Пам’ятка для педагогів, батьків і дітей «Правила поводження зі страхами»

1. Страхи найбільше бояться сміху, тому просто необхідно побачити смішне у страшному (бандит, наприклад, якому, як вважає дівчинка Іра 6 років, наказали зловити всіх хороших дівчаток у місті, виявився таким товстим, що зовсім не міг ходити і бігати, лише лежати на дивані).

2. Ще страхи не люблять, коли про них розповідають, намагаються їх деталізувати й аналізувати. Страхи у цей момент відчувають себе метеликом, спійманим у сачок. Чим більше говориш про страх – тим він стає меншим.

3. Також страхи терпіти не можуть, коли в них починають грати, намагаються намалювати, виліпити з пластиліну, склеїти з паперу та просто здійснити з ними всілякі дії, яких страхи просто не переносять. Від цих дій (психологічного маніпулювання страхами) страхи разом із страшними снами починають танути, як тане сніг у погожий весняний день.

Окрім цього, необхідно проаналізувати походження страхів у малюка, оскільки часто трапляється, що дорослі доклали багато зусиль для виникнення страхів у дітей: самі багато чого бояться, не намагаються долати свої страхи, а, навпаки, вселяють їх дітям. Така поведінка значимих для дитини дорослих сприяє закріпленню страхів.

Результатом роботи з психологічної корекції страхів може стати:

• закріплення досягнутих позитивних результатів через підвищення компетентності дитини;

• уміння управляти собою в екстремальних і просто страхітливих ситуаціях, використовуючи позитивну сторону страху на благо собі (мобілізує фізичні сили, прискорює роботу розуму, концентрує увагу);

• відпрацювання прийомів психологічного захисту і copping поведінки (подолання), виховання перших елементів психологічної культури.

Нижче наводимо пам’ятку (табл. 3.2), яка допоможе зрозуміти, в якому випадку педагогові, зіткнувшись із страхами у дитини, необхідно рекомендувати батькам звернутися з малюком до фахівця.

Ілюстрацією до того, як змінилося ставлення дитини до дитячого садка після проведення психологічної корекції страхів, є наступний приклад.

«Ось чому я хворію!»

Іра, 6 років. Не хотіла ходити в дитячий садок, пояснюючи це: «Ось чому я хворію». Розповідаючи про садочок, Іра відзначала, що «в дитячому садку все посередньому, хорошого майже не було». Дівчинка переживала, що педагоги з першого разу сказали мамі: «Дуже повільна дівчинка у вас». Удома флегматичний, невротично загострений темперамент дочки дратував батька дівчинки, та і в дитячому садку Іра постійно все робила найостаннішою.

Таблиця 3.2

Пам’ятка для педагогів, батьків: «Обережно, страхи!»

Вікові страхи (проходять з віком дитини, вимагають правильного поводження (див. «Правила поводження із страхами»))	Невротичні страхи (не проходять із віком дитини, вимагають психологічного і психотерапевтичного втручання)
1. Емоційно не виражені, не дуже помітні і не заважають дитині.	1. Емоційно виражені, помітні, заважають дитині
2. Мають скороминущий характер	2. Зберігаються протягом тривалого часу
3. Не роблять несприятливий вплив на формування характеру малюка	3. Роблять несприятливий вплив на формування особистості дитини, в характері можуть з’явитися невпевненість, тривожність, недовірливість
4. Виражені нервово-психічні порушення відсутні	4. Присутні й інші виражені нервово-психічні порушення окрім страхів
5. Дитя намагається вивчити об’єкт страху, пізнати і подолати	5. Дитя уникає об’єкту страху, нового, невідомого
6. Страх самоти, темноти і тварин не виражений	6. Страх самоти, темноти і тварин помітно виражений
7. Страхи легко піддаються корекції і самокорекції	7. Страхи насилу піддаються корекції і самокорекції

Іра боялася вихователів, особливо одну з них: «З нею неможливо, я боюся», боялася покарання з боку вихователів («Поки не карали, але будуть»). Більш того, Іра чекала, що одна вихователька може й ударити її («Вона набагато старша за мене!»). В малюнку «Я в дитячому садку» намалювала себе одну в палаючій червоним кольором будівлі дитячого садка, а виховательку відмовилася малювати («Вихователька пішла в іншу групу, виховательку не хочу малювати, бридко!») (див. мал. 3.10).

