Тема 1.

Самосвідомість і самооцінка

Протягом дошкільного дитинства суттєвих змін зазнає самосвідомість – образ «Я» як афективно-когнітивне утворення (М.І. Лисіна). Під афективною стороною розуміємо ставлення людини до себе, а під когнітивною – уявлення чи знання про себе. Джерелами побудови образу «Я» у дошкільників виступають досвід індивідуальної діяльності та досвід спілкування з дорослими та ровесниками. Перший має суттєвий вплив на побудову когнітивного ставлення до себе, а другий – афективного. Найперші прояви самосвідомості спостерігаються в кінці віку немовляти, коли дитина починає виділяти своє тіло з оточуючого простору. Важливий етап розвитку самосвідомості наступає на третьому році життя, коли формується особистісне новоутворення – «гордість за особисті досягнення». Це новоутворення вказує на те, що дитина починає усвідомлювати свої бажання, дії, бачити себе суб’єктом діяльності і відділяти дію від предмета, з котрим вона була тісно зв’язана.

Ядром самосвідомості є самооцінка і пов’язаний із нею рівень домагань.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, вона є важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим вона впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості.

Самооцінка має важливу відмінність від інтроспекції. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань людини – ступенем складності цілей, які вона ставить перед собою. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями призводить до того, що людина починає неправильно себе оцінювати, в результаті її поведінка стає неадекватною – виникають емоційні зриви, підвищена тривожність та ін.

Самооцінка ззовні проявляється в тому, як людина оцінює можливості й результати діяльності інших (наприклад, принижує їх при завищеній самооцінці).

У вітчизняній психології показані вплив самооцінки на пізнавальну діяльність людини (сприйняття, уявлення, вирішення інтелектуальних завдань), місце самооцінки в системі міжособистісних взаємин, певні прийоми формування адекватної самооцінки, а при її деформації – прийоми перетворень її шляхом виховних впливів.

Під рівнем домагань розуміється ступінь важкості мети, яку людина ставить перед собою.

Рівень домагань – характеризує: 1) рівень труднощів, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій, – ідеальну мету; 2) вибір суб’єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або невдачі ряду минулих дій, – рівень домагань у даний момент; 3) бажаний рівень самооцінки особистості – рівень Я.

Прагнення до підвищення самооцінки в умовах, коли людина вільна у виборі ступеня складності чергової дії, призводить до конфлікту двох тенденцій: 1) підвищення домагань, щоб одержати максимальний успіх; 2) зниження їх, щоб уникнути невдачі.

Люди з реалістичним рівнем домагань відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого.

Неадекватність самооцінки може призвести до вкрай нереалістичних, завищених або занижених домагань.

Самооцінка розвивається в дошкільному віці за такими напрямами:

1. зростає кількість якостей особистості та видів діяльності, котрі оцінює дитина;

2. самооцінки від загальної переходять до диференційованої;

3) виникає оцінка в часі, що виявляється у прогнозах на майбутнє. Головним досягненням дошкільного віку є чітка, впевнена, в цілому емоційно позитивна самооцінка, котра забезпечує готовність дитини до навчання в школі.

Завдання 1