Молодша, середня, старша або єдина

Всі ми отримали в дитинстві від своїх батьків якусь роль. Це може бути отримана відразу при народженні роль молодшої або єдиної дитини, а може бути і роль старшої, яка дісталася важко, і довелося пережити немало, перш ніж так характерне для старших дітей почуття відповідальності не стало рисою вдачі. Молодше дитя, так само як і середнє, ніколи не переживало ситуацію єдиної дитини, якій батьки віддають всю увагу, всю турботу, всю любов.

Наприклад, Ганна, старша дівчинка 6 років, не дивлячись на те, що їй доводиться мити посуд у чергування молодшої сестрички 4,5 років («Яна не миє, доводиться мені мити, я боюся, що тато сваритиме»), сказала, що «не хотіла б бути молодшою, оскільки старшій купують нові речі».

В той же час молодше дитя більш самовпевнене і оптимістичне, оскільки не переживало ситуації «скидання з престолу», як старше. У середнього малюка унікальна подвійна роль – він отримав при народженні роль молодшої дитини, а потім отримав і роль старшої по відношенню до новонародженої. Отримавши серединну роль, малюк виявився між двох вогнів: між старшим і молодшим. Їх конфлікти він рано навчився згладжувати, і ця роль миротворця багато чому навчила його, він став психологічно мудрим у питаннях взаємин людей. З цієї причини із середніх дітей можуть вийти хороші вихователі. Адже середні діти пізнають в ранньому дитинстві науку взаємодії і формулу безконфліктного спілкування вони засвоюють набагато раніше старших, молодших і тим більше єдиних дітей. Необхідно відмітити, що у середніх дітей підвищена адаптивність до різних умов і ситуацій. Середні діти менш егоцентричні, відкритіші досвіду, легше кооперуються з іншими, наполегливіші і комунікабельні. Можна відзначити, що педагогові й батьку, якщо він є, наприклад, молодшим дитям, легко встановлювати стосунки із старшими дітьми, а педагогові або батьку, який випробував на собі роль старшої дитини, набагато легко встановити взаємини з молодшими дітьми. Така ж тенденція просліджується і в подружніх стосунках.

Дорослим, які займаються вихованням дітей, важливо правильно розставляти акценти у вихованні молодшої, середньої, старшої або єдиної дитини. Батькам і педагогам необхідно знати, що роль середньої і єдиної дитини може бути соціально-психологічним чинником ризику виникнення нервово-психічних захворювань. Для середньої дитини така ситуація може виникнути при її проміжній позиції в сім’ї. У сім’ї, де першим народився хлопчик і другим теж народився хлопчик, а третьою з’явилася на світ довгождана дівчинка, така проміжна позиція буде у другого хлопчика. І, навпаки, при народженні першої дівчинки і другої дівчинки поява довгожданого хлопчика робить проміжною позицію другої дівчинки. Всі головні ролі «улюбленого хлопчика» і «улюбленої дівчинки» у родинному театрі під назвою «Моє життя середньої дитини» розподілені далеко не на користь середнього дитяти.

Роль єдиної дитини складна вже тим, що їй доводиться постійно відповідати очікуванням батьків. У такій ситуації неблагополуччя нервової системи, з одного боку, і похибки виховання у вигляді зайвих вимог – з іншого, здатні легко запустити механізм виникнення неврозу у єдиного малюка. Це спочатку зрідка виникаючі реакції порушення поведінки у вигляді капризів, що переходять в істерики, у вигляді страхів і побоювань. Потім такі реакції дитини стають досить частими, переходячи у невротичний стан.

Дівчинка Лера, 2 роки 6 місяців, єдине дитя у сім’ї, щодня, коли йшла з мамою додому з дитячого садка мимо заповітного магазину (там продавалися цікаві іграшки і смачні солодощі), влаштовувала одну і ту ж сцену: вона йшла до магазину і мовчки падала на землю.

Єдине дитя самолюбиве й егоцентричне, сильно реагує на невдачі і поразки. У спілкуванні єдине маля зазнає великих труднощів при вступі у контакт з однолітками і менш здатне до співчуття порівняно з молодшими, старшими і тим більше середніми дітьми. Відзначимо, що в ситуації розвитку єдиних дітей є і свої позитивні сторони. Перш за все, єдині діти краще забезпечуються матеріально, і батьки мають значно більше можливостей розвивати здібності свого єдиного дитяти. Єдині діти, як правило, мають вищий рівень домагань, самооцінки, потреби в успіхах і досягненнях. Первістки (старші і єдині діти), взаємодіючи більше з батьками, чим народжені пізніше брати і сестри, мають переваги в інтелектуальному розвитку.

Поведінка і виховна стратегія батьків міняються, а не залишаються незмінними по відношенню до молодшої, старшої, середньої або єдиної дитини. Зміна стилю виховання батьків негативно позначається на психічному здоров’ї малюка, провокуючи появу у нього такої риси характеру, як упертість. Ми виділили характерні особливості родинного виховання дітей дошкільного віку залежно від порядку їх народження (Є.Є. Алексєєва, А.А. Котлова, 2005). Виявилось, що порядок народження дитини більшою мірою впливає на материнську, а не на батьківську стратегію виховання.

Можна виділити наступні особливості виховання дітей:

• Матері по відношенню до єдиних і старших дітей більше схильні до різкої зміни стилю, прийомів виховання, чим по відношенню до молодших дітей.

• Обоє батьків більше схильні до коливань у вихованні старших хлопчиків.

• Матері частіше бачать свої негативні риси характеру і слабкості саме у своїх старших дітях.

• Єдиним дочкам родителі приділяють значно більше часу, сил і уваги, прагнуть до максимального і некритичного задоволення потреб єдиних дочок, надмірно балують їх порівняно з молодшими і середніми дівчатками. А ось відносно молодших дочок батьківська увага найбільш збалансована.

Наведемо приклад.