Запам’ятай цифри
Ця гра – для розвитку короткочасної пам’яті, а також на закріплення мнемічного способу «повторення».
Зміст гри дуже простий. Ви показуєте дитині набір цифр, вона їх запам’ятовує, через 2-3 хвилини ви ці цифри закриваєте аркушем паперу, а вона повинна їх відтворити по пам’яті. Починати краще з трьох цифр, а далі поступово збільшувати кількість. Для початку можете використати набори цифр, зображені на малюнку 4.16.
Мал. 4.16
Якщо малюк забув котрусь цифру або назвав неправильно, покажіть йому набір ще раз і запропонуйте виправити свою помилку.
Аналогічні картинки ви можете зробити самі. Цифри повинні бути достатньо великими. Переходити до запам’ятовування більшої кількості цифр бажано лише тоді, коли дитина буде практично безпомилково запам’ятовувати попередню кількість. Підвищити складність гри можна також, скорочуючи час, відведений для запам’ятовування.
4.3. Розвиток уяви дітей дошкільного віку Що таке уява і якою вона буває?
Що таке уява, напевно, знає кожний. Ми часто говоримо одне одному: «Уяви собі таку ситуацію...», «Уяви, що ти...» або «Ну, придумай щось!» Так от, для того, щоб «уявляти», «придумувати», нам необхідна уява.
Уява – це специфічно людський пізнавальний психічний процес, який називають також імажинативною діяльністю. Її значення в житті людини розкривають функції уяви.
Уява – своєрідна форма відображення об’єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, що виникли у попередньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.
Уява – це психічний процес побудови чуттєво-наочних образів предметів чи явищ дійсності ще до їх виникнення, а також створення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.
Коли людина уявляє, в її свідомості виникають різноманітні психічні образи. Залежно від їх походження розрізняють уяву репродуктивну (або відтворюючу) і продуктивну (або творчу). Образи репродуктивної уяви виникають на основі словесного або графічного описів. Наприклад, під час читання книги можна уявити ситуацію, в яку потрапив головний герой, «побачити» його обличчя, одяг.
Образи творчої уяви завжди оригінальні. Вони синтезуються людиною самостійно, без опори на певний опис. Спробуйте вигадати цікаву історію, не схожу на відомі вам сюжети, і серед образів, які у вас виникнуть під час цього процесу, будуть також образи творчої уяви.
Особливістю уяви є те, що вона дозволяє приймати рішення і знаходити вихід з проблемної ситуації за відсутності необхідних знань. Фантазія (синонім поняття «уява») дозволяє, так би мовити, «перескочити» через певні етапи мислення і уявити собі кінцевий результат.
Розрізняють пасивну й активну уяву.
Пасивною називають уяву, яка виникає мимовільно, «сама по собі». Активна уява спрямована на вирішення конкретних завдань. Залежно від характеру цих завдань розрізняють репродуктивну (або відтворюючу) і продуктивну (або творчу) уяву.
Репродуктивна уява відтворює образи й уявлення на основі уже відомих з попереднього досвіду. Наприклад, під час читання літератури, вивчення карти місцевості чи історичних документів уява відтворює те, що відображене в цих книгах, картах, документах. Коли відтворюються образи об’єктів, для яких важливе значення мають просторові характеристики, говорять про просторову уяву.
Продуктивна уява породжує абсолютно нові образи, що не мають аналогів у попередньому досвіді. Продуктивна уява є невід’ємним елементом творчої діяльності.
Уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але в ній завжди зберігається зв’язок з дійсністю. Цей зв’язок полягає у наступних фактах.
Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (мавка, сфінкс, кентавр).
При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можуть реально втілюватись. Зі 108 ідей, описаних у творах Ж. Верна, нереалізованими залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Бєляєва – три.
Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.
Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому лякається від страхітливих казкових героїв. Л.С. Виготський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви».
Розвиток уяви спирається, насамперед, на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам’ять. Закріплення у пам’яті образів сприймання відбувається у формі уявлення. Безпосередньою передумовою дитячої уяви є оперування уявленнями.
Уявлення – образи предметів, сцен і подій, що виникають на основі пригадування або продуктивної уяви. На відміну від сприйнять, можуть носити узагальнений характер. Якщо сприйняття відносяться тільки до сьогодення, то уявлення – до минулого і можливого майбутнього.
Існування уявлень не пов’язане з наявністю предмета і його впливом на органи почуттів. Актуалізуються за асоціаціями: слово – образ, образ – образ, почуття – образ, – а також мимоволі, через дію неусвідомлюваних механізмів. Образ уявлення відбивається у сфері свідомості. Проекція уявлень у реальний простір – це галюцинація. Особистісні уявлення об’єктивуються, стають доступними іншим через словесний опис, графічне зображення і пов’язану з ними поведінку. Рухові уявлення здійснюють попереднє налаштування людини на дію і як еталон коректують її.
При порівнянні якісних характеристик образу сприйняття й образів уявлення впадає в око неясність, невиразність, неповнота, фрагментарність, нестійкість і блідість останніх у порівнянні з образом сприйняття. Ці ознаки дійсно властиві уявленням, проте не є істотними. Сутність уявлень – у тім, що вони є узагальненими образами дійсності, які зберігають важливі для особи або особистості особливості світу. Уявлення – вихідні дані для оперування у свідомості зліпками дійсності.
Уявлення – підсумок чуттєвого пізнання світу, досвід, надбання кожної особистості. Одночасно образ уявлення – вихідна форма розвитку і розгортання психічного життя особистості. Серед закономірностей насамперед важлива узагальненість образу, яка є характерною навіть для одиничних уявлень, для загальних уявлень вона – головна ознака.
Чуттєво-предметний характер уявлень дозволяє класифікувати їх за модальністю – це зорові, слухові, нюхові, тактильні тощо. Виділяються види уявлень, що відповідають видам сприйняття: уявлення часу, простору, руху і т. д. Найбільш істотна класифікація – виділення уявлень одиничних і загальних.