У кого багатша уява?

«Навіщо дошкільнятам розвивати уяву? – запитаєте ви. – Адже вона й так набагато яскравіша й оригінальніша від уяви дорослого.»

Це не зовсім правильно. Дослідження психологів доводять, що уява дитини розвивається поступово, з накопиченням нею певного досвіду. Всі образи уяви, якими чудернацькими вони не були б, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, отриманих в реальному житті. Тобто, потенціал нашої уяви залежить від обсягу та різноманітності нашого досвіду.

Дитяча уява переважно бідніша за уяву дорослого, бо життєвий досвід дитини невеликий – отже, й матеріалу для фантазій небагато, і комбінації образів, які вона будує, менш різноманітні. Все, з чим дитина зустрічається у житті, вона пояснює по-своєму, а дорослим ці пояснення видаються незвичними й оригінальними. В житті малюка уява виконує іншу функцію, ніж у житті дорослого: з її допомогою діти пізнають навколишній світ і самих себе.

Уяву малюка слід розвивати з дитинства, і найбільш чутливий, сензитивний період для такого розвитку – дошкільний вік. Уява може творчо перетворювати дійсність, її образи гнучкі, рухливі, а їх комбінації дозволяють досягти нових, інколи несподіваних результатів. Тому розвиток цієї психічної функції стає основою для вдосконалення творчих здібностей дошкільняти та підготовки до творчості в майбутньому.

Що слід розвивати?

Особливу увагу варто звернути на розвиток таких імажинативних (від англійського imagination – уява) здібностей та вмінь:

1. Використання предметів-замінників.

У розвитку уяви дитини важливу роль відіграє зовнішня опора. Але якщо уява 3–4-річного малюка невіддільна від реальних дій з ігровим матеріалом і визначається характером іграшок та подібністю предметів-замінників і предметів, які вони замінюють, то уява дитини 5–6 років може спиратися і на предмети, зовсім не схожі на ті, які вони замінюють. Наприклад, малюк може скакати верхи на палиці, уявляючи себе вершником, а палицю – конем. Поступово необхідність у зовнішніх опорах зникне. Відбудеться інтеріоризація – перехід до ігрових дій з предметом, якого насправді нема. Однак для цього слід спершу навчити дитину легко оперувати різними замінниками предметів. Такими замінниками можуть бути інші предмети, геометричні фігурки, знаки тощо.

2. «Опредмечування» невизначеного об’єкта.

Способом «опредмечування» діти починають користуватися ще з 3–4 років. Він полягає в тому, щоб у тій чи іншій фігурі «побачити» конкретний предмет. Наприклад, домальовуючи деталі, коло можна перетворити на колесо для машини або м’яч, трикутник – на дах будинку або вітрило для кораблика, і т. д. До 5–6 років дитина повинна відносно вільно володіти цим способом, а також уміти конкретизувати «опредмечений» рисунок різноманітними деталями.

3. Створення образів за словесним описом або неповним графічним зображенням.

Потреба у створенні образів на підставі словесного опису чи графічного зображення виникає під час читання книжки, засвоєння нових слів, розпізнавання об’єктів, коли поле їх сприйняття обмежене, та в багатьох інших ситуаціях. Чим краще у дитини розвинена здатність до створення таких образів, тим точніші і стійкіші уявлення у неї виникають, що дуже важливо для майбутньої навчальної діяльності. Для розвитку цієї здатності можна використовувати спеціальні завдання, наприклад: створити образ предмета за його словесним описом; відтворити цілісний образ об’єкта на основі сприйняття однієї або кількох його частин.

4. Оперування уявними образами простих багатовимірних об’єктів (просторова уява).

Всі предмети навколишнього світу мають просторові характеристики, і образи уяви повинні їх адекватно відображати. Тому дуже важливо розвивати у дитини здатність «бачити» образ предмета в просторі. Тренувати цю здатність можна за допомогою ігор на уявне перетворення об’єкта в просторі та на уявлення взаємного розташування кількох предметів у просторі.

5. Складання і послідовна реалізація плану.

Лише послідовна реалізація самостійно складеного плану забезпечить втілення конкретного задуму. Невміння керувати власними ідеями, підпорядковувати їх своїй меті призводить до того, що найцікавіші задуми і наміри дитини не завжди реалізуються. У п’яти-шестирічних дітей вже є необхідні задатки для того, щоб навчитися діяти за попередньо продуманим планом. Тому дуже важливо розвинути цю здатність, навчити не просто безцільно і уривками фантазувати, а реалізовувати свої задуми, створювати хоч невеликі й нескладні, але завершені твори (малюнки, історії, конструкції тощо).

Навчати дитину цього вміння потрібно поступово, в три етапи:

I – етап демонстрації плану: ви показуєте, як складати план (схему) готового витвору (конструкції);

II – етап самостійного «читання» плану: дитина вчиться «читати» складений вами план (схему) і створювати на його основі власний витвір;

III – етап самостійного складання плану: дитина сама складає план (схему) власного витвору.