12.2. Особливості здійснення внутрішнього контролю і аудиту

У кожної страхової компанії (акціонерному товаристві) повинна існувати ефективна система внутрішнього контролю за достовірністю інформації, що ним розкривається товариством. До складових системи внутрішнього контролю належать:

• наглядова рада (через аудиторський комітет ради);

• ревізійна комісія;

• служба внутрішнього аудиту.

У більшості страхових компаній ці складові присутні. Компанія самостійно вирішує питання організації службу внутрішнього контролю для захисту прав та законних інтересів акціонерів товариства. Основні положення затверджу­ються статутом організації, зокрема порядок створення, склад, повноваження членів Наглядової ради, Ревізійної комісії та Служби внутрішнього аудиту.

Проте, щодо страхових організацій низка питань внутрішнього контролю регламентуються державою. Так, згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 07.09.06 № 6201 фінансові компанії мають затвердити внутрішні правила надання фінансових послуг та примірні договори про надання певних видів фінансових послуг. Внутрішні правила надання фінансових послуг фінансових компаній мають обов'язково включати порядок укладання договорів з клієнтами та здійснення внутрішнього контролю за наданням фінансових послуг своїм клієнтам, визначати ступінь відповідальності посадових осіб, до посадових обов'язків яких належать безпосередня робота з клієнтами, укладання та виконання договорів.

Розпорядженням Державна комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.06 № 6496 затверджені Методичні рекомендації щодо загальних підходів до застосування страховиками стрес-тестів, які враховують принципи та стандарти, що викладені у документі "Стрес-тестування для страховиків", прийнятому Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю в жовтні 2003 року.

Методичні рекомендації розроблені з метою:

— визначення ролі стрес-тестування в загальній системі управління ризиками страховика та забезпеченні підтримки на належному рівні достатності капіталу та платоспроможності;

• окреслення ролі стрес-тестів як допоміжного інструменту при здійсненні Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (далі — Держфінпослуг) оцінки ризиків страховика;

• визначення підходів до використання Держфінпослуг стрес-тестування для оцінки рівня обачливості (пруденційності) страховика;

• визначення характеристик середовища, в якому повинно відбуватись стрес-тестування, наприклад, режиму корпоративного управління тощо;

• розгляду різних факторів, які слід враховувати при розробці та про­веденні стрес-тестування, та розгляд різної техніки моделювання.

Страховикам рекомендується впроваджувати ці Методичні рекомендації шляхом включення їх положень до внутрішніх регламентуючих документів з питань управління ризиками.

Стрес-тести можуть застосовуватися страховиком як інструмент управління ризиком, у тому числі в кризових ситуаціях. Держфінпослуг може застосовувати стрес-тести для оцінки спроможності страховика покривати збитки у кризових ситуаціях.

Рекомендується при проведенні стрес-тестування враховувати як кількісні, так і якісні результати.

З кількісних результатів брати до уваги такі, що впливають на статті активу та/або пасиву балансу страховика, з якісних — оцінку здатності органів управління страховика ідентифікувати, оцінювати та управляти значними ризиками.

Рекомендується проводити стрес-тестування щонайменше раз на рік. Додатково стрес-тести рекомендується проводити при значному розвитку протягом року як обсягу портфеля, так і його окремих характеристик.

При виборі моделі рекомендується враховувати переваги та недоліки різних підходів.

Статичне моделювання передбачає аналіз фінансового стану страховика на конкретний момент часу, в той час як динамічне моделювання враховує розвиток фінансового стану протягом певного часового періоду.

Детерміновані моделі вивчають вплив на фінансовий стан страховика у разі настання певного сценарію, водночас стохастичні моделі беруть до уваги також вірогідність настання різних сценаріїв.

Надійність моделі, що використовується при стрес-тестуванні, має регулярно підтверджуватись.

Рекомендується при виборі моделі та параметрів орієнтуватись саме на її надійність, як компроміс між похибками моделі та вхідних параметрів.

Незалежно від моделі, що використовується для проведення стрес-тестів, рекомендується періодично здійснювати її тестування або інші процедури для підтвердження результатів та точності моделі.

