Чи перевантажені наші учні?
Учень ховає щоденник від батьків. Чи боїться завтрашньої контрольної роботи. Або сидить на уроці, нервово переживаючи: викличуть — не викличуть. Чому? Не вивчив? Не зробив? Не встиг... Був, одним словом, перевантажений. Доби не вистачило.
Отож, з одного боку, ми говоримо про перевантаженість школярів, про те, що ми змушуємо дітей заучувати більше того, що вони можуть засвоїти, а з іншого боку, — бачимо, що молодим людям часто невідомі елементарні речі.
Якби медики раптом довідалися про епідемію, що охопила дві третини дітей, піднявся б неймовірний переполох. Але огляньтеся навколо — ніякого переполоху немає, усі спокійні. Медики мовчать, оскільки за їхніми даними ніякого непосильного навантаження наші школярі не мають. І в той же час констатують — третина дітей щодня одержує травми на ґрунті розладів зі школою. Що відбувається? Звідки це протиріччя?
Природа щедро обдаровує абсолютну більшість дітей нормальними здібностями до активного сприйняття і освоєння навколишнього світу і, отже, до нормального навчання. Чому ж з'являються низькі бали у щоденниках наших учнів? Не бажають вони засвоювати шкільну науку? Не хочуть виконувати домашні завдання? Чи усе ж таки не можуть, бо перевантажені?
З порушеного питання існує дві діаметрально протилежні точки зору. Учені, учителі, батьки розділилися на непримиренні групи. Одна категорично стверджує: діти дуже перевантажені. Інша, не менш категорично заперечує — ні, нічого подібного. Тих, хто бачить перевантаження ----- більшість, про недовантаження ризикують заявляти одиниці.
Але серед них і колишній президент колишньої педагогічної Академії М.Кондаков. В інтерв'ю кореспондентові однієї з центральних газет він виразився в тому сенсі, що наші школярі зледащіли до неможливості. їх варто було б більше навантажувати, а не розвантажувати. Пригадав, яке навантаження мали учні колись, яке навантаження мають сучасні японські школярі.
У спірних ситуаціях проясненню справи дуже сприяє знання історії. Уже давньоримський історик Плутарх скаржиться на те, що діти переобтяжені розумовою роботою, від цього вони утрачають усяку охоту до навчання, шкільну науку гризуть проти власної волі, внаслідок примусу. На перевантаженість школярів ремствують у своїх творах Меланхтон, Монтень, Руссо та інші видні педагоги. А відомий гігієніст початку XX століття Теодор Бенда у своїй книзі «Нервова гігієна і школа», що вийшла в Росії у 1903 році, прямо написав, що наступила уже та межа насиченості знанням, за якою розпочнеться катастрофа...
Якби стародавні книжки не пожовкли від старості, то їх можна було б прийняти за сучасні праці. Бо і в оправлених бичачими шкірами стародавніх фоліантах, і у виблискуючих модерними суперобкладинками нинішніх книгах звучать ті самі мотиви. Аргументами ні старі, ні нові автори себе не переобтяжують. Діти перевантажені — і все. Це усім відомо і кожному зрозуміло без доказів. Пішло-поїхало. Невтомно скаржаться на перевантаження навчальних програм і підручників учителі. Програми і підручники без кінця переробляють, на їхню низьку якість звалюються усі недоліки шкільного навчання. До голосіння педагогів приєднується плач батьків. Журналісти, не шкодуючи чорних фарб, описують всесвітні страждання «перевантаженого» ледаря. Школярам це все тільки на руку: моментально відчувши звідки «дме вітер», вони без зайвих докорів сумління спекулюють на розхожій думці.
То є все ж таки перевантаження чи його немає? Відповісте ви на це питання позитивно чи негативно — без доказів я вам усе рівно не повірю. Доведіть! Голослівні думки, якою б авторитетною особою вони не підтримувалися, сьогодні нікого переконати не можуть. Будь-яким фактам і прикладам я зможу протиставити скільки завгодно протилежних.
Наука вказує єдиний шлях подолання усіх сумнівів і суперечок: коли предмет розбіжностей визначений настільки добре, що у ньому можна щось порахувати, і о суперечки дуже успішно замінюються обчисленнями. Отже, насамперед потрібно з'ясувати, що розуміється під перевантаженням. У звичайному житейському уявленні — це відчуття постійної завантаженості роботою. Тягар, що придушив нормальну людину до розмірів мікроскопічного «не-до», — у неї завжди щось недороблено, недовчено, недописано. Симптоми перевантаження: незавершеність справи, невпевненість, нервозність, утома, неуважність, почуття постійної недостачі часу, метушливість, що приводять до імпульсивності і поверховості виконання роботи.
