Завдання розвивально-виховної практики в дитячому садку

• Вироблення уявлень про методики наукового дослідження у дитячій психології;

• практичне оволодіння конкретними методиками вивчення психіки дитини, формування вмінь і навичок проведення психологічного дослідження. До них належать: виконання повного «фотографічного» запису поведінкових, емоційних і мовних реакцій дитини, вміння проведення досліджень; вміння увійти в контакт з досліджуваним, викликати в нього довіру, проводити вивчення тактично, ненав’язливо, щоб не впливати на результати обстеження тощо;

• ознайомлення з теорією і практикою (методикою) проведення психодіагностичної і розвивально-корекційної роботи психолога в дитячому садку. Це зумовлює вироблення ряду таких умінь: постановка мети дослідження, висунення гіпотези, підбір стимульного матеріалу, співставлення і узагальнення психологічних даних, використання простих і надійних методів їх обробки та перевірки даних емпіричних досліджень;

• встановлення взаємозв’язку між психічними явищами, їх взаємодію і взаємовплив. Проведення методик дозволяє студентам побачити єдність загального і часткового, закономірного й індивідуального, проявів психологічних законів у конкретних випадках, тобто забезпечити єдність засвоєних теоретичних і практичних знань;

• апробація діагностичних, корекційних і розвивальних методів дитячої психології і формування умінь їх використання в практичній роботі з дітьми.

Основними методами в дитячій психології є спостереження, експеримент, бесіда, аналіз продуктів діяльності, тестування.

Спостереження – це планомірне та цілеспрямоване фіксування психологічних фактів у природних умовах повсякденного життя. Так, вивчаючи культуру спілкування дошкільника з ровесниками, дослідник спостерігає за ними в іграх, на прогулянках, у процесі приймання їжі та ін. При спостереженні необхідно дотримуватися певних правил:

1. Перед спостереженням формують мету: який саме психологічний прояв буде вивчатися; наприклад, формування культурно-гігієнічних навичок;

2. У залежності від мети дослідження вибирають об’єкт (дитина певної статі та віку) і ситуацію, в якій буде здійснюватися спостереження: наприклад, у режимних процесах – при споживанні їжі, умиванні, вдяганні, роздяганні.

3. При спостереженні необхідно дотримувати природні умови життя дошкільника. Для цього потрібно попередньо познайомитися з групою дітей, адаптуватися в їхньому середовищі за 2-3 дні, щоб не бути незнайомою для них людиною. Тоді діти ведуть себе природно.

4. З цією ж метою збереження природних умов не втручаються у діяльність дитини, яка не знає, що за нею спостерігають. У цьому випадку не змінюються природні прояви психіки дошкільника.

5. Потрібно пам’ятати, що соціальні стереотипи можуть вплинути на об’єктивність фіксації та обробку даних. Якщо у ставленні до дитини сформувалася позитивна установка, то дослідник може не помітити негативні психічні прояви, а якщо і зафіксує їх, то швидше всього це буде випадково. І навпаки, при негативній установці, дослідник може не помітити позитивні сторони, а сконцентрувати свою увагу на негативних психічних фактах і при інтерпретації даних пояснити їх як постійні та закономірні. Тому для отримання додаткової інформації про дитину важливо поспілкуватися із дитиною, батьками і вихователями після того, як буде проведено спостереження і зроблено первинну обробку матеріалу;

6. Спостереження дає об’єктивні дані, якщо воно проводиться послідовно і схематично, тобто за дитиною спостерігають не менше двох-трьох разів в одних і тих самих видах діяльності. Це пов’язано з тим, що факти, за якими спостерігають, не відокремлені від багатьох спільних явищ. Важливо помітити суттєве в спостереженні, відокремити випадкове від закономірного.

7. Необхідно наперед розробити і засвоїти засоби фіксації даних. Потрібно вести «фотографічний» запис всіх психологічних фактів у протоколі, не змінюючи їх.

Таке записування фіксує всі висловлювання дитини дослівно (прямою мовою) без виправлення помилок, вказується також інтонація, сила голосу. В протоколі також вказуються висловлювання дорослих та ровесників, які контактують з дитиною. Крім мови, спрямованої на дитину, в протоколі відзначають дії та емоції оточуючих. Таким чином, при спостереженні фіксують цілісну ситуацію. Психологічні прояви діляться на такі групи: мова і мовлення, емоційні реакції, поведінку та діяльність.

