товарів і цінних паперів. Через десятиліття Р. Лукас та його однодумці плідно використали гіпотезу раціональних очікувань для обґрунтування неефективності ДРЕ.

Раціональність очікувань означає, що вони є результатом оптимального (за критерієм максимізації) використання інформації.

Р. Лукас та його послідовники вважали, що уряд може вплинути лише не номінальні змінні (наприклад, темп інфляції), проте він є безсилим по відношенню до реальних величин, як то виробництво та зайнятість. На їх думку, не існує ніяких можливостей для проведення анти- циклічної стабілізаційної політики, а крива Філіпса може бути лише вертикальною.

З теорії РО випливають два суттєвих висновки: 1) гроші є не просто нейтральними (по відношенню до реальних змінних, як то зайнятість, обсяги виробництва), а супернейтральними. Якщо монетаристи визнавали нейтральність грошей лише в довгостроковому періоді, то нові класики стверджують, що вони є нейтральними й в короткостроковому періоді; 2) раціональні очікування економічних суб’єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне регулювання економіки у будь-яких формах – чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне.