«Не хочу, не буду!»

Артем, 5 років. У дитячому садку відмовляється спати в тиху годину, хоча вдома удень лягає спати без заперечень. На приготування до сну хлопчик реагує сльозами і навіть не підходить до свого ліжечка. Артем лягає спати в кутку на маті прямо в одязі, де і засинає, згорнувшись клубочком. Домовленості, переконання і навіювання педагогів з приводу доцільності використання ліжечка для сну залишилися без уваги з боку хлопчика. Педагоги дозволили хлопчикові спати там, де він хоче і так, як він хоче.

Вихованням Артема до шести років займалися мама і бабуся, в дитячий садок хлопчика віддали для того, щоб привчити перед школою до колективу. Після перших же днів перебування у садочку Артем став пробуджуватися вночі з криками: «Не хочу, не буду!», довго плакав ночами і твердив, що не хоче ходити в дитячий садок. Кожен ранок у хлопчика також починався сльозами з приводу дитячого садка.

В Артема проблеми адаптації загострилися його характерологічними особливостями і нервово-психічними порушеннями: підвищена вразливість, ранимість, страхи і загострене почуття власної гідності, яке всіляко підтримується у сім’ї. Окрім цього, у хлопчика виражена неприязнь до молодшого брата, якому 3 роки.

Артем говорить про брата: «Я його не люблю, він не мій брат!» (див. розділ «сибс-конфлікти»). Мама емоційно виділяє молодшого сина, зовні схожого на неї, на відміну від Артема, який є, за словами мами, точною копією свого батька. З татом хлопчиків мама розвелася два роки тому, і саме з цього періоду в Артема почалися проблеми в емоційній і поведінковій сферах: примхливість, упертість, розгальмованість, грубість і агресивність по відношенню до брата, порушення правил поведінки і тому подібне. Артем боїться темноти і боїться залишатися один. Страхи старшого сина мама пов’язує з психічною травмою, яка сталася, коли Артему були чотири роки (у будинку закрилися двері, і хлопчик сильно налякався, залишившись несподівано один. Артем не переставав плакати, поки мама не влізла у вікно і не врятувала сина із домашнього ув’язнення).

Постійне порівняння хлопчиків у сім’ї відбувається не на користь Артема: у нього знаходяться недоліки, а у молодшого брата підкреслюються достоїнства. Артем реагує на це порівняння відмовою гратись із молодшим братом. На питання «Скажи, з ким ти живеш?» (див. «Родинне інтерв’ю») Артем відповів, що живе з мамою і бабусею. Брата не назвав і пояснив: «Він нічого не робить, а навіщо його називати?»

З мамою в дитячому садку були проведені психолого-педагогічні бесіди, що роз’яснюють причини поведінки Артема і змальовуючи перспективи розвитку сина при збереженні до нього в сім’ї колишнього ставлення. Зміна ставлення до хлопчика з боку мами (підкреслення позитивних сторін його особистості) принесла видимі результати: хлопчик став в тиху годину лягати спати у своє ліжечко і спокійно засинати. В Артема налагодилася ігрова взаємодія з однолітками у дитячому садку, вдома зменшилася агресивність по відношенню до брата.

Причини поганої адаптації дітей

Розглянемо причини поганої адаптації дітей і шляхи вирішення проблем адаптації дітей до дошкільної установи. Можна виділити три блоки причин поганої адаптації дітей до дошкільної освітньої установи.

Перший блок причин пов’язаний з особливостями дітей. Погано адаптуються діти, які мають наступні особливості:

• нервово-психічні порушення;

• емоційну чутливість і вразливість, виражену, тривожну залежність від матері;

• соматично ослаблені (соматизація виступає як психологічний захист (див. «Жорстокість у дитячо-батьківських стосунках і психологічні захисти у дітей»);

• проблеми з їдою, сном і туалетом;

• флегматичний темперамент;

• виражена ліворукість;

• проблеми спілкування.

Не переживають скрути в адаптації емоційно стійкі діти, а також діти з недостатньо розвиненою емоційною й інтелектуальною сферою. При емоційній нестійкості діти частіше зазнають труднощі в адаптації до дошкільної установи.

Пропонуємо таблицю для швидкої діагностики і корекції найбільш виражених проблем у дітей, що виникають в період адаптації. У таблиці 3.1 вказані не лише характерні ознаки порушень, але і шляхи вирішення проблеми.

Таблиця 3.1