Тема 11 Мова і мовлення

Мова – об’єктивно існуюче явище в духовному житті людського суспільства. Мову визначають як систему знаків, що функціонують як засіб спілкування і знаряддя думки.

Мовлення – форма спілкування людей, що історично склалася, за допомогою мови. Мовне спілкування здійснюється за правилами даної мови (української, російської, англійської і т. п.), яка є системою фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування. Мова і мовлення складають складну діалектичну єдність.

Мовлення і мова сучасної людини – результат тривалого історичного розвитку. Дитина засвоює мову в процесі спілкування з дорослими і вчиться користуватися нею в мовленні. Завдяки мовленню здійснюється історична спадкоємність досвіду людей. Поза мовленням немислиме оволодіння людиною знаннями і формування свідомості. Будучи засобом виразу думок людей у процесі їх спілкування, мовлення стає основним механізмом їх мислення.

Розглядаючи мовлення як процес спілкування людей і як механізм розумової діяльності, психологія виділяє дві нерозривно пов’язані функції мовлення. – спілкування (комунікативну функцію) і мислення (пізнавальну).

Лексична одиниця мови – слово. У слові розрізняють його зміст (значення) і зовнішню форму: певну сукупність звуків (в усній чутній мові), систему зримо сприйманих знаків (у письмовій мові) й образів артикуляцій (у вимовній мові).

Мова як історично утворена форма спілкування розвивається в дошкільному дитинстві у двох взаємопов’язаним напрямках.

По-перше, удосконалюється її практичне застосування в процесі спілкування дитини з дорослими й однолітками. По-друге, мова стає основою перебудови пізнавальних процесів і перетворюється в знаряддя мислення.

Дитина вчиться правильно вимовляти і правильно розуміти звернуту до неї мову, значно збільшується її словниковий запас, вона оволодіває правильним використанням граматичних конструкцій рідної мови. Дошкільник починає виконувати все більш складні дії на прохання дорослого, розуміти і переказувати все більш складні казки й оповідання. Із ситуативного мовлення переростає в контекстне, зв’язне, а потім у пояснювальне. Дитина оволодіває мовою практично, не усвідомлюючи ні закономірностей, яким вона підкоряється, ні своїх дій із нею. І тільки в кінці дошкільного віку вона починає усвідомлювати, що мова складається з окремих речень і слів, а слово складається з окремих звуків, приходить до «відкриття», що слово і позначений ним предмет – це не одне й теж саме, тобто зі словом можна діяти як із замінником предмета навіть при його відсутності, використовувати як знак предмета, при цьому дитина оволодіває узагальненнями різного рівня, які містяться в слові, вчиться розуміти причинно-наслідкові зв’язки, які містяться в реченні, тексті. Наприклад, вона може закінчити речення, придумати кінець оповідання чи казки за задуманою темою.

Завдання 1.

Вивчення розуміння значення слів

Підготовка дослідження.

Підібрати слова за 2 категоріями: 1) ті, що позначають конкретні предмети, з якими діти діють, наприклад: лялька, лінійка, барабан, щітка; 2) ті, що позначають конкретні предмети, можливість дії з якими для дітей обмежена, наприклад: піднос, футляр.

До кожного слова (основна категорія) підібрати 9 додаткових слів, які позначають предмети, що подібні до предметів, які названі цим словом, за кольором, формою, матеріалом, призначенням, наприклад: футляр – зубна щітка, записник, гаманець, окуляри, та ін. Так усередині кожної категорії складають декілька груп з основного і додаткового слова. Підібрати предмети і предметні малюнки, які відповідають словниковому матеріалу.

Проведення дослідження.

Дослідження проводиться індивідуально з дітьми 3–5 років і складається з 2 серій.

Перша серія

Перед дитиною розкладають 10 предметів, які становлять певну групу, і задають питання, наприклад: «Знайди і дай мені ляльку. Де ти її ще бачив? Що ти знаєш про неї? Чи схожа вона на ... (називають предмети, які позначені додатковими словами)? Чим? Чим відрізняється?». Потім випробуваному показують наступну групу.

Друга серія

Проводиться аналогічно (з предметними картинками).

Обробка даних.

Відповіді дитини відносять до певної групи: І група – правильно показує всі предмети; II – показує подібні предмети і правильні; III – відмовляється від завдання чи показує будь-які предмети. Встановлюють рівень розуміння слів: І рівень – слово фактично не має змісту, в основі розуміння лежить простий зв’язок «слово – предмет»; II – зміст слова визначається зовнішніми неістотними ознаками предметів; III – при визначенні значення слова діти орієнтуються на істотні та неістотні ознаки предметів; IV – зміст слова визначається за істотними ознаками.

Отримані дані заносять у таблиці 11.1, 11.2.

Таблиця 11.1