«Мама мене уб’є, якщо я зніму колготки!»

Так став кричати хлопчик Андрій, 5 років 6 місяців, коли його вихователька привела на масаж у кабінет до фахівця дитячого садка. Мама Андрія, та й сам хлопчик знали про необхідність проходження курсу масажу і були попереджені вихователем заздалегідь. Виявилось, що Андрій боїться лікарів, перукарів і походів у ляльковий театр. Логопед у дитячому садку не змогла оглянути хлопчика, оскільки не почула від Андрія нічого, окрім ридань. У присутності мами ситуація не змінилася: Андрій плакав і втикався в маму.

Батьки підстригають хлопчика один раз в рік наголо, походи в поліклініку супроводжуються криком та істериками Андрія, ну а в театр з Андрієм було вирішено не ходити. Маша, сестра Андрія, завжди застерігає батьків, коли вони хочуть узяти абикуди із собою Андрія: «А раптом він боятиметься?» Маша старша за Андрія на 1 рік 8 місяців, брата не любить і відкрито говорить батькам: «Ви мене стали менше любити, віддайте його в інтернат!»

Страхами виявилася заражена мама хлопчика, причому в абсолютно недопустимій дозі: «Я всього боюся, тому що таке життя! Мені важко навіть придумати таку річ, яку я не боюся!» Особливо мама Андрія боїться, коли багато народу, для неї, так само як і для сина, важким є входження в контакт з незнайомими людьми. Окрім цього, мама робить за один день Андрію в середньому 10-15 зауважень.

У групі однолітків Андрій ізольований (ніхто з дітей не вибрав його), проте в ігри включається, хоча і насилу входить у контакт. Одного дня на прогулянці несподівано розсердився на Павлика і закричав на нього: «Худоба ти!» Андрій у садочку мовчазний, зате, коли приходить додому, говорить без зупинки. Така надмірно стримана поведінка дошкільника в дитячому садку і розкріпачена поведінка дома свідчить про надмірну невротичну напругу дитини. Батько (30 років) ставиться до Андрія як до партнера по іграх, з яким абсолютно не цікаво грати в машинки. Тато ні в чому не поступається Андрію, і, як правило, їх спільні ігри закінчуються істериками Андрія. Мама не вірить в Андрія, боїться першого вересня (коли Андрій піде в школу!) і вселяє синові страхи із цього приводу.

У цій ситуації мама не просто заражена страхами, вона їх індукує і всіляко вселяє синові, який до неї сильно прив’язаний. Страхи, навіяні мамою, вже не просто живуть в свідомості хлопчика, вони впливають на його поведінку, заважають його розвитку! Бесіда з мамою і переключення Андрія на здоровішого в психологічному відношенні батька допомогли хлопчикові зробити перші кроки у подоланні не своїх, а швидше маминих страхів.

Страхи у дітей дошкільного віку вимагають уважного ставлення дорослих. Страх, будучи однією з фундаментальних емоцій людини, виникає у відповідь на дію загрози. Прояви страху в дітей дошкільного віку всілякі: наприклад, від здійснення великої кількості зайвих рухів (метушливість) і багатослівності до повного заціпеніння, коли дитя замовкає і завмирає. Стан даної проблеми сьогодні, з одного боку, погіршується тим, що практично зникли дворові компанії однолітків, що природним чином здійснювали надання превентивної допомоги дітям із подолання своїх страхів, а з іншого боку – тим, що з кожним роком відбувається погіршення психічного здоров’я дітей.

Чому саме в дошкільному віці спостерігається велика кількість страхів у дітей? Пов’язано це, перш за все, з інтенсивним розвитком емоційної сфери у дитяти дошкільного віку, з усвідомленням проблем життя і неминучої смерті. Страхи дітей підсилюються, домальовуються інтенсивним розвитком уяви у цьому віці. Як правильно реагувати дорослим на зростаючу кількість страхів у дітей дошкільного віку? Як допомогти дитяті, коли вона боїться?

Проаналізуємо: у яких дітей виникає велика кількість страхів? Можна з упевненістю стверджувати, що страхів значно більше в емоційно чутливих і вразливих малюків, а також у дітей тривожних батьків, у дошкільників, які зростають в атмосфері родинного психологічного неблагополуччя (конфлікти, розлучення), та і просто у тих дітей, які з тих чи інших причин недоотримали від батьків упевненості в своїх силах. В такому разі ґрунт для появи страхів вже підготовлений, залишається лише з’явитися загрозливій стимул-реакції, яка і спровокує неадекватну поведінку дитини. Ще хочеться відзначити, що до страхів схильні ті діти, яким не властиві прояви агресивності, які не вміють давати здачі у відповідь на випади кривдника.

Може виникнути питання: страхи у дітей – це добре чи погано? Адже страх виконує функцію захисту і мобілізації сил організму малюка перед лицем небезпеки. Позбувшись страхів, дитя буде беззахисне і не зможе адекватно відповісти на небезпеку. Відзначаючи позитивне значення страху, проте, зупинимося на негативній ролі страху, коли він може буквально паралізувати дитину. Адже дитя дошкільного віку не завжди здатне впоратися з тим негативним зарядом, який несе в собі страх.

У проблемі страхів у дошкільників велике значення має профілактична робота. Дійсно, клінічні прояви страху, які заважають дитині адаптуватися в соціальній дійсності, помітні і викликають необхідність звернутися до фахівця. А як бути за ситуації, коли кількість страхів перевищує допустиму вікову норму, але дитя при цьому нічим особливо не відрізняється від однолітків, лише трохи більш неспокійне, хвилюється через дурниці і т. д.? Така отруйлива дія страхів на психіку дошкільника відбувається поступово і непомітно, формуючи недовірливі риси вдачі.

Як дізнатись, скільки страхів у дитини? Професором А.І. Захаровим (2000) у результаті багатолітньої науково-практичної роботи були відібрані ті питання, які відображають найбільш характерні страхи у дітей. Нижче наведемо варіант опитувальника «Страхи у дітей» (автор А.І. Захаров), який розроблений для дітей дошкільного віку.

Необхідно відзначити, що специфіка роботи з дошкільниками не передбачає опитування дітей строго за запропонованим списком страхів, більш того, запитувати малюка найкраще в грі, коли питання задаються як би, між іншим. Дорослий, який розмовляє з дитиною з приводу страхів (краще, якщо це буде близький малюку дорослий, але не батько і мати, оскільки низка запитань пов’язана із взаєминами дитини і батьків) не повинен робити жодних інтонаційних і смислових акцентів. Говорити з дитям потрібно рівним, спокійним і емоційно незабарвленим голосом, оскільки головне при проведенні діагностики страхів – це повне прийняття проблем, в даному випадку страхів, дитини.