_{Додаток С}

0Птимізуєм0

Удосконаленням меж немає

Чи перевантажені наші учні?...

Інформаційне наповнення уроку

Як економити час?

Формул а економії

З малого - велике

СПІВСТАВИМО НАШІ ВИСНОВКИ

Шлях до мети завжди можна зробити швидшим

і легшим. Потрібно лише на кожному відрізку

усувати все. що уповільнює рух і вводити те, що

його прискорює. У цьому сенс щоденної

практичної діяльності по оптимізації. Але щоб

усувати те, що заважає, і вводити те, що сприяє,

потрібні розрахунки, сили і час. Не шкодуйте:

витрати на оптимізацію завжди окупляється.

Удосконаленням меж немає

Поліпшувати й удосконалювати у навчанні і вихованні потрібно усе. І краще це робити не кавалерійськими наскоками, а тихою прополкою ділянок, що заростають бур'янами. Не квапитися під революційними гаслами, але і не відставати від світового прогресу. Правильний шлях поступових і надійних перетворень — оптимізація, що визнана безперервною педагогічною інновацією.

Оптимізація — вічна потреба удосконалення людської практики. У стародавніх філософських системах досягнення оптимуму порівнювалося з найвищим ступенем досконалості. Оптимізація — кінцева мета вибудованої на наукових підставах практичної діяльності.

Чи у цьому розумінні використовує поняття оптимізації сучасна педагогічна наука і практика? Звернемося до «Енциклопедії кібернетики»: «Оптимізації методи...— методи побудови алгоритмів, за допомогою яких можна відшукати мінімальне (максимальне) значення функції...» (Енциклопедія кібернетики: У 2 т. Т. 2.— К.: 1973. — С. 216). Якщо порівняти це визначення з тим, що розуміє під словом «оптимізація» пересічний працівник народної освіти, то побачимо, що від тривалого неадекватного вживання значення поняття стерлося і набуло аморфного, невиразного характеру, втратило математичну чіткість. Усе більше воно використовується без якої-небудь на те необхідності: наприклад, оптимізація виховання підлітка, оптимізація роботи на пришкільній ділянці, оптимізація діяльності учнівського комітету школи і т.ін.

Синонімом слова «оптимізація» є слово «розрахунок». Якби теоретики із самого початку пояснили, що зміст оптимізації — поліпшення навчально-виховного процесу через якісне удосконалювання багатьох його складників, а шлях до цього — науковий розрахунок, можливо, ми не мали б сьогодні девальвації плідної ідеї, недостатньо зваженого відношення педагогів до вкрай необхідного в нашій справі пошуку оптимумів. Прекрасні практичні результати, що дала оптимізація школі у 80-х роках минулого століття, коли рух очолював академік Ю.К.Бабанський, нам доведеться сьогодні брати за орієнтир сучасних пошуків. Багато з досягнутого втрачено, розгублено, у спадок залишилися тільки невирішені проблеми.

Не вдаючись до високої теорії, адже наша мета — озброїти вчителя конкретними методиками оптимізації, підкреслимо важливий момент, у розумінні якого відчувають утруднення багато практиків. Оптимальний — не означає найвищий. Справа у тому, що коли результат якого-небудь процесу одночасно залежить від багатьох факторів, то досягти найвищого рівня можна лише в якомусь одному напрямку (аспекті). Одер жата максимальне значення функції за кількома параметрами одночасно, як твердять математики, неможливо. Неминуче виникає необхідність чимось поступатися. Оптимальний — це найкращий, найбільш вигідний шлях, максимально прийнятний і досяжний у конкретних умовах. Тут поступаються одним, щоб досягти виграшу в іншому. Стародавні педагоги пояснювали своїм учням сутність оптимізації на простому і наочному прикладі. Підводили до підніжжя високої гори, указували на далеку вершину і запитували: «Як зійти на гору?» Тих, хто зопалу пропонував дертися по кручах, докоряли за нерозсудливість, хвалили ж тих учнів, які пропонували довший, зате легший і безпечніший шлях: optima est! Можливо, саме так люди прийшли до великого закону — програємо у відстані, виграємо у силі — та до непозбавленого змісту афоризму — «розумний у гору не піде, розумний гору обійде». Знайти найбільш вигідне співвідношення, щоб, як мовиться, «і вовки були ситі, і вівці цілі» — головне завдання будь-якої оптимізації.

Критерій оптимальності — це ознака, на підставі якої виробляється порівняльна оцінка можливих рішень і вибір найкращого серед них варіанту. Критерій оптимальності покликаний допомогти обґрунтувати рішення. Вибір і формування критерію оптимальності — головне питання порівняльної оцінки альтернатив. Критерій оптимальності вибирається на основі усебічного вивчення об'єкта, насамперед, його можливостей наблизитися у певний час до заданої мети.

Найважливішим критерієм оптимізації вважається час, його раціональний розподіл і витрата. Істотними критеріями є також продуктивність навчання, ефективність методів, обсяг знань, їхня системність, свідомість, міцність і дієвість. Критерієм може бути відношення кількості засвоєних ІСЕТ до кількості всіх запропонованих для засвоєння, або кількості правильно вирішених завдань до всіх запропонованих.

