«Намалюю вбивцю»

Кирило, 6 років, підготовча група. Одного дня увечері в дитячому садку хлопчики захопилися малюванням своєї сім’ї. Підійшов Кирило, постояв, поглянув на малюнки хлопчиків і заявив: «Я не буду сім’ю малювати, намалюю вбивцю». Хлопчик узяв листок і намалював страшну картину злочину, який відбувся, не дивлячись на те, що за вікном будинку Кирило намалював міліційну машину і міліціонерів. Кирило не лише малював і коментував свій малюнок («Ось вбивця душить людину»), але і показував на собі в деталях і подробицях, як відбувався злочин.

Як педагогові реагувати на такі малюнки дітей? Адже деколи діти дошкільного віку бачать такі сцени, які дитяча психіка не в силах «переварити». Малюнок у цьому випадку виступає засобом звільнення від тієї надмірно травматичної інформації, яка застрягла в психіці малюка. Але все таки в даному випадку виникають питання: «Чому спрацював такий ланцюжок асоціацій?», «Чому слово “сім’яˮ викликало у хлопчика бажання намалювати вбивство?». Виявилось, що Кирило сильно переживає втрату своєї колишньої сім’ї в результаті розлучення батьків. Розлучення батьків дошкільники можуть переживати без зовнішніх ознак занепокоєння і хвилювань. Малюнок у цьому випадку може допомогти педагогові визначити стан дитини.

Що можна зробити батькам і педагогам у разі, коли дитя потребує психологічної допомоги?

Перш за все, необхідно надати дитині можливість зняти напругу, яка з’явилася в результаті дисгармонії родинних стосунків. Це можуть бути малюнки, ігри, казки, вигадування історій, ліплення – все, чим подобається займатися малюку. Головна відмінність цієї спільної діяльності дорослого з дитям полягає в наданні дитині права вибору тем і сюжетів для ігор, повне прийняття їх і тих переживань, які виникають у дошкільника. В роботі з дітьми, що відчувають на собі наслідки родинного стресу, використовується принцип десенсибілізації. Сенсибілізація (від латин. sensibilis – чутливий) – підвищення чутливості аналізаторів у результаті дії подразника. Використання цього принципу дає можливість виражати найбільш безпечним способом будь-які потужні і руйнівні емоції.

Розглянемо ситуацію розлучення. Розлучення батьків для маленької дитини може стати сильним потрясінням.

«Мої батьки тепер двічі розлучилися»

«Мої батьки тепер двічі розлучилися» – так поділилася своїм горем дівчинка Оленка 5,5 років – емоційна, чутлива, шульга. («Руки у неї якісь не такі – все вона робить не так!» – відзначає із роздратуванням мама Олени.) Після першого розлучення батьків дівчинці снився кілька разів сон: «Мені весь час сниться сон, як я народжувалася. Я народилася і була вся мокренька». Цей сон відображав бажання дівчинки втекти від травматичної ситуації – адже Оленку покинув батько, який один любив і розумів дівчинку. Мама так охарактеризувала дочку: «Вона гірша, ніж наші два пси, – вони менше зіпсували речей, чим Оленка. Вона сама собі на думці». Мама пояснила, що після розлучення батьків дочка стала дряпати поліровані меблі, малювати на шпалерах і тому подібне.

Історії Оленка вигадувала про маленького зайчика, роль якого і вибирала при програванні (вона і є цей беззахисний перед дорослою проблемою (розлученням) «зайчик»). Ось одна така історія: «Жив-був зайчик зі своєю мамою. Одного дня пішов зайчик на вулицю гуляти, ліпити із снігу снігову бабу, а на нього напав вовк (образ батька, що пішов із сім’ї) і поніс зайчика до Баби Яги (образ матері, яка дочки не розуміє). У лісі зайчика з’їли, одна кров залишилася».