Мал. 3. 10

Мал. 3.11

Дівчинка мочилась у штанці в дитячому садку практично щодня, за що її соромили батьки і педагоги. Вихід Іри на прогулянці за огорожу дитячого садка був відчайдушним кроком, коли чаша терпіння дівчинки вже переповнилася. За цю провину мама покарала Іру ременем. У сім’ї Іру зазвичай карала мама («Мама коли лає, шум піднімається на весь будинок»). Мати визнавала фізичні покарання і нервові зриви по відношенню до дочки. Велика кількість страхів у цієї дівчинки була емоційним відгуком на несприятливі взаємини з батьками і педагогами. Їй здавалося, що люди прикидаються хорошими.

Особливо боїться привидів, Бабу Ягу і бандита, якому, за переконанням Іри, наказали зловити всіх дівчаток у місті (мал. 3.11).

Перш за все, відмітимо, що темперамент Іри був невротично загострений батьком дівчинки за допомогою роздратування, тому в дитячому садку ситуація лише посилилася. Дитя флегматичного темпераменту на «пришвидшення» з боку дорослих реагує загальмовуванням, а дитя холеричного темпераменту на обмеження реагує ще більшим збудженням. У даній ситуації необхідне розуміння того, що темперамент дитини батьки (в даному випадку батько) підправили не в кращу сторону, а зробили Іру двічі флегматиком. Для того, щоб допомогти дівчинці, потрібно хвалити її за щонайменші прояви прудкості, підкреслювати ситуації, коли дівчинці щось удалося зробити дійсно швидко. В той же час може значно полегшити ситуацію дружба із швидшою дитиною. Фізичні покарання з боку матері, можливо, і дають швидкий результат (саме з цієї причини фізичні покарання залишаються важелем дії на дітей), але породжують ще більшу недовіру до людей (вже якщо мама – дорога й улюблена – зі мною так обходиться, то що ж можуть зробити зі мною незнайомі виховательки в дитячому садку?!). Для того, щоб дівчинка перестала мочитьсь у штанці (це порушення має невротичний характер), необхідно не лаяти, а хвалити за «сухі» дні. У будь-якому разі при взаємодії з дошкільниками необхідно акцентувати хорошу поведінку, а не погану, емоційно забарвлювати ті прояви, ті паростки, які ми хочемо в дітях виростити.

З батьками Іри і педагогами були проведені консультації. Ігрові коректувальні заняття зі всією сім’єю в «Родинному клубі» проходили за участю педагогів. Активна участь матері в групових дискусіях, ігрових заняттях, зацікавленість сім’ї на консультаціях, проведення з дівчинкою малюнкової терапії страхів і завершального «іспиту» з оцінкою «відмінно» – все це в сукупності дало позитивні результати. У батьків відпала необхідність у використанні фізичних покарань, та й лаяти дівчинку вони стали менше. В матері налагодився стан нервової системи, перестали з’являтися нервові зриви по відношенню до дочки. З’явилася і взаємодія батьків з педагогами у вигляді бесід і порад із проблем виховання. В Іри змінилося відношення до дитячого садка: «Люблю гратись у садочку у все, малюю», сподобалися вихователі. Замкнутість у дитячому садку, легка ранимість і плаксивість поступилися місцем товариськості, впевненості у собі й активності.

Хочеться ще раз звернути увагу батьків і педагогів на те, що деякі емоційні прояви страху в дітей дошкільного віку з часом проходять, але від них залишається слід у вигляді тимчасового зв’язку умовного рефлексу з ситуаціями, в яких вони виникли. Повторні емоційні реакції страху в подібних ситуаціях легко закріплюються, розвиваючи такі риси вдачі у дітей, як боязкість, невпевненість і лякливість.