Лекція 24 аналіз зовнішньоекономічної діяльності авіапідприємства
АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУЦІЇ
Значення, завдання й об’єкти аналізу собівартості продукції
Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції
Аналіз витратомісткості продукції
Аналіз собівартості окремих видів продукції
Аналіз прямих матеріальних та трудових витрат
Аналіз непрямих витрат
Аналіз витрат за центрами відповідальності
Визначення резервів зниження собівартості продукції
1. Значення, завдання й об’єкти аналізу собівартості продукції
Собівартість продукції - це один з головних економічних показників діяльності підприємства, виражає в грошовій формі всі затрати підприємства, які пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції.
Калькулювання собівартості продукції - це визначення розміру витрат в грошовій формі на виробництво одиниці конкретного виду робіт (послуг) по окремим видам витрат.
Існують наступні види калькуляції собівартості: планова (розрахунок планової собівартості);
нормативна (розрахунок собівартості на основі норм витрат, встановлених на даний період);
звітна (розрахунок фактичної собівартості продукції).
Задачі аналізу собівартості - вивчення тенденцій зміни її рівня, визначення відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини; виявлення резервів зниження собівартості продукції і розробка заходів з їх освоєння.
Організація аналізу ефективності системи управління витратами визначається такими факторами:
• формою і методами обліку витрат, які застосовують на підприємстві;
ступенем автоматизації обліково-аналітичного процесу на підприємстві;
станом планування і нормування рівня операційних витрат;
наявністю відповідних видів щоденної, щотижневої і щомісячної інформації внутрішньої звітності про операційні витрати, що дають змогу виявляти відхилення, їхні причини і вчасно вживати коригувальних заходів для усунення їх;
наявністю спеціалістів, які вміють грамотно аналізувати й управляти процесом формування витрат.
Об'єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:
абсолютна сума операційних витрат у цілому і за елементами;
витрати на гривню продукції;
собівартість окремих виробів;
окремі статті витрат;
витрати в центрах відповідальності.
Джерела інформації: статистична звітність форма № 5-С "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), форма № 1-ПВ "Звіт про працю", дані бізнес-плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах і т. ін.
Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.
Групування витрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, фондомісткість і визначити вплив технічного прогресу на структуру витрат.
Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витрачено ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначення центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх.
Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.
Розрізняють також витрати прямі й непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників тощо). їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за об'єктами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і додаткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витрати на утримання основних засобів і т. ін.
Витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних належать витрати, що набувають форми прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. До числа явних витрат входять зарплата робітників, менеджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат тощо.
Неявні (імпліцитні) витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або перебувають у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, їх не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, що належить її власнику, і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості одержання грошових платежів за здавання цього приміщення кому-небудь в оренду.
Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності організації.
Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрата сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.).
Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу продукції. Це амортизація, орендна плата, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати, пов'язані з управлінням і організацією виробництва і т. ін.
Підприємству вигідніше, якщо на одиницю продукції припадає менша сума постійних витрат, що можливо за досягнення максимуму обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях. Якщо при спаді виробництва продукції змінні витрати скорочуються пропорційно, то сума постійних витрат не змінюється, що призводить до зростання собівартості продукції і зменшення суми прибутку.
Лінія витрат за наявності постійних і змінних витрат являє собою рівняння першого ступеня:
Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва можна надати у вигляді графіка. На осі абсцис відкладають обсяг виробництва продукції, а на осі ординат — суму постійних і змінних витрат. Із рисунка видно, що зі збільшенням обсягу виробництва зростає сума змінних витрат, а зі спадом виробництва відповідно зменшується, постійно наближаючись до лінії постійних витрат.
Для правильного визначення суми постійних і змінних витрат використовують такі методи:
алгебраїчний;
графічний;
статистичний (кореляційно-регресійний);
селективний, побудований на змістовому аналізі кожної статті й елементах