Відзначимо наступний важливий момент при наданні дитині психологічної допомоги. Необхідно надати дошкільнику право вибирати і призначати ролі всім гравцям при програванні вигаданої ним історії. Перше і головне діагностичне питання дорослого до дитини звучатиме таким чином: «Ким будеш ти в цій історії?» Це питання є надзвичайно важливим, оскільки прояснює педагогові або батькам те, наскільки дитя готове впоратися із родинною проблемою, що обрушилася на нього.

Якщо дитина не бере роль головних героїв (у нашому випадку це ролі зайчика, мами, вовка і Баби Яги), а прагне до другорядної ролі (сніг, хатинка Баби Яги, наприклад), то вибір дитям цієї ролі може означати прагнення зрозуміти родинну проблему, поглянути на неї збоку і неготовність впоратися з нею. Важливим для дитини є вибір ролі тих героїв, поведінка яких відображає конфліктні, напружені родинні стосунки (у нашому випадку це ролі мами, Баби Яги і вовка).

Цікавим бачиться у цій історії включення дівчинкою в історію двох героїв жіночої статі: мами і Баби Яги. Образ матері в свідомості дівчинки трансформується в два образи: мама – як найдорожче і світле і Баба Яга – як найжахливіше і найстрашніше. Образ батька визначений і негативний – він в історії Оленки є вовком: адже пішов, кинув, зрадив двічі. При програванні цих значимих для дитяти ролей і відбувається розрядка що накопичився в результаті родинних конфліктів, розладів і розлучень напруги. Для дитини дошкільного віку така розрядка є профілактикою психосоматичних захворювань. Адже дошкільникові ще важко вербально виразити свій біль і переживання, які надзвичайно глибокі.

Завдання дорослого при програванні цих історій, що допомагають звільнитися дитині від негативних емоційних переживань, полягає в тому, аби допомогти дитині в грі через прийняту роль «висловитися» в адекватній формі. Вовка, наприклад, можна прогнати, вколовши ніс колючими голками, а Бабу Ягу розсмішити. Такі способи вирішення важких ігрових ситуацій необхідно пропонувати на заміну агресивній поведінці дитини в ситуації родинного стресу. Вибір дитиною ролі себе (у нашому випадку це роль зайчика) говорить про те, що дитя вже готове впоратися з проблемою. Таким чином, психокоректувальний ефект має відреагування дитям раніше ущемлених почуттів і переживань в ролі того, з ким не складаються взаємини у сім’ї.

Важливий і позитивний вихід з історії, оскільки не завжди (а в нашому випадку так і виявилося) історії закінчуються добре. Завдання дорослого при програванні історії полягає в тому, аби підтримати дитину, дати їй можливість самій упоратися з небезпекою, здолати її, нехай у грі, нехай умовно, але вийти переможцем і повірити в себе. А в нашому випадку можна запропонувати зайчикові обзавестися парою друзів, яких так не вистачає дівчинці Оленці в реальній родинній ситуації.

Треба відмітити, що грати в такі історії з дитиною, яка переживає родинне неблагополуччя, потрібно стільки, скільки вона захоче. Це робиться для того, щоб дитя повністю «виговорилося». А говорить дитя, на відміну від дорослого, на мові гри. Необхідно, якщо дитина висловлює бажання повертатися знов і знов до сюжету, що подобається, пропонувати несподівані повороти ходу гри (наприклад: «А у Баби Яги якраз був день народження, і квіти, які урочисто підніс їй зайчик, викликали сльози розчулення у старенької, яка виявилася не такою вже і злою»). Таким чином, ще раз підкреслимо, що дозування психологічної дії при дисгармонії в родинних стосунках визначається самою дитиною.

Гра має лікувально-профілактичну дію на дитину через коригувальне емоційне переживання і відреагування. Використання гри з метою психологічної корекції пред’являє до неї ряд обов’язкових умов і принципів, виділених А.І. Захаровим (1993), без виконання яких гра втрачає свій психологічний вміст.