У цілях нагляду рекомендується надавати Держфінпослуг результати найбільш суттєвих стрес-тестів та інформацію щодо припущень, на яких вони побудовані, а також надавати доступ до результатів усіх стрес-тестів.

Інформація щодо результатів стрес-тестів використовується Держфінпослуг із забезпеченням збереження професійної таємниці.

Держфінпослуг може розробити та рекомендувати страховикам стандартні стрес-тести. Такі тести можуть бути запропоновані окремому страховику, групі страховиків чи всім страховикам.

Критерії для сценаріїв стандартних стрес-тестів розробляються Держфін-послуг з урахуванням профілю ризиків страховиків.

Відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", розпорядженням Дер­жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.08.03 № 25 затверджено Положення про здійснення фінансового моніторингу фінан­совими установами. Згідно з цим розпорядженням фінансові установи при­значають працівника, відповідального за проведення фінансового моніто­рингу, на якого покладається координація діяльності з проведення установою заходів фінансового моніторингу. Відповідальний працівник призначається на­казом керівника установи, є незалежним у своїй діяльності та підзвітним тільки керівникові установи, а у разі недоцільності введення окремої посади відпові­дальним за проведення фінансового моніторингу є керівник установи.

З урахуванням особливостей організаційної структури установи може бути створено окремий структурний підрозділ з питань проведення фінансового мо­ніторингу.

Страховик зобов'язаний повідомити Держфінмоніторинг України про при­значення або звільнення відповідального працівника установи у відокремлено­му підрозділі (або особи, що тимчасово виконує його обов'язки) протягом трьох робочих днів з моменту його призначення, тимчасового призначення або звільнення.

До посадових обов'язків відповідального працівника установи, зокрема, від­носяться:

• розробка та постійне вдосконалення правил обов'язкового і внутрішньо­го фінансового моніторингу та програм його здійснення;

• забезпечення дотримання всіма працівниками установи відповідних пра­вил фінансового моніторингу та програм його здійснення;

• забезпечення підготовки та навчання персоналу;

• надання консультацій працівникам установи щодо виявлених ними підо­зрілих операцій або незаконних дій;

• прийняття відповідно до законодавства рішень щодо того, про які операції має бути повідомлено Держфінмоніторинг та правоохоронні органи, а також рі­шень щодо зупинення проведення фінансових операцій, якщо їх учасниками або вигодоодержувачами за ними є особи, включені до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності та здійснення відповідних повідомлень;

• забезпечення надання інформації з питань фінансового моніторингу на запити Держфінмоніторингу;

• сприяння представникам Держфінпослуг та Держфінмоніторингу в пи­таннях проведення аналізу фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу;

• інформування керівника про виявлені підозрілі фінансові операції та за­ходи, які були вжиті, не рідше одного разу на місяць;

• виконання інших обов'язків, передбачених законом та посадовою ін­струкцією.

Страховик зобов'язаний розробити та затвердити правила і програму здійс­нення фінансового моніторингу протягом трьох робочих днів з дати призначен­ня відповідального працівника, але в будь-якому разі не пізніше моменту здійс­нення першої фінансової операції.

Правила фінансового моніторингу складаються за напрямками діяльності і являють собою внутрішній документ установи, який визначає порядок та умови проведення заходів, спрямованих на запобігання та протидію використанню установи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму і розробляються з урахуванням вимог законодавства України.

Для забезпечення виконання вимог законодавства України з питань запобі­гання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню те­роризму установи зобов'язані розробляти і реалізовувати програми здійснення фінансового моніторингу, що затверджуються керівником установи за подан­ням відповідального працівника.

Програма розробляється відповідно до законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансу­ванню тероризму.

Програма є внутрішнім документом установи, який містить план запрова­дження комплексу заходів з організації проведення в установі фінансового мо­ніторингу з урахуванням специфіки діяльності установи, у тому числі того, що здійснюється її відокремленими підрозділами, та план проведення перевірок виконання зазначених заходів.