Оптимізація навчально-виховного процесу за кількома критеріями одночасно вважається поки що нереальною. Але у педагогіці постають саме такі завдання, коли хотілося б оітшмпувати систему за кількома критеріями одночасно. їх вирішують поступовим наближенням. Порівняння альтернатив спочатку досягається по одному критерію, потім по іншому і т.д., поки не обереться варіант, що якнайкраще відповідає усьому комплексу критеріїв чи є домінуючим серед них.

Комплексний критерій оптимізації завжди містить кілька складників. Найважливіші серед них — продуктивність, пов'язані з нею витрати часу і зусиль педагогів і школярів, засоби, витрачені на досягнення необхідного рівня навченості. Про продуктивність процесу ми будемо насамперед судити за успішністю, вихованістю та розвиненістю учнів.

Важливо відзначити, що оптимізація може одночасно здійснюватися на кількох рівнях, бути ширшою або вужчою у залежності від характеру очікуваних результатів процесу, а також кількості критеріїв, за якими вона відбувається і визначається.

Щоб визначити критерії продуктивності навчально-виховного процесу, треба насамперед спиратися на завдання, які сучасне суспільство ставить перед школою, обпертися на структуру сучасного знання, а також структуру навчальної діяльності школярів. Природно, що ми повинні будемо виходити з припущення, що всі ці обставини уже враховані у Державному стандарті, сучасних навчальних програмах, що вимагають від учнів оволодіння за визначений час конкретними теоретичними знаннями й уміннями з визначених предметів, опанування навичок самонавчання, раціональної організації навчальної праці. Надзвичайно важливими є виховний та розвиваючий аспекти педагогічного процесу.

Обґрунтованим критерієм продуктивності процесу навчання будемо вважати відповідність рівня знань, умінь, навичок, вихованості і розвитку учнів вимогам Державного стандарту. При цьому кожен учень має засвоїти визначений обсяг знань, умінь на максимальному рівні своїх можливостей. Будемо виходити з того, що програми народної школи розраховані на можливості учнів відповідного віку. Визначенням їх спрямованості та обсягів переймаються органи державної полі тики в галузі освіти. Отже, фактично критерії нам задані Державним стандартом, діючими навчальними планами і програмами, системою показників досягнення установлених рівнів та індикаторів для вимірювання відповідності.

Загальний критерій складається з конкретних показників. Чи не найголовнішими серед них є витрати часу педагогів і учнів. Більш сірого цей критерій може бути визначений через коефіцієнт, як витрати часу на виробництво одиниці педагогічного продукту. Навчальні плани і програми передбачають і навіть намагаються регламентувати витрати часу усіх учасників навчально-виховного процесу. Час на шкільну і домашню роботу школярів обмежено вимогами норм шкільної гігієни, затвердженими Статутом середньої загальноосвітньої школи. Але є чимало тимчасових нерегламентованих показників навчально-виховного процесу, що ніякими документами не урегульовуються. Саме тут найбільше і мають зосереджуватися пошуки оптимальних варіантів.

Оптимізація витрат сил учасників навчально-виховного процесу не тільки надзвичайно важлива, але і надзвичайно складна, тому що немає науково обґрунтованих методів об'єктивної оцінки цих витрат. Але й у цьому напрямку потрібно просуватися. Поки діє непрямий орієнтир — вважати зусилля оптимальними, якщо поставлені завдання вирішуються згідно норм часу, визначених з урахуванням оптимальної працездатності учнів та вчителів. Перевищення цих норм сигналізує про можливу перевтому учасників процесу. Ознаками оптимізації зусиль виступають: відновлення працездатності учнів і вчителів за час перерв між уроками; повне відновлення сил під час домашнього відпочинку; скорочення зусиль на підготовку дидактичних матеріалів і перевірку учнівських робіт; зменшення кількості «підготовок» учителя і зайнятості його у двозмінному навчанні; перевантаженість позаурочними справами тощо.

Видимою ознакою підвищення якості педагогічного процесу є ріст успішності, вихованості і розвиненості школярів, перехід їх на рівень добре встигаючих, вихованих і розвинутих, наближення рівня їхнього розвитку до максимально можливого у певний віковий період. Конкретними показниками тут можуть бути: скорочення витрат часу педагогів на додаткові заняття і позаурочні опитування учнів; скорочення витрат часу учнів на домашню роботу; зменшення обсягів літніх завдань для учнів, а також залишення деяких на повторний курс у тому ж самому класі.

Зауважимо, що для зрозумілості і вирішення щоденних практичних завдань ознаки і критерії оптимізації подані у зрозумілому для пересічного педагога викладі. Але такими ще досить «розмитими» показниками не можна оперувати у математичних моделях оптимізації. Тому виділені критерії та ознаки оптимізації педагогічного процесу для комп'ютерних розрахунків формалізуються, формулюються чітко й однозначно.