Метод спостереження має такі позитивні риси:

• не знаючи про те, що вона є об’єктом дослідження, дитина поводиться вільно, природно, прояви її психіки не змінюються;

• досліджуваний може побачити особистість дитини в цілому, кожен факт сприймати як її частину;

• спостереження не має вікових обмежень, ведеться за всіма видами діяльності і поведінки дитини різного віку.

Одночасно з цим спостереження має низку недоліків:

• дослідник помічає безпосередню позицію, не маючи можливості втручатися у діяльність дітей. Психічні явища можуть не проявлятися, якщо випадково не виникає відповідної ситуації;

• дослідник може пропустити психологічні факти, якщо не знає про їхнє існування;

• при спостереженні й обробці даних можливе порушення об’єктивності. Спостереження можуть бути суб’єктивні, коли дослідник приписує дитині невластиві їй думки, мотиви поведінки, ставлення і почуття;

• за допомогою спостереження не можна зібрати велику кількість матеріалу з двох причин: по-перше, за однією дитиною потрібно спостерігати неодноразово, по-друге, дослідник не може викликати явище, в якому він зацікавлений, а потрібно чекати поки воно з’явиться.

• у процесі повторного спостереження не можна отримати абсолютно ідентичні психологічні факти, а значить, і перевірити початково отримані дані.

• без використання спеціальних записуючих засобів важко точно і правильно зафіксувати факти, за якими спостерігаємо.

• здійснюючи запис фактів, дослідник фіксує їх в описовій формі, що значно ускладнює їх обробку та інтерпретацію. В цьому методі обмежене застосування математичної обробки даних. Тому прояви закономірностей і психологічних механізмів на основі даних спостережень виявляються важкими.

На відміну від спостереження, експеримент пропонує вивчення психологічних особливостей у спеціально створених умовах. Констатувальний експеримент виявляє наявний рівень досліджуваного явища. А один із видів експерименту, природний, проводиться у звичних для дитини умовах, де організовується знайома для неї діяльність: гра, малювання тощо.

Організація експерименту потребує здійснення ряду умов:

1. Експеримент, як і всі методи дослідження, потребує попередньої постановки мети і вибору об’єкту, наприклад, вивчення самооцінки у старших дошкільників у мистецькій діяльності.

2. Необхідно ретельно розробити методику проведення експерименту, підготувати стимульний матеріал для дослідження, наприклад, картки із зображенням предметів для запам’ятовування, казку для переказу.

3. Стимульний матеріал потрібно підготувати у точній відповідності рекомендацій, вказаних в посібнику.

4. Потрібно завчасно підготувати умови, в яких буде проводитись дослідження. Експеримент завжди проходить індивідуально в окремому приміщенні, якщо методикою не передбачено групове проведення. Приміщення повинно бути дуже знайоме дітям і не містити предметів, які можуть відволікати їх увагу. Так, не можна проводити експеримент у методичному кабінеті, кімнаті казок, спортивному залі. Для досягнення даної мети більш підійдуть спальні або роздягальні кімнати.

5. Необхідно завчасно скласти і вивчити напам’ять інструкцію та опис процедури проведення експерименту. Потрібно пам’ятати, що вона повинна бути зрозумілою дітям.

6. Перед тим, як проводити експеримент, необхідно вибрати випробуваного і встановити з ним дружні довірливі стосунки. Дослідник повинен знайти спільну мову з дитиною, чому сприяє невимушена, спокійна розмова, посмішка, позитивні жести. Не можна підкреслювати надзвичайність, винятковість ситуації, займати позицію перевіряльника. Не допускати мотивування запланованої діяльності таким чином (якщо потрібна мотивація, не передбачена процедурою дослідження): «Я хочу перевірити, чи можеш ти добре запам’ятовувати», або: «Я подивлюся, чи можна тебе брати до школи». Доцільно додати процедурі експерименту характер звичайного доброзичливого спілкування, запропонувати дітям, наприклад: «Я хочу з тобою погратися», «Давай подивимось нову книжку» тощо. Нехай дитина освоїться у приміщенні, звикне до ситуації. Часто діти відмовляються виконувати запропоновані їм дії. Не потрібно насильно примушувати їх. Можливо, що довіра у стосунках ще не виникла або дитина зайнята якою-небудь іншою діяльністю. В цьому випадку дослідження потрібно відкласти і зустрітися з дитиною ще раз.

