«Ми плачемо, ми не хочемо ходити в дитячий садок!»

Мама єдиної дочки Каті, 3,5 років, так говорить про адаптацію дівчинки в дитячому садку: «Ми плачемо, ми не хочемо ходити в садочок!» Таке злиття матері з проблемами дочки утрудняє адаптацію дівчинки до дитячого садка. Окрім цього, проекція мамою своїх небажаних якостей на дочку («Я була вперта і зараз теж!», «Я була нетовариська, забита, в нашій сім’ї ніхто не вітається!») ускладнює її взаємини з донею. Катя на все реагує дуже емоційно, часто влаштовуючи мамі істерики виключно для того, щоб добитися свого. Мама відчуває розгубленість, не знаючи, як потрібно виховувати дівчинку, і признається в своїх побоюваннях: «Я боюся, що вона плакатиме сильно!», «Ми вихованням не займаємося, оскільки Каті нічого не поясниш!» Недостатність вимог і заборон, як у матері, так і в батька, по відношенню до своєї єдиної дочки створили в сім’ї ситуацію, коли дівчинці все можна. Адже вимоги і заборони є невід’ємною частиною виховного процесу, вони встановлюють, чого дитя не повинне робити. Як за рятівну соломинку батьки Каті часто хапаються за ремінь (ременя дівчинка дуже боїться).

Почуття батьків до своїх дітей також відрізняються залежно від порядку народження дитяти:

• По відношенню до молодших дітей батьківські почуття розвиненіші. Це пояснюється тим, що інстинкт материнства і батьківства у батьків посилюється із збільшенням їх віку і досвіду.

• При вихованні старших дітей батьки гостріше почувають самопожертвування і страх заподіяти шкоду первістку.

• Найменшу напругу в батьків викликає виховання молодших дітей.

• Все сказане вище стосується як хлопчиків, так і дівчаток, але по відношенню до дівчаток виражено сильніше.

У старших дітей дошкільного віку, як у дівчаток, так і в хлопчиків, матері більше віддають перевагу якостям, властивим дівчаткам. Така установка може негативно відбитися на вихованні старших хлопчиків (у крайньому варіанті це дисгармонійне виховання у вигляді емоційного відкидання), і на вихованні старших дівчаток (у крайньому варіанті це дисгармонійне виховання у вигляді потураючої гіперпротекції (підвищена увага)).

Мама порівнює поведінку сина і молодшої дочки: «Спокою мені з Олексієм не було: по стінці лазив, з піаніно стрибав, сидів у шафі, в чайник кидав рис. У хлопчика був ранній розвиток моторики: у 4 місяці сів, у 5 місяців встав, у 6 місяців пішов, а в 10 місяців побіг. Він не пішов, а саме побіг! На моє щастя, Оленка зовсім не така».

Залежність старших дітей від матері відзначають не лише їх матері, але й батьки. Залежність малюка від родителів більшою мірою заохочують тати і матері старших дівчаток.

Батьки по-різному пред’являють вимоги і застосовують покарання залежно від порядку народження дитини. Можна виділити наступні закономірності:

• Батьки і матері строгіші із старшими дітьми незалежно від статі, а найменш строге виховання отримують єдині діти.

• До старших хлопчиків родителі пред’являють значно більше вимог, чим до молодших і єдиних хлопчиків. (До старших дівчаток це відноситься у меншій мірі.)

• По відношенню до єдиних дочок обоє батьків уважають за краще або зовсім обходитися без покарань, або застосовують їх украй рідко.

• Мами і тати по відношенню до старших дітей (на відміну від батьків єдиних дітей) при вихованні налаштовані на те, аби пригнічувати волю дітей.