Дівчинка Маша грає лише в машинки

Дівчинка Маша, 4,5 років. У дитячому саду грає лише в машинки. Під час бесіди з мамою, яка нарекла на погану адаптацію дівчинки в дитячому саду, ми з’ясували, що дівчинка була небажана за статтю, навіть все придане було приготоване для хлопчика. Батько працює за кордом і після народження дочки, приїжджаючи додому, дарував дівчинці машинки, зброю, солдатиків й інші іграшки, які більше підійшли б для хлопчика, якого так хотів бачити тато на місці Маші.

У наведених ситуаціях сталося зрушення в установках батьків по відношенню до дитини залежно від її (дитини) статі. На неусвідомлюване неприйняття батьками дитини жіночої статі дівчатка відповідали поведінкою, характерною для хлопчика, оскільки вони (дівчатка) чутливіші до соціальних настроїв оточуючих. Така установка батьків вимагає обов’язкової психолого-педагогічної роз’яснювальної бесіди.

3. Старший дошкільний вік (від 5 до 7 років) Страхи у дітей «Як привчити сина до болю?»

Рома, 5 років, старша група. У дитячому садку дуже боязливий, не грає з однолітками і боїться покарання мами. На Новий рік мама подарувала Ромі гнома, якого хлопчик дуже злякався, вирішивши, що це той гном, який перетворив Нільса на маленького хлопчика. Рома живе з мамою, бабусею і прабабусею. З батьком хлопчика мама розлучилась і до зустрічей батька з сином ставиться негативно. Про маму Рома говорить: «Вона мене весь час ображає – то ремінцем, то рукою по “мордіˮ дає». Татові Рома дає таку характеристику: «Тато з нами не живе, але теж карає, він маму дряпає і б’ється».

Мама строго ставиться до Роми, застосовує фізичні покарання, заклопотана тим, що син боїться дивитися телевізійні передачі із страшними персонажами, увечері відмовляється один дивитися мультики і, коли стемніє, боїться йти на вулицю. В той же час мама Роми сказала: «Я вселяю Ромі, що я у нього одна і він, окрім мене, нікому не потрібний». Виявилось, що мама разом із сином дивиться по телевізору передачі про кримінальні випадки і заклопотана питанням: «Як привчити сина до болю? Можливо, його треба тренувати, бити по руках або щипати?»

Боязлива поведінка хлопчика є результатом, перш за все, неправильної поведінки дорослих, що з’ясовують свої стосунки при хлопчику. Мама кидається в крайнощі замість того, щоб дати можливість майбутньому чоловікові набути упевненості в собі при позитивній взаємодії з батьком хлопчика. Всі як змовилися і зробили хлопчика цапом-відбувайлом: мама за те, що син такий схожий на ненависного їй колишнього чоловіка, а батько, мабуть, хоче через хлопчика досадити колишній дружині. Коли стосунки між подружжям ще гарячі, хоч і закінчилися розлученням, то дуже часто відбувається догравання подружнього конфлікту в площині дитячо-материнських і дитячо-батьківських взаємин.

Мати Роми у даному випадку шукає допомоги, і їй необхідно роз’яснити, що страхами дошкільники дуже легко заражаються, особливо від близьких і значимих людей. Телевізійні кримінальні новини розраховані зовсім не на дітей дошкільного віку, тим більше немає необхідності дивитися їх разом із Ромою. А ось впевненості, сміливості і мужності хлопчикові почерпнути зовсім ніде: жіноче оточення дома і в дитячому садку залишає мало шансів для того, щоб Рома став таким, яким його хоче бачити мама: що не боїться болю.

Для того, щоб очистити психіку хлопчика від уже отриманих зайвих страхів і побоювань, необхідно надати Ромі можливість виразити їх у малюнку, грі, ліпленні, розповіді і тому подібне.

Мета: «вийняти» із психіки малюка ті страхи і побоювання, які вже завдають шкоди, відбиваючись у поведінці боязливістю. Якщо підживлювати страхи дошкільника, то він їх із часом переросте і забуде (мабуть, немає дорослого, який продовжує боятися Бабу Яги), проте в характері можуть з’явитися недовірливі риси, які гальмуватимуть розвиток вже дорослої людини. В страху є слабке місце. Поки страх не названий і не розказаний, він здається величезним і нестерпним, та варто лише назвати страх вголос, «вдягнути» його в слова, як він втрачає майже половину своєї колишньої значущості.

Ось одна з історій, вигаданих Ромою в дитячому садку: «Жив-був хлопчик п’яти років. Його звали Антоша. З ним трапилася біда. Тато сказав: “Іди один в ліс за грибамиˮ». Тато дав хлопчикові два пістолети, два ножі і два автомати. Антоша знайшов червонуваті грибки, а назустріч йому сім розбійників. “Що ти тут робиш, хлопчисько, ми тебе засмажимо і з’їмо?!ˮ – сказали розбійники. А хлопчик витягнув два кинджали і покликав 40 друзів. Друзі всіх розбійників розігнали, і всі повернулися додому».

Символічне звернення хлопчика до батька, який посилає хлопчика назустріч небезпеці, проте, не забувши його озброїти до зубів. Ці два пістолети, два ножі і два автомати і є та впевненість, сміливість, яку хлопчикові дає батько. Мамі необхідно задуматися над тим, що Рома потребує не просто спілкування з батьком, але і в позитивному сприйнятті мамою взаємодії хлопчика і батька. І ще цікаво, що Ромі потрібно 40 друзів. Вік 4–8 років – це вік, коли спілкування з однолітками стає необхідним. А Рома цією цифрою 40 прямо кричить про свою проблему – у мене немає друзів!!!

Можна допомогти Ромі подружитися з хлопчиком, у якого також в дитячому садку не багато друзів.