Але якщо ми усе ж спробуємо уявити собі перевантаження як об'єкт наукового аналізу, то в ньому нічого іншого, крім суб'єктивного відчуття, породженого власними суб'єктивними уявленнями про обсяг діяльності в масштабі часу, не знайдемо.
Суб'єктивні уявлення, індивідуальні відчуття аналізувати надзвичайно важко, якщо взагалі можливо. Там, де один відчуває перевантаження, інший зовсім його не помічає. Тренований спортсмен пробіг у гарному темпі марафон, а його ожирілий суперник не зміг подолати і трьох кілометрів. Хто з них виявився перевантаженим?
З цього маленького порівняння випливає велика істина: не хочете відчувати перевантажень —тренуйтеся. Завжди і скрізь — у спорті, навчанні, праці. Щоб космонавт міг справитися з перевантаженнями в космосі, його жорстоко муштрують на землі. Подолання навчальних перевантажень також досягається тренуванням, привчанням.
А тепер подивимося, хто більше стомлюється — той, хто зайнятий цікавою справою, чи той, хто знемагає від бездіяльності за шкільною партою? У цьому вся сіль. Максимально перевантажені школярі, які не люблять учитися, які не виявляють інтересу до жодного з навчальних предметів. Вони стомлюються від байдикування. Улюблена робота, цікаве заняття народжують не перевантаження, а здорову утому.
І колись були, і тепер є, і завжди будуть учні, для яких шкільна наука виявиться непосильною, учні, які не знайшли своєї школи. Це вічні «перевантажені». Про перевантаження найбільше говорять у тих школах, де більше таких учнів. Колись їх було менше — адже навчалися не всі діти, тих. хто відставав, безжалісно виганяли. Тепер в умовах загальної середньої освіти відсоток тих, хто долає науки з-під палиці істотно виріс. Чи треба дивуватися, що зросло і число «перевантажених»?
Уже той факт, що дотепер не відбулася пророкована Т.Бендою на початку минулого століття катастрофа (і смію сказати, що ніколи не відбудеться), змушує серйозно засумніватися в існуванні перевантаження для дітей, прагнучих знань, які хочуть і можуть навчатися. Дидакти трудяться не даремно, полегшуючи дітям шлях до знань. Інша справа, що багато людей навчатися не бажають (куди дітися від правди), але змушені відвідувати навчальні заклади, де ледве повзуть, спотикаючись і проклинаючи науку та учителів.
Але є й інший аспект, з яким звичайно пов'язують явище перевантаження. Це обсяг знань. Назвемо його інформаційним аспектом перевантаження і піддамо науковому аналізу.
Тут усе можна обрахувати. Озброюйтеся, будь ласка, мікрокалькулятором і перевіряйте кожну дію. Обіпремось на новітні дані, що з'явилися останнім часом у педагогіці, теорії інформації, фізіології і психології навчання.
Ви звичайно знаєте, що кібернетики оцінюють кількість інформації у спеціальних одиницях — бітах. Бітом прийнято називати таку кількість інформації, що міститься у повідомленні про рівноймовірнісний результат якої-небудь події. На запитання «Ти був сьогодні у школі?» можлива відповідь «так» або «ні». Це й буде біт інформації.
З багатьма застереженнями, але все-таки біти застосовні і для оцінки навчальної інформації. Звичайно, тут вони втрачають свою строгу силу, але дозволяють проводити вимірювання обсягів інформації набагато точніше, ніж наші звичні мірки «на око» — мало, більше, багато і т.д.
Неважко уявити собі і схему застосування цієї формально-кількісної міри для вирішення питання — чи існує інформаційне перевантаження школярів. Для цього необхідно порахувати кількість інформації, що міститься у всіх шкільних підручниках і зіставити його з тією кількістю, що може бути ефективно засвоєна людиною за відведений для занять час.
За одну секунду в мозок людини з зовнішнього світу може надходити 20-30 біт інформації. Цей показник називається з таких міркувань: по-перше, швидкості передачі інформації нервовим каналом, що сполучає орган чуття (рецептор) з мозком, — оптичний канал зв'язку може функціонувати зі швидкістю передавання інформації до 1,6*106 біт/сек, акустичний — 0,32* 106біт/сек, тактильний — 0,1 З* 106 біт/сек; по-друге, пропускної здатності каналів зв'язку мозку людини з зовнішнім світом, що лежить у межах від 5 до ЗО біт/сек.
Проігноруємо той факт, що дитина дуже допитлива істота і здатна при бажанні сприйняти і засвоїти більше ЗО біт. Візьмемо мінімум — 5 біт/сек. Деякі фізіологи вважають щосекундний обсяг інформаційної «поживи» для мозку в обсязі 15-20 біт мінімально необхідним, а «зголоднівши» людина може поглинати інформацію величезними порціями.
