3. Поняття та основи конституційно-правового статусу органу державної влади

Держава функціонує головним чином через систему орга­нні, установ та процедур, які у своїй сукупності утворюють державний механізм. Однією із складових державного механізму є державний апарат, до якого входять створені державою органи, що здійснюють діяльність від імені держави у сфері правотворчості, правореалізації та правосуддя.

Положення кожного органу державної влади, врегульоване правовими нормами, утворює його правовий статус, що включає:

1) завдання діяльності органу, що вказують на його певне соціальне призначення;

2) компетенцію органу державної влади, що охоплює конкретні функції та повноваження стосовно певних предметів відання. Функції визначають напрямки, сфери діяльності державного органу, а повноваження показують, що конкретно орган може або повинен робити щодо певного предмета відання. Особливостями повноважень органу державної влади порівняно з правами та обов'язками фізичних осіб є те, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (тоді як реалізація прав фізичними особами здійснюється за правилом «дозволено все, що прямо не заборонено законом»), а також те, що значна частина прав органу державної влади є водночас його обов'язками (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України одночасно має право та зобов'язаний вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України).

3) акти і дії державного органу, в яких реалізується його компетенція. Наприклад, ч. 1 ст. 117 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання;

4) порядок формування органу, яким найчастіше є обрання чи призначення. Наприклад, Президент України обирається народом України, а Прем’єр-Міністр України призначається на посаду Президентом України, за згодою Верховної Ради України.

5) внутрішню організацію органу державної влади, яка має важливе значення, зокрема для представницьких органів (наприклад, кількість палат парламенту суттєво впливає на особливості його функціонування);

6) порядок (процедуру) роботи органу державної влади, що включає низку проваджень або процесів. Процедура має не тільки юридичне, а й політичне значення, оскільки демократичність органу багато в чому визначається демократичністю процедур його діяльності;

7) юридичну відповідальність державного органу. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, наслідкам чого згідно з ч. 3 ст. 115 Конституції України є відставка всього складу Кабінету Міністрів України.

Матеріальну основу організації і діяльності державного органу складають кошти державного бюджету. Кожен державний орган має власне майно.

Важливою рисою державного органу є територіальний масштаб його діяльності.

Усі державні органи мають статус юридичної особи.

Отже, державний орган (громадянин чи колектив громадян) — це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом, порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.