«Так боїться виховательку, що весь труситься побачивши її!»
Мама звернулася до психолога з приводу того, що хлопчик не хоче йти в дитячий садок. Олег так боїться виховательку, що весь труситься побачивши її. Такий стан хлопчика був спровокований конфліктом між мамою і вихователькою: Олег так і не звикся снідати у дитячому садку. Мама відзначила, що останнім часом син став дуже образливий, ледве що – плаче, постійно гризе шкіру на пальцях рук і говорить, що вихователька може його вдарити.
Перш за все, необхідно відзначити, що у дітей дошкільного віку спостерігається ефект «зсуву» з гіперболізацією негативних проявів дорослих і недооцінкою проявів позитивних. Суть цього ефекту в тому, що негативні заходи вимушують дошкільника дієвіше на них реагувати, заставляючи відповідним чином міняти поведінку, а необхідність змінити свою поведінку призводить, у свою чергу, посилення уваги до подібних дій (А.Б. Николаева, 1985). Можливо, що й Олег в ситуації конфлікту дійсно став бачити цю виховательку через такі, зовсім не рожеві, а швидше психологічно чорні окуляри. І тоді будь-яка дія цієї виховательки стала сприйматися хлопчиком як загроза.
Розберемося, з якого віку дитини можна говорити про взаємини педагогів і дітей? У психологічній літературі наголошується вік 5–6 років, коли з’являється тенденція до вичленення дій, типових для стосунків дітей з вихователем. На думку Д.Б. Ельконіна, у молодших дітей стосунки з вихователем не існують як взаємини. Ця теза потребує перегляду, оскільки взаємини педагогів і дітей молодшого дошкільного віку існують, хоча і відрізняються певними особливостями: ситуативною мобільністю, легкістю зміни і піддатливістю емоційному стану. Окрім цього, необхідно відмітити, що характер ставлення молодшого дошкільника до вихователя визначається, перш за все, і дуже багато в чому, батьками.
У дитини 2–3 років взаємин із вихователями можуть забарвлюватися емоційною реакцією страху незнайомих дорослих. Страх незнайомих дорослих з’являється у дитяти вже в 8 місяців як афект на конкретну загрозу і зберігається у вигляді насторожено-афективного сприйняття іншої особи до 1 року 2 місяців (за даними А.І. Захарова). Будь-який, навіть найсправедливіший осуд і покарання з боку незнайомого дорослого, яким є педагог для маляти, може сприйматися дитям як загроза.
Відвертість, безпосередність й емоційна основа характеризують ставлення дошкільника до вихователя і дозволяють нарівні з дорослими усвідомити взаємини, здійснюючи це усвідомлення, на відміну від дорослих, не на інтелектуальній, а на емоційній основі. Це рівність в усвідомленні взаємин при асиметричності їх і домінуванні дорослого й сприяє створенню конфліктних ситуацій. У зв’язку з цим відмітимо, що доросла людина, якщо у неї не ладнаються взаємини з начальником, може змінити роботу, дитя, якщо у нього не склалися взаємини з вихователем, практично безправне. У таких ситуаціях малюк реагує на тих дорослих, які йому не подобаються своїм тілом (тип реагування соматичний), нескінченно хворіючи або скаржачись, наприклад, кожен ранок на біль у ділянці пупка перед нелюбимим дитячим садком, де працює ця ненависна дитині вихователька. Часто спостерігається у маленької дитини нудота невротичного характеру (нудить лише тоді, коли працює нелюбима вихователька). У дітей старшого дошкільного віку змінюється тип реагування, стаючи афективним, а це означає, що дитина навчилася реагувати страхами, що і видно з наведеного випадку з Олегом.
Вивчаючи причини, які називали вихователі при аналізі порушень у взаєминах з дітьми, ми звернули увагу, що це в основному негативні якості особистості дитини, перед якими пасує педагогічна майстерність.
Саме у дітей з порушеними родинними стосунками трудності виникають і у взаєминах з вихователями в дитячому садку.
«Щур!»