Скільки ж інформації може потрапити у мозок учня за десять років навчання, якщо учитися по 6 годин щодня? Виходить астрономічна цифра — 324*106 біт. Якщо ж узяти по максимуму і врахувати перехід на 11, а тепер і на 12-річний термін навчання, то значення зросте до 2-4* 10s біт.
Продовжимо наш розрахунок. У загальній теорії інформації і лінгвістиці прийнято оцінювати кількість інформації на знак — літеру або цифру — величиною порядку 1,5-2 біт. Це показник дуже орієнтований, але все-таки дає уявлення про інформаційне навантаження тексту.
За секунду учень може прочитати від 5 до 60 знаків зв'язного тексту, що відповідно до наведених значень інформаційного навантаження знака дає від 8 до 1200 біт інформації. Справедливо вважається, що інформацію несуть не окремі знаки, а їхні сполучення — слова і речення, формули й уривки тексту. Існують спеціальні правила «згортання» інформації, згідно з якими речення несе у 5-20 разів менше інформації, ніж сума літер, з яких воно складається.
Уявимо нашого учня малограмотним, яким він часто і є насправді. Багато хто читає погано, повільно і невиразно, інколи зовсім не розуміючи прочитаного. На читання і розуміння одного речення витрачається у середньому хвилина. Ось вам ще одна видима причина перевантаження. Проробивши різноманітні скорочення, спрощення на користь недбайливих, знайдемо, що при читанні цілого речення у мозок учня потрапляє лише одна двадцята-тридцята частина можливої інформації, щось біля 10 біт. (Нагадаю принагідно, що надлишкової інформації шкільні підручники майже не містять, там усе важливе і все треба знати). Приблизно стільки ж інформації потрапляє у мозок і при уважному слуханні розповіді вчителя, і при перегляді навчального відеофільму. За десять-одинадцять років шкільного навчання це складе біля 90*106 біт інформації. Запам'ятаємо цей показник.
Яка ж кількість інформації міститься у всіх шкільних підручниках? Приймемо в якості вихідного усе той же показник — 1,5-2 біт інформації на знак. Одна сторінка шкільного підручника містить у середньому 1800 знаків. Середній підручник має 250 сторінок, тобто містить 450000 знаків. Це складе близько 900000 біт інформації. Відповідно до правил згортання, візьмемо лише двадцяту частину цієї інформації, оскільки ми знаємо, що не окремі знаки несуть інформацію, а цілі речення. Виходить, що в одному шкільному підручнику міститься близько 45000 біт інформації (показник, напевно, сильно завищений). Якщо прийняти, що в руках школяра щорічно перебуває 20 підручників (порахуйте їх і переконаєтеся, що я скрізь називаю завищені цифри), то це дає 900000 біт інформації. За десять років разом — 9*106 біт.
Зіставимо тепер отримані дані. В усіх шкільних підручниках міститься 9*106 біт інформації. Учень може без зусиль сприймати 324*10 біт, тобто майже у 40 разів більше. А за самим мінімальним мінімумом — у 10 разів більше (це для тих, хто за хвилину читає одне речення типу «Мама мила раму»).
Що ж виходить? Продовживши підрахунки, знайдемо, що курс середньої школи при повному навантаженні мозку може бути пройдений за 1,5-2 місяці!
Але не проходиться, як бачимо, і за 11 років. Чому? По-перше, ми обраховували тільки сприйняття інформації, а сприйняття це ще не засвоєння, по-друге, дуже багато, якщо не усе залежить від того, як організована пізнавальна праця. Саме організація роботи створює левову частку утруднень. Поліпшення організації відіграє ключову роль. Як справедливо зауважив ще півстоліття тому відомий письменник І.Єфрємов, навіть незначне поліпшення організації привело б до того, що за час шкільного навчання кожен учень міг би опанувати десятки іноземних мов, вивчити всі томи енциклопедії, досягти інших видатних успіхів. Інший популяризатор науки Ю.Альперович, зваживши всі можливості учня, прийшов до висновку, що звичайний школяр здатний опанувати 2-3 десятки іноземних мов, засвоїти курс 10-12 інститутів.
Ефект перевантаження створюється за рахунок поганої організації роботи мозку, нашим невмінням керувати розумовим процесом. Головними стимулами ефективного навчання залишаються, як і колись, індивідуальний підхід, диференціація навчання, активізація мотиваційної сфери, у першу чергу пізнавальних інтересів. Якщо учень не бажає вчитися — його мозок зачинений і перевантажується від «внутрішнього опору». І навпаки, відомо безліч фактів, коли невгамовне бажання пізнавати приводить до засвоєння колосальних обсягів знань без усякого перевантаження. Отже, один з основних засобів боротьби з перевантаженням — зацікавленість навчанням, виховання потреби у знаннях.