7. На успіхи та невдачі дитини під час експерименту потрібно реагувати стримано, якщо це не передбачено методикою експерименту, не потрібно загострювати увагу дитини на помилках. Хвалити потрібно стримано і не за результат, а за старання. Це пов’язано з тим, що оцінка дорослого може впливати на ставлення до завдання, а отже, і результат. Краще, щоб дитина не мала уяви про допущені помилки.

8. Теми проведення дослідження повинні передбачати індивідуально-психологічні особливості дитини. Не потрібно підганяти дітей. Необхідно вчасно помітити, коли дитина стомилась і занудьгувала. В цьому випадку доцільно перервати експеримент і здійснити його іншим разом.

9. Експеримент, проведений з дитиною, не повинен бути довготривалим. Як правило, обмежується 10-15 хвилинами, якщо інший час не передбачений методикою дослідження. При цьому чим молодша дитина, тим менш тривалим повинно бути дослідження. При обранні часу проведення експерименту потрібно врахувати індивідуально-психологічні особливості дітей та режим дитячого садка. Якщо дошкільник втомлений, схвильований або ослаблений після захворювання, потрібно відкласти експеримент. Не можна проводити експеримент перед вживанням їжі, після або під час прогулянки, фізичних або музичних занять. Для експерименту більше підійде друга половина дня або перша до ранкової гімнастики.

10. Посадити дитину потрібно біля себе, а не через стіл. Кімната, де проводиться експеримент, повинна бути добре освітлена. Потрібно забрати всі сторонні подразники: звуки, запахи, нові предмети. Не потрібно садити дитину обличчям до вікна, щоб не відволікалась.

11. Експеримент завжди передбачає стандартну процедуру, тому не можна вносити в нього будь-які зміни, наприклад, змінити інструкцію, вона може повторюватися 2-3 рази без змін, але привносити зміни не можна, якщо це не передбачено методикою дослідження. Усім дітям потрібно запропонувати завдання одночасно, з однаковою інтонацією, силою голосу, не акцентуючи увагу на будь-яких словах, крім спеціальних випадків.

12. Експеримент проводить дослідник та протоколіст. Важливо, щоб останній знаходився поза межами зору досліджуваного, але сам може його добре бачити і чути. У протоколі він фіксує поведінку, мову, емоції, реакції дитини у співвідношенні з передбачуваними методикою критеріями дослідження.

Особливо підкреслимо, що мова дитини записується із збереженням усіх її особливостей, без виправлення граматичних помилок.

Зауважимо, що протокол експерименту також являє собою «фотографічний» запис психологічних фактів та ходу дослідження. При цьому фіксуються дії і мова експериментатора, його основні і додаткові запитання, повторення інструкції та ін. Крім цього, у протокол заносять висловлювання дитини дослівно, навіть якщо вони не належать до процедури проведення експерименту, а також відмову дитини виконувати завдання.

Метод бесіди використовується самостійно чи поєднується з експериментом і спостереженням. Наприклад, вивчаючи ігрові якості дитини, дослідник спочатку спостерігає за її іграми, а потім проводить бесіду про улюблені іграшки, ролі, партнерів по грі, спочатку з дітьми, а потім з батьками, вихователями.

Ефективність бесіди залежить від здійснення таких вимог:

1. Підготовка і проведення бесіди містить постановку мети, вибір матеріалу для неї, наприклад, казки, малюнки, вірші. Так, для бесіди з дитиною про усвідомлення нею норм поведінки «потрібно ділитися з товаришами» вибирають вірш А. Костецького «Утрьох» і задають питання: яка іграшка була у хлопчика? Чи дозволив Славко поїздити на велосипеді іншим дітям? Правильно, чи неправильно він вчинив? Чому потрібно ділитись іграшками з іншими дітьми?

Запитання для бесіди повинні бути чіткими, короткими, конкретними, не повинні допомагати дитині з відповіддю.

2. Дослідник вивчає питання напам’ять і задає їх всім дітям у суворо визначеному порядку, вимагаючи відповідей. Можливе використання уточнюючих запитань, якщо в ході бесіди виникає у цьому потреба.