Відповідальний працівник установи (відокремленого підрозділу) самостійно приймає рішення щодо інформування Держфінмоніторингу України про опера­ції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Реєстрація фінансових операцій та їх подання до Держфінмоніторингу Укра­їни здійснюється у порядку, визначеному законодавством України, щодо запо­бігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фі­нансуванню тероризму.

Критерії оцінки ризику проведення клієнтом фінансових операцій з легалі­зації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом установа розробляє самостійно. Згідно з Вимогами до організації фінансового моніторингу суб'єк­тами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії за­провадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фі­нансуванню тероризму, затвердженими наказом Держфінмоніторингу України від 24.04.03 № 40 орієнтовний перелік критеріїв наступний:

1) наявність контрагентів — резидентів країн (територій), про які з достові­рних джерел відомо, що вони:

• не дотримуються загальноприйнятих стандартів у боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом;

• не передбачають розкриття або надання інформації щодо фінансових операцій;

• не виконують рекомендацій Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (БАТЕ);

• є країнами (територіями), у яких відбуваються військові дії;

• є офшорними зонами;

• є країнами (територіями), які не беруть участі в міжнародному співробіт­ництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

2) у фінансовій операції бере участь особа, яка:

• є такою, що обіймає (обіймала) посаду, відповідно до якої має (мала) ши­рокі владні повноваження;

• не будучи фінансовою установою, займається грошовими переказами, операціями з оплати чеків готівкою тощо;

• здійснює зовнішньоекономічні операції.

Додатковими критеріями для установ також можуть бути:

• невідповідність контрагентів, які є страховиками та перестраховиками — нерезидентами, вимогам, що встановлюються Держфінпослуг до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків — нерези­дентів;

• настання страхового випадку в короткий строк після укладення договору страхування;

• учасником фінансової операції є фінансова установа, зареєстрована в кра­їні (на території), про яку відомо, що в даній країні (на даній територій) не здій­снюється нагляду за фінансовими установами.

Одним із видів внутрішньогосподарського контролю у страховиків, як і в інших суб'єктів підприємницької діяльності, є внутрішній аудит. Мета внут­рішнього аудиту — удосконалення організації й управління організацією (установою), виявлення й мобілізація її резервів. Внутрішній аудит аналізує си­туацію ризику, застерігає від банкрутства, використовує ноу-хау для збільшен­ня прибутку й ефективності страхової діяльності, вживає заходів, що сприяють фінансовій діяльності підприємства. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку господарським операціям і процесам. Переважно внутрішній аудит роз­глядає бухгалтерську інформацію та її достовірність. Завдання внутрішнього аудиту — допомогти відповідним працівникам компанії виконувати свої обов'язки максимально кваліфіковано й ефективно.

Про важливість і розповсюдженість внутрішнього аудиту свідчить створен­ня в ряді країн професійних організацій внутрішніх аудиторів. Наприклад, у США Професійну організацію внутрішніх аудиторів було створено в 1941 р. як Інститут внутрішніх аудиторів. Свою діяльність Інститут будує на базі загаль­них професійних знань внутрішніх аудиторів, програми безперервного профе­сійного розвитку, економічного кодексу, норм і програм сертифікації. Внутрі­шні аудитори працюють як у державному, так і в приватному секторі. Внутрі­шні аудитори здійснюють незалежне експертне оцінювання управлінських фу­нкцій фірми чи компанії. Вони надають своїй головній фірмі, яка здійснює управління, результати аналізу, оцінювання, рекомендації, поради й інформа­цію про діяльність підприємства, яке вони перевіряють.

За внутрішній аудит відповідає сама фірма або один із її відділів, тобто кон­трольний орган всередині фірми. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах.

Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування. Для цього він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забез­печенню рентабельності й зміцненню його фінансового стану" (Усач Б.Ф. Аудит: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002).

Окремі види діяльності внутрішніх аудиторів визначаються як операційний аудит (аудит результатів, або управлінський аудит), під яким розуміється ви­вчення аудиторами операцій компаній з метою формулювання рекомендацій щодо ефективного використання ресурсів та досягнення запланованих цілей. Мета операційного аудиту — допомогти керівникам у виконанні їхніх обов'язків.