Підійдемо до справи з іншого боку. Нещодавно у закордонній психолого-педагогічній літературі з'явилися дані, що стосуються засвоєння понять. Інформаційна ємність одного поняття оцінюється у 50 біт, для переходу поняття в короткотермінову пам'ять (зі швидкістю 0,5 біт/сек) необхідно витратити приблизно 100 секунд. Оскільки, як ми знаємо, учень може інтенсивно працювати в середньому 30 хвилин безупинно (що складе 1800 секунд), то за цей час він може вивчити 18 понять (1800:100=18). Отже, одне поняття засвоюється в середньому за 1,8 хвилини.
За час перебування на шкільній лаві учень відповідно до такого підрахунку може засвоїти 600000 понять. Якщо ж прийняти, що учень буде працювати не по 6 годин на день, а тільки по З (З години нехай використовуються на додатковий відпочинок), то залишиться близько 300000 понять. Багато це чи мало?
Досліджень, що стосуються визначення кількості понять у шкільних курсах, бракує. Досліджують усе, що завгодно, тільки не те, що треба. Головною перешкодою на шляху до цього є невизначеність самого поняття «поняття», і сьогодні ще не встановлено, що вважати еталонним, зразковим поняттям, з яким можна було б порівнювати усі інші. Усе ж деякі дослідження орієнтовно оцінюють кількість простих (службових) понять у різних курсах. Так, наприклад, М.Кобозев у курсі електротехніки і фізики для середніх спеціальних навчальних закладів нарахував близько 1000 службових понять, що далі об'єднуються у більш загальні, базисні поняття, визначаючи складну архітектуру цих навчальних предметів. За оцінками інших дослідників, шкільні навчальні курси містять від 20 до 100 головних понять, причому кожне поняття виводиться із 5-8 простих суджень (що далі розбиваються на ІСЕТи).
Візьмемо за основу кількість суджень у шкільному курсі рівною 1000 (показник, що значно перевищує реальний). Приймемо також кількість шкільних курсів рівною ЗО (за діючим навчальним планом у старших класах вивчається 22 навчальних предмети). Виходить, що за час шкільного навчання учневі доведеться засвоїти 30000 понять. За цей же час при тригодинному навчанні, як свідчать найскромніші підрахунки, учень зміг би засвоїти 300 тисяч понять, тобто в 10 разів більше, ніж йому пропонується зараз.
Як бачимо, і з понятійних позицій у сучасній шкільній освіті наявні значні резерви.
Які висновки можна зробити з викладеного? Напрошується один ніякого інформаційного перевантаження школярів об'єктивно не існує. Уточнимо, для нормальних дітей. Якщо й існують перевантаження, що відчуваються як психічна втома, то вони викликані факторами не інформаційного походження. Ці фактори вже перелічувалися вище.
Для усунення перевантаження і розмов про нього потрібні реальні й енергійні дії з боку батьків і вчителів. Насамперед необхідно змінити відношення до навчання. Можливо, поставити розмір економічної винагороди у залежність від рівня і якості навчання, як це робиться в зарубіжних країнах при підготовці висококласних фахівців. Усіма силами потрібно прищеплювати смак до знань, стимулювати потребу навчатися. І, звичайно, потрібно енергійно вирішувати проблему учити школярів учитися. Починати навчання не з «предметів», а з вивчення законів пізнання, методики раціонального і швидкого уміння.
Потрібно вдатися до радикальних заходів по скороченню обсягів шкільних предметів. Треба відрізнити нарешті знання, яких досить мало, від інформації — непотрібного шуму, що «забиває» крупинки об'єктивної істини. Треба структурувати, спресувати знання, навчитися подавати їх у вигляді коротких рядів, притч, настанов, віршів, байок, приємних для засвоєння і зручних для повсякденного використання.
У вас, звісно, своя думка з приводу порушеного питання, і вона, швидше за все, загальноприйнята — діти перевантажені. Я думаю, що ваша думка повинна змінитися, коли ви побачите, як може навчатися учень, як багато він може здолати, коли працює не з примусу, а за власною волею, особистим бажанням, на себе, своє майбутнє. Необхідність і відповідальність, що підстьобуються боротьбою за виживання в ринкових умовах, — великі лікарі, які швидко позбавляють від лінощів.
Поступово, не поспішаючи й обережно починаємо готувати школярів до продуктивного навчання, аргументуючи свої вимоги ринковими реаліями і підходами. Сьогодні ці реалії ще працюють проти нас, але іншого шляху у нас практично немає. Сподівання на те, що цирком, розвагами і особистісно-зорієнтованими програмами ми підготуємо дітей до складного майбутнього, треба облишити як нездійсненні. Ви іншої думки?