«Мене вчора тато образив словами»
Дівчинка Даша, 5 років, прийшла в дитячий садок і поділилася своїм горем: «Мене вчора тато образив словами: сказав “Шкапа!ˮ. Я плакала, не могла заспокоїтись». Мама вказує на наступну скруту при вихованні дочки: «Даші потрібно сказати про щось багато разів, а як лише крикнеш на неї, вона відразу починає плакати». Тато для Даші не рідний батько, в сім’ї є молодша дівчинка Марина, рідна для батька дочка, для якої у нього завжди знаходиться багато хороших і ласкавих слів. Даша на запитання «Родинного інтерв’ю»: «Якби ти грала в гру “Сім’яˮ, ким би ти стала в цій грі? Кого б ти стала малювати? Маму, тата, себе? Тата, себе, маму? Себе, тата, маму?» відповідає: «Іншу дівчинку». Ця інша дівчинка подобатиметься татовіі.
Про батька Даша говорить: «Він взагалі строгий дуже!» Даша вигадує історії, яких сама жахається: «Страшно!» Наведемо одну з таких історій: «Мама гойдала маленьку. Прийшов вампір і випив всю кров!» Своїми малюнками, які Даша малює із задоволенням, дівчинка неначе говорить оточуючим: «Мені погано в сім’ї! Допоможіть!» На одному з малюнків тато малюється на іншій стороні аркуша. На іншому малюнку «Сім’я» Даша «забула» намалювати Марину і пояснила: «Містечка не вистачило» (див. мал. 16). Для Даші не вистачає містечка в серці батька, тому забирається суперниця, для якої у тата завжди є добрі, приємні слова. Наведемо пояснення, дане Дашею до свого малюнка, на якому намальована дівчинка в короні і коляска: «Сонечко світить, а в колясці був бандит, який перетворився на маленького».
Мал. 3.16
Малюнками дитя дошкільного віку говорить про те, що його хвилює, непокоїть, тривожить. Виключення членів сім’ї з малюнка «Сім’я» може говорити про проблеми в родинних взаєминах.
Вік 5 років – це дивний вік формування, зміцнення і відкриття для себе найголовнішого почуття – почуття любові. У дівчаток любов у цьому віці спрямовується на батька. Розуміюче, підтримуюче ставлення значимого дорослого до дитини в цьому віці є основою формування гармонійних родинних стосунків у майбутньому.
Педагогам, взаємодіючи з дітьми дошкільного віку, необхідно проявляти тактовність і делікатність, бути дуже обережними при оцінці їх поведінки.
«Нахаба!»
Дівчинка Оля, 5 років, прийшла з дитячого садка і плакала весь вечір з приводу того, що вихователька назвала її «нахабою». Вночі Оля неспокійно спала, і на ранок у неї піднялася температура. У дитячий садочок дівчинка не пішла. Виявилось, що Оля захотіла в туалет на вулиці, про що і повідомила свою виховательку. Реакція педагога на виниклу скруту (дівчинку потрібно послати в дитячий садок з кимось із дорослих) виразилася в одному слові на адресу дівчинки: «Нахаба!»
У сім’ї Олі приділяють багато уваги, хоча немає емоційного тепла і привітності, особливо з боку мами, яка визнає зайву строгість по відношенню до дочки. Бабуся вважає, що Олі не хватає твердості і бійцівського характеру. Часто дівчинку захльостують образи. У групі Оля вигадує казки переважно з трагічним кінцем. Якщо Оля, наприклад, вигадує казку про пташок, то одна пташка в цій казці випадає з гнізда і розбивається.
Мама Олі відзначає закритість педагогів, їх дистанційованість від дітей, відсутність емоційного тепла і привітності по відношенню до її дочки. Дівчинка скаржиться на нестачу похвали з боку педагогів. У малюнку «Я в дитячому садку» Оля змалювала предмети і просто дівчинку, відмовившись малювати себе. Стосунки з однолітками у дівчинки теж не складаються («Їм до мене діла немає!»). Появу у дочки алергічного кашлю мама Олі пов’язує з неблагополучною ситуацією, яка склалася в дитячому садку.
Мати дівчинки переживає постійне почуття занепокоєння за дочку, відзначає необхідність багато сварити, підганяти і квапити дитину, використовувати фізичні покарання. До всього цього потрібно додати, що маму дратує плаксивість дочки з будь-якому приводу. Багато що стало зрозуміле після бесіди з батьками дівчинки. Сама поява Олі на світ була передчасною, оскільки мама була студенткою. Чекання хлопчика змінилося гірким розчаруванням: народилася Оля. Мама дівчинки навіть плакала в пологовому будинку із цього приводу, а батько до цих пір не знає, про що розмовляти з дочкою («Ось був би хлопчик...»). І бабуся тут зіграла не останню роль, «замовляючи» молодим народження лише хлопчика. У розмові Оля відзначала, що у неї не було нічого хорошого в житті, «Я пам’ятаю, коли я народилася, я плакала». Дівчинку тривожить страшний сон, який часто їй сниться: «Відьма маму зачарувала і сама перетворилася на мою маму, заричала!»
