5. Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст.

Можна виділити п’ять етапів сталінської репресивної політики в Україні:

1. Боротьба зі «шкідництвом».

Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства.

У травні 1928 р. відбувся показовий процес над старими фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду були притягнуті 53 особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльності, покликаній зірвати індустріалізацію та послабити обороноздатність Радянського Союзу. 11 осіб засудили до розстрілу, інших – до різних термінів ув’язнення.

2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції.

У кінці 1920-х pp. органами ДПУ була «розкрита» Промислова партія (Промпартія) – «антирадянська підпільна шкідницька організація», до якої буцімто належали представники науково-технічної інтелігенції. Від початку й до кінця справа була сфальсифікована правоохоронними органами, але всіх звинувачених суворо покарали за радянськими законами.

Один з перших політичних процесів, який сфабрикувала сталінщина, - справа «СВУ» («Спілки визволення України»), яку розглядали в березні-квітні 1930 р. На лаві підсудних опинилося 45 осіб – науковці, лікарі, студенти, учителі, письменники, священики – представники української інтелігенції, серед них С. Єфремов, В. Чеховський, Й. Гермайзе та ін. Вирок ухвалено за стандартним звинуваченням: «Виявлені організації намагалися за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, убивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР».

З часом до справи «СВУ» були притягнуті близько 5 тис. осіб. За рішенням суду члени «СВУ» одержали терміни ув’язнення до 10 років, які вони відбували на Соловках або в політичних ізоляторах.

Після «СВУ» настала черга сфальсифікованої справи «Українського національного центру» («УНЦ»). У 1931 р. керівник «УНЦ» історик М. Яворський був розстріляний. До справи також був притягнутий академік М. Грушевський. Хоч слідство щодо нього було припинене, але до самої смерті він перебував під наглядом сталінських правоохоронців і помер за досить загадкових обставин у Кисловодську.

В 1933 р. органи ДПУ розпочали розслідування справи «Української військової організації» («УВО»), яка нібито організовувала саботаж у сільському господарстві.

Крім «УВО», ДПУ сфабрикувало в Україні справу «Польської організації військової» («ПОВ»), «Блоку українських націоналістичних партій» (УНП – боротьбистів, есерів, есдеків).

Усього в Україні з 1930 до 1941 pp. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «організацій», «центрів», «блоків».

3. Боротьба з «рештками ворожих класів».

4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії.

Зі 102 членів та кандидатів у члени ЦК КП(б)У протягом 1937-1938 pp. репресовано 100 осіб. До червня 1938 р. були страчені 17 наркомів українського радянського уряду. Жертвами сталінських чисток стали найвідоміші українські комуністи – Ю. Коцюбинський, В. Чубар, С. Косіор, М. Скрипник, П. Постишев, П. Любченко.

Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис. осіб. За спогадами М. Хрущова, українська компартія була «вичищена до блиску».

5. Чистка військових кадрів.

Чистка не оминула й командних кадрів Червоної армії. Найбільших утрат зазнали Київський і Харківський військові округи. Серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, Б. Думенко.

Загалом по Київському та Харківському військових округах були репресовані понад 40 командирів та 15 комбригів. Найбільших і найтяжчих утрат зазнав командний склад нових родів військ – механізованих і повітрянодесантних.

Німецький генерал Ф. Гальдер записав у своєму щоденникові у травні 1941 р.: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він створює гірше враження, ніж 1933 року. Росії потрібно буде 20 років, щоб вона повернула минулі висоти».