2.2. Самооцінка особистості – її функції та детермінанти

Окремі, конкретні знання і уявлення суб’єкта про свої можливості і здібності складають периферію образу «Я». Центральним утворенням, в якому міститься безпосереднє переживання себе, виступає самооцінка особистості. Самооцінка, як показано у ряді досліджень (Л.І. Божович, Д.І. Фельдштейн, О.В. Запорожець, Є.І. Савонько, А.А. Рояк і ін.), робить особливий вплив на формування поведінкових стратегій суб’єкта. Від рівня самооцінки багато в чому залежить активність особистості, її участь в діяльності, у тому числі і в умовах тієї або іншої соціальної групи.

Традиційно (Л.І. Божович, Р.Б. Стьоркіна) як основну виділяють таку характеристику самооцінки, як адекватність–неадекватність. Мірою адекватності при цьому виступає її відповідність об’єктивній цінності індивіда. Проте, як уважає М.І. Лисіна (1983), кожна людська особистість унікальна, а отже, відповідна їй самооцінка є нескінченною величиною. В цьому сенсі завищена самооцінка неможлива. Очевидно, самооцінка не вибирається дитиною довільно, а визначається умовами її життя – вона завжди об’єктивно обумовлена й адекватна обставинам, що її породили. Самооцінка пов’язана з однією з центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, ствердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і у власній думці.

Суть основних законів розвитку самооцінки полягає в наступному:

• Одного разу сформувавшись, самооцінка весь час прагне підкріплення – вона виступає своєрідним фільтром для визначення, якою інформацією суб’єкт володітиме. Причому це відноситься як до високої, так і до низької самооцінки.

• Одного разу сформувавшись, самооцінка діє як установка, тобто провокує оточуючих на певний тип ставлення до суб’єкта.

• Змінюючись, самооцінка міняє ставлення оточуючих до людини.

Самооцінка може бути високою і низькою, розрізнятися за ступенем стійкості, самостійності, критичності. У своїй практичній діяльності людина зазвичай прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з його самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Проте в міру того, як формуються оцінки самого себе, вони стають все більш незалежними від реакцій оточуючих і навіть від результатів діяльності. У цьому контексті пріоритетною характеристикою, що відображає в узагальненому вигляді динаміку розвитку самооцінки і власне її змістовну характеристику, виступає параметр стійкості, задаючи і відповідну типологію самооцінки (мал. 4).

Співвідношення високих домагань і низьких здібностей характеризує самооцінку як завищену, тоді як високі здібності спільно з низькими домаганнями указують на занижену самооцінку. Про адекватну самооцінку свідчить реальна відповідність домагань і здібностей (на що претендую, на те і відповідаю).

Загальна самооцінка

Домагання + здібності