«Звільнити» від чар маму цієї дівчинки виявилося справою непростою і довгою. Було проведено декілька консультацій для всієї сім’ї, включаючи бабусю, консультації для педагогів, спільні коректувальні заняття з дівчинкою, мамою і бабусею. Бабуся, бажаючи виховати бійцівські якості у своєї внучки, активно брала участь у всіх ігрових заняттях. Одного дня, при програванні казки «Колобок», де Оля була в головній ролі, бабуся в ролі вікна (цю роль дала їй Оля) так активно роздавала цінні вказівки внучці, що дівчинка буквально розгубилась і не могла вирішити, куди ж їй бігти для того, щоб виграти. Лише коли «вікно було закрите», Оля змогла проявити себе по-справжньому. Часто дуже активні дорослі «забивають» своєю активністю дітей.
Оля, за оцінкою матері, стала впевненішою в собі. Спілкування в матері з дочкою стало проходить без утруднень, зникла необхідність лаяти дівчинку і використовувати фізичні покарання. Оля відмітила, що вихователі її хвалять, з’явилася подруга Катя. Та й сама дівчинка стала позитивно відзиватися про однолітків і педагогів.
Використання педагогом по відношенню до дівчинки слова «нахаба» виявилося для Олі травматичним ударом. Такого сильного переживання могло б і не статися, якби Оля отримувала досить тепла, любові, прийняття від найближчих і найулюбленіших людей. Все могло б пройти м’якше, якби Оля не була б такою образливою, плаксивою й емоційно чутливою. Але в будь-якому випадку і до будь-якої дівчинки дошкільного віку використання подібних словесних висловів не просто шкідливе, але і небезпечне. І небезпека ця може виявитися через багато років, коли дівчатка створюватимуть свою сім’ю.
І хвалити дівчаток необхідно по-особливому на відміну від хлопчиків, підбираючи сильний емоційний компонент, наприклад: «красуня», «розумниця», «ти моє кошеня» і тому подібне. Результати досліджень нейрофізіологів і нейропсихологів (Т.П. Хризман, В.Д. Еремеева, 1998) показали, що дівчатка дуже емоційно реагують на всі оцінки: і на позитивні, і на негативні. Для дівчаток є дуже значимим, ХТО їх оцінює і ЯК їх оцінює. Для них дуже важливо бути хорошими в очах дорослих, справити враження. Хлопчикам важливіше, що оцінюється в їх поведінці, в їх діяльності. Хлопчикові обов’язково потрібно знати, що викликало незадоволеність батьків, для того, щоб у думках програти свої неправильні дії і не повторювати їх. У дівчаток негативна оцінка значимого дорослого може викликати емоційний зрив (як у випадку з Дашею і з Олею). Образа в цьому випадку захльостує дитину і не відбувається усвідомлення неправильних моментів своєї поведінки.
Для того, щоб побачити різницю в сприйнятті хлопчиками і дівчатками похвали й осуду, можна запропонувати дітям назвати погані, неприємні слова, тобто ті слова, які дітям не подобаються. Запропонуєте також назвати хороші, добрі, приємні слова, тобто ті слова, які дітям подобаються. Ця гра «Погані і хороші слова» не лише допоможе дізнатися, що відбувається в душі дитини, але й підкаже педагогові, які словесні вислови найкраще використовувати для похвали хлопчиків або дівчаток, допоможе побачити, яких слів і висловів необхідно остерігатися при осуді дітей.
Поставити в кут, посадити на стілець – ці форми покарання служать для тимчасової ізоляції порушників порядку і дисципліни. При застосуванні таких штрафних санкцій до дітей дошкільного віку необхідно враховувати вік малюка (кількість хвилин видалення дитини пропорційна її віку: наприклад, якщо дитині 4 роки, то видалення має бути не більше ніж на 4 хвилини). Необхідно також заздалегідь обговорити з дитям ті порушення, за які вводитиметься покарання.
Важливо знати, що ставлення до покарань і заохочень може психологічно успадковуватися, особливо якщо доросла людина позитивно оцінює своє родинне виховання. Хлопчик 5,5 років говорить про те, як його дома карають:
«У кут із стільцем, руки вперед – так тато придумав, його в дитинстві так ставили».
А ось педагог згадує про покарання і заохочення у своєму дитинстві:
«Фізичну силу мама застосовувала дуже рідко, а батько взагалі ніколи. Я завжди вважала для себе покаранням, коли мама дивилася на мене пильно і мовчала, до цих пір не переношу це. А заохоченням я вважала для себе цілий день провести з батьком, допомагати йому ремонтувати трактор».
Як особливо неприйнятні покарання цей педагог виділяє: «Не можна позбавляти дитину своєї уваги, не розмовляючи з нею».
Як покарання, так і заохочення не мають бути надмірні. Надзвичайно важливим є питання про співвідношення покарань і заохочень. Ще Я. Корчак відзначав, що чим більше заохочень, тим менше покарань. Недостатнє використання позитивного підкріплення може створювати хронічний дефіцит заохочень. Заохочення для дітей дошкільного віку мають бути невеликими, як і саме дитя.
Хлопчик Сергій 5 років з гіркотою відмітив про вихователів у дитячому садку: «Взагалі всіх рідко хвалять, а якщо зробиш щось хороше, то не помічають».
Позитивне підкріплення своєї діяльності з боку дорослих необхідне дітям дошкільного віку для повноцінного розвитку особистості. У дошкільному віці ставлення дорослого набуває для малюка особливої важливості. Йому потрібно, аби дорослий не просто відмітив, але обов’язково похвалив його дії. Нестача похвали з боку вихователя виявляється в тому, що дітям стає нецікаво з педагогом. Дівчаткам похвала особливо необхідна для того, щоб їм із вихователем було цікаво. У практиці дитячого садка необхідний диференційований підхід у використанні покарань і заохочень до дітей залежно від їх підлоги.