«Поглянь, Ганна, весь світ – небезпека!»

Аня, 5 років 6 місяців. Вперше прийшла в дитячий садок. До цього виховувалася вдома бабусею, яка любить і опікає внучку безмірно, хоче відгородити внучку від життя. Мама теж застерігає дочку від небезпек і постійно говорить їй: «Поглянь, Аня, весь світ – небезпека!». Дівчинка боїться заходити одна в кімнату: «На мене світло впаде!». Перед сном дівчинку починають мучити нерозв’язні питання, одне з яких найулюбленіше: «Навіщо я?». Їй здається, що речі в темноті оживають, увижається, що щось витає. «Все страшно, чи можна спати, чи не станеться чого-небудь?» – ці і подібні ним переживання часто заважають Ані заснути. Дівчинка боїться лікарів і, за словами батьків, усього, всього, всього. Коли Аня про щось розповідає, то безупинно рухається, нібито рухи допомагають їй говорити і не боятися. Буває, за незрозумілими причинами Аня відмовляється спілкуватися навіть із знайомими їй людьми. Ніколи не бере жодного пригощання ні у кого, окрім батьків і бабусі. Дівчинка придумує сама для себе страшилки – страшні історії.

У сім’ї Ані неспокійна атмосфера: «Всі вчать, як жити, і кричать». Дівчинка переживає, що дуже шумно (на шум у квартирі, де живе дівчинка, часто скаржаться сусіди!), і багато нервує. Одного дня, коли всією сім’єю збиралися в ляльковий театр, то радість від майбутніх відвідин театру у Ганни змішалася з хворобливим станом: «Я так рада, що мене навіть нудить!» Це позитивне переживання виявилося для дівчинки таким великим, що захотілося позбавитися від нього звичним для дівчинки способом: блювотою. Інколи дівчинка заявляє батькам і бабусі, що піде з дому. Перед своїм днем народження Аня так нервувала, що довела себе до стану напівнепритомності.

Аня дуже хотіла піти в дитячий садок для того, щоб гратися з дітьми (удома дівчинка гралась лише з дорослими). Дитячий садок і особливо однолітки не виправдали надій і очікувань дівчинки: однолітки не хотіли слухатися Аню і грати в її улюблені ігри. Та й вихователька в основному пред’являла вимоги, а не хвалила на кожному кроці, як це робила бабуся.

Більш того, одного дня в дитячому саду вихователька зробила Ані зауваження на занятті, на що дівчинка дала звичну реакцію – проплакала все заняття. На занятті з малювання всі діти малювали, а Аня так і не змогла розпочати малюнок (боялася, що не вийде). Дівчинка особливо боїться музичних занять – «А хлопчика там в кут поставили до кінця заняття!» Відмовляється грати з дітьми: «Вони мене штовхали!» і грається в основному одна. Останньою краплею терпіння для дівчинки виявилися заняття з логопедом у дитячому садку, який вимагав, заставляв, а не просив і прохав, як звиклася дівчинка.

Дівчинці, вихованій під девізом: «Весь світ – небезпека!» було дуже важко розібратися в тому, що ж дійсно є небезпекою. Отримання впевненості в собі на заміну страхів і побоювань – виявилося дуже важким завданням, оскільки саме впевненості у собі дуже не вистачало і батькам Ганни. Крок за кроком Аня долала свої страхи і побоювання (виявилася дуже ефективною малюнкова терапія), все більш симпатичними стали здаватися однолітки, і одного дня вийшло погратись з Вікою, яка найбільше не подобалася Ані і з якою (ось парадокс!) більше всіх Ані хотілося подружитися.

Що можна робити в подібній ситуації?

1. Педагогам у дитячому садку всіляко підтримувати дівчинку (особливо на заняттях) для отримання нею впевненості в собі. Виключити зауваження у присутності дітей.

2. Батькам прийняти заходи із створення безпечної атмосфери в сім’ї: необхідно виключити з повсякденного спілкування в сім’ї шум, крики, зайву опіку дівчинки і всілякі застереження.

3. Ті страшилки (страшні історії), які Ганна придумує для себе батькам і педагогам, необхідно використовувати для ролевого програвання страхів, вправляючи дівчинку в прийнятті всіляких ролей, тим самим сприяючи закріпленню в дівчинки ролевої гнучкості поведінки.

4. Педагогам допомогти Ані подружитися хоч би з однією дівчинкою (хлопчиком) у дитячому садку (з тим, до кого Аня виявляє зацікавленість).

5. Урізноманітнити життя Ані в сім’ї такими позитивними враженнями, якими їй захотілося б поділитися у дитячому садку з однолітками і педагогами.