Іра, 6 років, знехтувана у групі однолітків, грається окремо. Однолітки не беруть дівчинку в гру, пояснюючи, що «іграшки в неї не такі». Діти в групі не дозволяють брати дівчинці їх особисті іграшки і обзивають її: «Щур!», «Від тебе смердить!». Така поведінка однолітків не потрапляє у поле зору педагогів, і дівчинка, яка не знаходить опори у своїй сім’ї, не знаходить її і в дитячому садку.
Вдома дівчинка вранці вередує, встає у 5 ранку і вимагає особливого одягу в дитячий садок. Іра – молодша дівчинка, в сім’ї є ще дві сестрички: Настя 9 років і Юля 7 років. Батьки Іри дуже сподівалися на народження хлопчика. Надія не виправдалася, і втретє народилася дівчинка. Батько – прибічник жорсткої дисципліни, часто береться за ремінь, й Ірині дістається найбільш. Батьки посилаються на брак часу і сил, яких вистачає лише для того, щоб нагодувати дітей. Часте з’ясування стосунків між батьками в сім’ї Іри відбувається за допомогою крику. Останнім часом кричати, аби з’ясувати стосунки між собою, вже стали старші Ірині сестри.
Мал. 3.14
Мал. 3.15
У вільний час Іра охоче малює. Найчастіше це малюнки страшних снів, у яких вихователька їй не допомогла і пішла з дітьми гуляти, а з Ірою розправилася зла людина (див. мал. 3.14). Неважко здогадатися, що зла людина із страшних снів Іри – це тато, який часто кричить на дочку і карає її ременем. У малюнку «Сім’я» Іра малює себе з мамою, не малюючи ні сестер, ні тата (див. мал. 3.15). На малюнку «Сім’я», окрім фігур Іри і мами, два закреслені кружечки – це і є сестри, що сваряться між собою, а червона квітка (у неї навіть листя червоне) – це та напруга й агресія, яка виходить від батька Іри. Не випадково так багато чоловічих образів серед страхів цієї дівчинки: бандит, який світить ліхтарем, робот, чорна рука (це модифікований страх Костія) тощо.
Ситуація, в яку попала дівчинка, важка як для дівчинки, так і для педагогів, оскільки причини складнощів у взаєминах Іри з однолітками і вихователями пов’язані з родинною обстановкою. Саме з батьками Іри необхідно проводити роз’яснювальну роботу, пов’язуючи ті страхи, які переживає дівчинка, з родинною обстановкою, пояснюючи, що причини гризіння нігтів і смоктання пальця у Іри – це спосіб зняти напругу. Обов’язково треба промальовувати батькам непривабливу перспективу розвитку дівчинки за умови збереження існуючих взаємин між членами сім’ї.
У цьому випадку, змалювавши перспективу розвитку дівчинки, необхідно звернути увагу на ознаки нервово-соматичної ослабленої, які так помітні в Іри. У дівчинки знижене харчування (дуже худенька), бліда, під очима характерна синява у вигляді так званих окулярів, скаржиться на головний біль. В Іри наявні прояви діатезу й алергії. Окрім цього, дівчинка часто хворіє на гострі респіраторні захворювання. Легко побачити, співвіднісши з показниками (див. «Прояви нервової і соматичної ослабленої у дитини в дитячому садку і вдома» в таблиці «Нервово-психічні порушення у дітей дошкільного віку»), що в Іри присутні ознаки нервової і соматичної ослабленості:
№2 (скаржиться на головний біль);
№5 (прояви діатезу й алергії);
№6 (часто хворіє на гострі респіраторні захворювання);
№7 (знижене харчування (дуже худенька), бліда, під очима характерна синява у вигляді так званих окулярів).
Шляхи вирішення проблеми Іри педагогу важливо намітити разом із батьками, орієнтуючись на праву колонку згаданої таблиці.
