«Що робити, адже скоро з’являться мухи?»

Мама дівчинки 3 років звернулася до педагога дитячого садка з проблемою: «Моє дитя дуже боїться комах, що літають (навіть дрібних мошок). Вона плаче, втікає і (поки не забуде) не йде туди, де комаху бачила. Всі розмови з нею закінчуються фразою: “Я не боюся, скажу "киш" – і вона відлетить?, але результат залишається тим самим. Що робити, адже скоро з’являться мухи?»

Мама в даному випадку абсолютно правильно турбується. Дівчинка пробує вирішити важку для неї ситуацію подолання страху комах, що літають, але доки безрезультатно.

Відмітимо, вже дуже добре те, що дівчинка говорить: «Я не боюся, скажу "киш" – і вона відлетить». Така смілива заява свідчить про те, що до сміливого вчинку залишилося зовсім небагато. Дівчинці необхідно допомогти конкретизувати свій страх: малюнком, іграшкою мухи, читанням казки (наприклад, «Муха-цокотуха»), програванням історій про комах, що літають (дівчинці запропонувати роль мухи, роль дівчинки, яка боїться мошок, роль дівчинки, яка не боїться мошок, і т. д.). Але, ні в якому разі не треба заставляти дитину, не треба старатися в подоланні страху без готовності до цього дівчинки.

Невідповідність статі дитини очікуванням батьків «я не дівчинка, а хлопчик!»

Оленка, 3 роки, молодша дівчинка в сім’ї, де у неї є старший брат Ігор (10 років). На місці Оленки всі хотіли бачити хлопчика, особливо чекав братика Ігор. Новину про те, що народилася сестричка, Ігор сприйняв дуже дивно: він, нічого не кажучи, пішов і ліг спати. Ігор заснув глибоким сном і проспав цілу добу (хлопчика не могли розбудити). Декілька місяців Ігор не підходив до сестрички. Зараз хлопчик змирився з тим, що у нього є сестричка, а не братик, проте постійно нагадує Оленці, що мама його, Ігоря, любить більше, ніж її, Оленку.

Дівчинка Оленка, яка не віддає перевагу одягу, характерному для хлопчиків, та і грати любить у ляльки, раптом стала стверджувати, що вона хлопчик: «Я не дівчинка, а хлопчик! Виросту, буду дядьком, татом!» Така заява була зроблена Оленкою і удома, і в дитячому садку. Треба відзначити, що Оленка дуже прив’язана до мами, яка обтяжується цією прихильністю, говорить, що Олена часто її дратує, і характеризує дочку як «прилипливу». Батько, зайнятий забезпеченням матеріального благополуччя сім’ї, практично не приймає участі у вихованні дітей. Оленка намагалася впливати на батьків капризами, проте вони швидко присікалися. У дівчинки залишався один вихід – стати хлопчиком, якого так хотів старший брат! «Тоді, можливо, мама мене любитиме, так само як і Ігоря!» – така логіка підштовхнула Оленку до настільки відчайдушної заяви.

Спочатку невідповідність статі дитини тій, що очікували батьки й Ігор, потім неприйняття з боку брата, емоційна холодність матері – всі ці проблеми, які не в змозі вирішити дівчинка в 3 роки, стоять за її заявою. Саме їх вирішенням необхідно зайнятися, тоді бажання стати хлопчиком у Оленки пройде саме собою. Відмітимо, що у віці трьох років діти ще переконані, що стать можна легко змінити: «Була дівчинкою, а тепер захотіла і буду хлопчиком!»

Подібні заяви дітей не можна залишати без уваги. Необхідно проаналізувати родинні стосунки й у разі потреби надати психолого-педагогічну допомогу сім’ї. В даному випадку такої допомоги потребує вся родина, особливо Ігор, що підігріває ситуацію своїми словами про любов мами до нього.