3. Бесіда, як і експеримент, завжди проводиться індивідуально в окремому приміщенні. Вона не повинна перевищувати 10-15 хв., щоб дитина не перевтомилась і не втратила до неї цікавості.

4. Перед проведенням бесіди необхідно вибрати досліджуваного і встановити з ним емоційний контакт. Для цього можна спочатку поговорити на цікаву для нього тему. І тільки потім приступити до запитань. Бесіда повинна проводитись тактовно, ненав’язливо і ні в якому разі не повинна носити розпитувальний характер. Дуже важливо, щоб дослідник показав дитині, що зацікавлений у розмові з нею, прислуховувався до її відповідей.

5. Завчасно розробляються способи фіксації даних. Можливе використання технічних засобів (магнітофон). Тут, як і в експерименті, функції дослідника і протоколіста можуть бути розділені. Відповіді дитини, її поведінка, емоційні прояви чітко фіксуються в протоколі.

Підкреслимо, що в протоколі, окрім змісту бесіди, фіксують характер її протікання: наскільки впевнено, зацікавлено відповідає дитина на кожне запитання, наскільки вона зацікавлена її змістом.

Важливе місце у вивченні психіки дошкільника займає метод аналізу продуктів діяльності, оскільки ні в якому іншому віці діяльність дитини не буває настільки різноманітна і психологічно інформативна. Аналізуючи продукти образотворчої і конструктивної діяльності (малюнки, аплікації, об’ємні зображення, конструкції), музичної діяльності (виконавське мистецтво в піснях, танцях, грі на музичних інструментах), оповідання та казки, перекази відомих літературних творів. Цей метод часто входить як основна частина до інших методів, наприклад, до експерименту. Так вивчають вплив мотивів на розвиток образотворчої діяльності. В залежності від характеру мотиву дитина відтворює малюнки, які потім оцінюють за певними показниками.

Цей метод іноді передбачає аналіз не тільки продукту діяльності, а й процесу його створення. Наприклад, йде гра-драматизація за казкою, а протягом гри аналізують виконання ролі, її відповідності тексту, те нове, що вносить у неї дитина. А в малюванні, ліпленні, аплікації можна аналізувати не тільки прояви мистецтва у продукті, виразні засоби, але і способи її виконання, ступінь відповідності першочерговому задуму.

Організація аналізу продуктів діяльності вимагає дотримання ряду вимог:

1. Насамперед чітко формулюють мету дослідження, наприклад: вивчення ставлення дошкільників до дорослих і ровесників, що відображається в їх малюнках.

2. У відповідності до мети дослідження вибирають досліджуваного, пам'ятаючи про те, що оволодіння технічними засобами в тій чи іншій діяльності залежить від віку дитини. А якщо це важливо, відбирають дітей, що володіють навичками малювання або навичками конструювання за наочним зразком.

3. Для всіх дітей досліджуваної групи створюють однакові умови, тобто підбирають однакові матеріали, наприклад, фарби, олівці, крейду, ножиці, клей, папір, конструктор.

4. При отриманих продуктах підтримують природні умови, як і в експерименті: вибирають помічника, визначають час проведення, визначають у дитини мотивацію на отримання продукту, спостерігаючи за тим, щоб кожна дитина працювала самостійно, якщо проводиться групове дослідження.

5. У випадку необхідності розробляють способи фіксації процесів виконання продукту, дій, мови та емоційних реакцій дитини.

6. У випадку необхідності потрібно розробити і вивчити напам’ять запитання до дитини для бесіди про отриманий продукт, наприклад, про те, як вона оцінює свої малюнки і чому. При цьому потрібно пам’ятати про правильність постановки запитання до дитини.

7. Критерії оцінки отриманого продукту розробляються у відповідності до поставленої в дослідженні мети, наприклад, оцінка вибраного кольору композиції малюнка.

Після закінчення психологічної практики, крім протоколів та їх аналізу, студенти пишуть характеристику на дитину, що вивчається. У ній описуються всі отримані результати спостереження за особливостями розвитку особистості, діяльності, пізнавальних процесів, визначаються перспективи розвитку психіки досліджуваного і засоби управління цим розвитком, необхідні коректувально-розвивальні заняття.

Таблиця 0.1