3.1. Ранній вік (1-3 роки)

Раннє дитинство (період 1 до 3 років) – це особливий період, коли емоції панують над поведінкою дитини, відображаючи всі сторони дійсності, з якою доводиться стикатися маляті. Емоції маленької дитини виникають у відповідь на конкретну ситуацію і є нестійкими. У цьому полягає величезна привабливість даного віку. Багато що можна змінити, виправити і скоректувати, наприклад, змінивши поведінку близьких людей, які оточують дитину.

Діти відрізняються один від одного, так само як, утім, і дорослі люди, емоційною вразливістю. Для тих дітей, які спочатку були нервово ослаблені, будь-яка напружена ситуація загрожує перерости в накопичення напруги, а потім у виверження, вибух почуттів – це так звані істерики. Коли дитя накричиться і наплачеться, настає затишшя, до наступного емоційного вибуху. Так і живуть багато сімей у циклічному режимі: напруга – вибух – затишшя і знову все йде по колу. Зростаючи в таких умовах, дитя змінює форми зняття напруги, залишаючи незмінною модель. Небезпека полягає в тому, що ця модель невротичного регулювання стану береться дитям на озброєння і легко переноситься спочатку в дитячий садок, школу, а потім і власну сім’ю.

Агресивна поведінка Категоричне «Ні» на всі пропозиції

Артем, 3 роки. Мама розповідає про поведінку свого сина: «У хлопчика з’явилося категоричне “ніˮ на всі пропозиції з боку дорослих. Він суперечить сам собі. Артем став дуже образливий, навіть коли з ним говорять дуже спокійно. Агресивна поведінка виявляється по відношенню до мами і тата, а ось по відношенню до бабусі і дідуся Артем собі такого не дозволяє. У дитячому садку поводиться дуже добре, слухається вихователів, з ним жодних проблем. А ось удома став просто некерованим! Хоча ми не кричимо на нього, не заставляємо: якщо чогось не хочеш, то і не треба?. Я вчора лаяла Артема і сказала йому, що його чужий дядько забере. Так от наш син заявив нам, що піде жити до бабусі. А мені сказав: “Я тебе поріжу ножиком!ˮ. На вулиці може зупинитися і вимагати цукерки. Я завжди, приходячи у дитячий садочок за Артемом, приносила йому цукерки, а тепер уважаю, що досить, оскільки син став просто вимагати від мене цукерки. Я повинна все зробити для дитяти! А він не піддається вихованню! Як реагувати на агресію? Як добитися того, що треба мені?»

У цій ситуації мамі перш за все необхідно зрозуміти, що їй потрібно. Тобто необхідно чітко визначити, що для неї принципово, а з яких питань вона могла б піти на компроміс. Тоді її категоричних «ні» для Артема стане менше, відповідно знизиться і кількість його категоричних «ні». З Артемом відбувається сповна закономірна для його віку криза розвитку. А як усяка криза, вона протікає не завжди гладко. Річ у тому, що саме в ці періоди дають про себе знати, з одного боку, педагогічні недоліки, а з іншого – особливості особистості дитини.

В даному випадку Артем чітко визначив, для кого йому необхідно владнувати скандали. Претензії Артема саме до мами з татом викликані недостатньою свободою і самостійністю, які хлопчик своїм категоричним «ні» намагається відстояти. Цей кризовий період так і називають: «Я сам!» Надавши більше свободи і самостійності в тих питаннях, у яких дитя вже компетентне, в тих ситуаціях, які безпечні, батьки зможуть повернути спокій і рівновагу в свій будинок. Залякуючи хлопчика «чужим дядьком», вони отримали зворотний результат – агресію. Адже агресія – це зворотна сторона страху. Слова, сказані матері сином, безумовно, неприємні для неї, але вони повинні змусити задуматися про нижченаведене:

1. Можливо, хлопчик десь почерпнув такий спосіб розправи і це джерело знань необхідно скоректувати (це можуть бути і відеофільми, і комп’ютерні ігри).

2. При вихованні сина мама недостатньо приділяє уваги одному з чотирьох табу, які повинне засвоїти кожне дитя, – не можна заподіювати шкоду іншому.

3. На агресивні випади трилітнього маляти найкраще дати спокійну тверду відсіч: «Так робити не можна!», «Так говорити погано!» і тому подібне.