«Мені важко жити!»

Ваня, 4,5 років, середня група. Хлопчик хвилюється у зв’язку з тим, що треба йти в дитячий садок, і скаржиться на нудоту вранці перед дитячим садком: «Я не хочу йти в дитячий садок! Мені важко жити!» Часто плаче в садку і засуджує: «Що мені робити з цією системою – мені діти не подобаються!» Ваня сторониться однолітків, особливо своєї статі – галасливих, різких і рухливих хлопчиків він вважає за краще обходити стороною.

Однією з причин такої поведінки є те, що хлопчик вихований виключно серед дорослих, не має абсолютно жодного досвіду взаємодії з однолітками. Із старшими дітьми і доброзичливо налаштованими дорослими Ваня спілкується без скрути. Педагогів насторожують і зовсім не дитячі інтереси малюка: наприклад, він завжди в курсі політичних подій, що відбуваються у країні. Причому особливий інтерес викликають у Вані події трагічні, конфліктні і скандальні, їх він готовий обговорювати годинами.

Ваня відмовляється йти на фізкультурні заняття: «Я не зможу на фізкультурі!» Хлопчик погано розвинений фізично, фізичним вправам віддає перевагу інтелектуальним іграм і бесідам. Коли в дитячий сад приїхав ляльковий театр, і діти зібралися в залі, то Ваню довелося відвести у групу, оскільки він почав хвилюватися, переживати, говорити, що дуже боїться театру. Виявилось, що рік тому Ваня з батьком був на новорічній ялинці і сильно злякався Баби Яги. З тих пір театр став забороненим місцем для Вані – він його панічно боїться.

З батьками Ваня спілкується виключно на інтелектуальному рівні: бесіди, міркування, диспути і тому подібне. Ваня (пізнє, єдине і довгождане дитя) з’явився на світ тоді, коли при іншому життєвому сценарії у батьків Вані могли б бути вже і внуки. У сім’ї Вані не прийнято проявляти щирі, безпосередні почуття, а вже пустощам і галасливим іграм немає місця і поготів. Недивно, що найбільш хорошим і приємним, що Вані запам’яталося, є той випадок, коли «тато носив на собі!».

Багато часу хлопчик проводить зі своєю бабусею і її сестрою. Ці дві вже немолоді жінки і дивляться разом із хлопчиком всі передачі про події в країні і в світі. Вибираючи для перегляду передачі, які ще складно засвоїти дошкільникові, і обговорюючи у присутності хлопчика особливо страшні історії, бабусі посприяли зараженню хлопчика страхами. На ситуацію пожежі в сусідній квартирі (спалахнула лоджія) бабусі відреагували таким панічним страхом, що з тих пір Ваня став боятися не лише пожежі, але і будь-яких шерехів на сходах.

Можна поспівчувати хлопчикові в цій ситуації. Адже йому дійсно важко жити, оскільки й однолітки здаються небезпечними, і на фізкультуру треба ходити, і театр приїхав – це все страшні, небезпечні, незнайомі Вані ситуації. А коли в дитячому садку оголосили про те, що діти ходитимуть у басейн, то це оголошення стало катастрофою для Вані. Заява дошкільника: «Мені важко жити!» звучить як крик про допомогу: «Допоможіть мені!».

Вані надавалась психолого-педагогічна допомога протягом усього його перебування в дитячому садку. Особлива увага була приділена психологічній корекції страхів і нейтралізації наслідків психічної травми: пожежі (див. мал. 3.3).

Мал. 3.3

Одного дня Ваня вигадав історію про крота, який несподівано зустрічається з небезпеками. Ця історія дуже допомогла хлопчикові, оскільки він став спочатку придумувати всілякі продовження цієї історії, а потім і програвати її з педагогом. До гри підключилися однолітки хлопчика, і незабаром у Вані з’явилася подружка Аня. Спочатку в своїй історії про крота Ваня був другорядним персонажем, і лише через деякий час став брати роль героїв, з якими зустрічався кріт.