Таким чином, серед безлічі причин порушень взаємин педагогів і дітей ми виділили наступні:
Нерозуміння педагогом своєрідності психічного розвитку дітей. Одна з основних труднощів пізнання особистості, яка активно формується, пов’язана із усвідомленням прихованих цілей і мотивів учинку;
Неприйняття педагогом індивідуальних особливостей дітей; невідповідність статі, темпераменту, півкульності, когнітивного стилю дитини і педагога.
У музичному залі, куди вранці привели дітей на лялькову виставу, хлопчик, переглядаючи спектакль, позіхнув. Хлопчик напередодні удома пізно ліг спати і не виспався. Вихователька миттєво відреагувала, ударивши дитя по губах.
Розбіжність між очікуваннями дитини з боку вихователя і реальним утіленням цих очікувань.
Авторитарний стиль керівництва, негнучкість виховання і непослідовність у стосунках з дітьми з боку педагога. Формально-вимогливе, індиферентне, холодне ставлення педагога.
Вихователька заставляла дітей з’їдати всю їжу з тарілок. Педагог так упиралася в своєму прагненні нагодувати дітей, що часто викликала у них блювоту. Після того, як мама вранці попросила не годувати дочку насильно, вихователька після обіду відвела дівчинку в туалет і запхнула їй у трусики не з’їдену дівчинкою котлету.
Невідповідність родинного виховання і виховання в дитячому садку.
Юра, 5 років, надмірно опікуваний мамою хлопчик, «тримається за її спідницю». Мама навіть говорить за Юру, якщо його хтось про щось запитує у присутності мами. Хлопчик при спілкуванні з однолітками майже не користується мовою, привертає до себе увагу шляхом агресії і неадекватних реакцій. Дитині дуже важко привітатися, попрощатися, він вважає за краще мовчати.
Проблеми у Юри почалися з перших днів відвідин дитячого садка: спочатку він боявся, що «залишать на все життя в дитячому садку», потім – що «в тиху годину вихователька закриє ковдрою прямо з головою», що «віддадуть в іншу групу до дуже строгої виховательки, яка часто заходить у групу». Одного дня в тиху годину, коли хлопчик в черговий раз просився в туалет (вихователька встановила такий порядок: у туалет треба обов’язково проситися), зайшла ця строга вихователька з іншої групи і сказала Юрі: «Пісяй і какай у штани, хай буде свинарник!» Хлопчик цього дня накакав прямо в ліжко. Не дивлячись на зняту заборону з боку виховательки на ходіння в туалет, Юра після цього три дні підряд обкакувався в тиху годину. Ваня, з яким Юра останнім часом разом грався в дитячому садку, сказав Юрі: «Ти срань!» Мама Юри не витримала і стала забирати сина після обіду.
Порушення педагогічного такту з боку вихователя може викликати у дошкільника нервово-психічний розлад особистості. Що і сталося у випадку з Юрою – хлопчик ще довго стримував позиви в туалет у дитячому садку і панічно боявся виховательку з сусідньої групи. Неправильна поведінка педагога, а то і просто необережне слово можуть стати для дитини дошкільного віку тим пусковим механізмом, який запустить нервове захворювання.
Все сказане дозволяє виділити ряд умов, необхідних для нормалізації взаємин педагогів і дітей:
розуміння педагогами і батьками дійсних причин незручної і неугодної поведінки дитини;
вміння надавати адекватний педагогічний вплив на малюка.
відсутність суперечностей між особистісними рисами педагогів і особистісними властивостями дітей;
прагнення надавати виховні впливи з метою формування самостійності і відповідальності, а не з метою добитися миттєвого результату;
здатність педагога гнучко реагувати на вікові зміни дітей і ситуації взаємодії, змінюючи свою роль; розвиток гнучкості у взаєминах;
демократичний стиль спілкування педагогів і батьків з дітьми;
взаємодія батьків і педагогів із проблем виховання дітей.
Для нормалізації взаємин педагогів і дітей дві сторони повинні знати, як кожна з них «бачить» іншу сторону. У педагогів необхідно розвивати здатність зрозуміти дитину і її батьків, у дітей і батьків виховувати культуру взаємодії з вихователем.