Пам’ятка для педагогів «Що потрібно робити для вирішення проблем адаптації дітей до дошкільної освітньої установи»

1. Організувати проведення індивідуальних бесід і консультацій (див. «Пам’ятка для педагогів із консультування батьків») з батьками дітей, що важко адаптуються, на предмет з’ясування характеру родинних стосунків. Бесіди і консультації з батьками необхідно направляти на усвідомлення причин поганої адаптації і пошук спільних доріг вирішення проблеми. Питання, на яке необхідно знайти відповідь спільно з батьками: «Що потрібно зробити для того, щоб дитяті було добре в дитячому садку?»

1. Розробити програму рекомендацій для кожної конкретної дитини і спільно з батьками позначити конкретні терміни її реалізації. Середні терміни адаптації за відсутності відхилень у нервово-психічному і соматичному стані дитини визначаються її віком. З метою попередження нервових розладів і подальшого негативного ставлення до дитячої установи рекомендується, в разі нервової і соматичної ослабленості, віддавати в них хлопчиків не раніше 3,5–5 років, а дівчаток не раніше 3–4 років, враховуючи велику прихильність хлопчиків до матері. Необхідно пам’ятати, що потреба у спілкуванні з однолітками з’являється після 4 років (див. «Проблеми спілкування з однолітками»). Для нервово і соматично ослаблених дітей необхідний вільний режим відвідування дитячого садка, для того, щоб виключити стомлюваність дітей і дозволити їм поступово включатися в життя дитячого садка.

2. У групі необхідно створити індивідуальний підхід із врахуванням інтересів, схильностей і особливостей психологічного стану дитини.

4. Педагогові необхідно враховувати стиль родинного виховання дитини. Наприклад, при гіперопіці в сім’ї на перших порах і в дитячому садку малюку необхідна підвищена увага.

4. Організувати індивідуальну і роботу у підгрупах педагога (психолога) з дітьми, що мають проблеми спілкування. Підключати дитину в ігри з підгрупою спілкування, якій віддається перевага, для зав’язування контактів.

4. Для зменшення внутрішньої напруги у дітей з проблемами адаптації необхідно проводити з ними рухливі, емоційно насичені ігри і заняття. З цією ж метою організовуються ігри з масками, ляльками, де сюжет вигадується по ходу гри і тут же виконується.

5. Ефективне проведення адаптаційної психотерапевтичної гри «Дитячий садок», що вирішує проблеми соціальної адаптації (А.І. Захаров, 1998). Таку гру можна проводити прямо в групі дитячого садка після відходу дітей. Мінімальна кількість учасників гри – троє: дитя, мати (батько), педагог (психолог). Найкращі результати від гри виходять при включенні батька і аудиторії, що емоційно підтримує. Ролі розподіляються із врахуванням особливостей проблем дитини. При цьому, наприклад, маля, яке найбільше соромиться, боїться, лякається, доручають грати дорослим, а саме дитя отримує роль вихователя, батька або адаптованого однолітка.

Пам’ятка для педагогів із консультування батьків

1. Зробіть так, щоб батьки відчували себе комфортно і невимушено, але в той же час зберігайте ділову манеру спілкування. Дотримуйте конструктивну дистанцію, що допомагає оптимальному спілкуванню. Для підбадьорення використовуйте короткі фрази, що означають згоду, розуміння і спонукають батьків продовжити оповідання. Слова: «Так...», «Розумію...», «Звичайно...», «Продовжуйте» – запрошують говорити вільно і невимушено. Вони означають: «Продовжуйте, я знаходжуся з вами і уважно вас слухаю». Перешкодами в ефективній взаємодії служать фрази: «Давайте швидше...», «Говоріть, я слухаю...», «Це хто вам сказав?».

2. При роботі з сім’єю ви відповідаєте за свої знання і технологію доступу до вирішення проблем, а батьки відповідають за власну активність, щирість і бажання здійснити зміни своєї рольової поведінки. Чітко уявляйте межі своєї компетентності. При недостатній мотивації у батьків («Так, ми хочемо, аби проблема вирішилася, але не хочемо докладати до цього жодних зусиль») пам’ятаєте, що у вас немає чарівної палички для вирішення проблем сім’ї. Використовуйте своє уміння ділитися сумнівами і говорити правду самому собі: «Що я можу зробити і з чим я не можу впоратися»

2. Звертайтеся до членів сім’ї за допомогою і порадою. Вам допоможуть запитання: «Як раніше ви справлялися з труднощами, що вам допомагало?»; «Чого ви ще не робили, аби вирішити проблему?»; «Як поводилися значимі для вас люди, виявившись в подібній ситуації?» і тому подібне Практично кожна сім’я знає вирішення своєї проблеми, і вам необхідно допомогти сім’ї прийняти правильне рішення.

2. Ваше завдання – допомогти сім’ї поглянути на свої проблеми з боку, акцентувати і обговорити ті сторони, які, будучи джерелом труднощів, зазвичай не усвідомлюються і тому не контролюються. Обговорюйте позитивні і негативні сторони стереотипів поведінки, що склалися («Що найгірше для вас у цій ситуації?»). Використовуйте спеціальні завдання, вправи, тести для розкриття актуальних і потенційних можливостей батьків, для того, щоб допомогти їм ясніше і чітко усвідомити свою проблематику.

3. Основну увагу в процесі консультування звертайте на аналіз ситуації, що склалася, особливості ролевої взаємодії, пошук особистісних ресурсів батьків і обговорення способів вирішення проблем. Здійснюйте з батьками спільний пошук нових шаблонів поведінки – «віяла рішень».