«Забули забрати з дитячого садка»

Дівчинка Олена, 4 роки 4 місяці, відразу звернула на себе увагу в дитячому садку тим, що погано їсть, погано займається на заняттях і заважає вихователям проводити заняття.

Оленку в групі дитячого садка дуже важко не відмітити. Вона не слухається дорослих, не прибирає за собою іграшки, скандалить, якщо дорослі наполягають в тих своїх вказівках, які дівчинка виконувати не має наміру. В той же час дівчинка в буквальному розумінні «липне» до малознайомих дорослих: може поцілувати абсолютно чужу для неї жінку, якщо вона звернула на Олену увагу. Олена напрошується в гості, обнімається, хапає за руки і висне в буквальному розумінні слова на малознайомих їй дорослих. Така неадекватна поведінка насторожує і викликає подив педагогів. Дорослі, що виховують дівчинку (мама, вітчим і бабуся), скаржаться на те, що Олена не чує, коли до неї звертаються. Дівчинку дома карають ременем і мама, і вітчим, і навіть бабуся. Одного дня Оленку забули забрати з дитячого садка. Мама понадіялася на вітчима, який передоручив бабусі забрати Олену з дошкільного закладу. А бабуся забула про це доручення. Ніхто з рідних Олени не переживав про те, що вже пізній вечір, а Олени немає вдома (мама була на роботі і не зателефонувала, не проконтролювала вітчима і бабусю; вітчим дивився телевізор, а бабуся клопотала на кухні).

Хоча таких дітей, яких батьки забувають забирати з дитячого садка зовсім небагато, проте, кожен такий випадок надовго застряє в пам’яті. Є такий психологічний захист – забування. Він виявляється в тому, що людина забуває зробити те, що вона не хоче робити. В даному випадку забули забрати дівчинку з тієї причини, що вона була не потрібна у своїй сім’ї.

Поведінка дитини, коли вона не чує дорослого, який звертається до неї, отримало в психології назву «смисловий бар’єр» (Л.С. Славіна, 1966). «Смисловий бар’єр» виникає тоді, коли дитя, добре розуміючи і вміючи виконувати те, що від неї вимагає педагог, як би не «приймає» цю вимогу і наполегливо її не виконує. «Смисловий бар’єр» по відношенню до конкретного педагога утворюється, коли дорослий не враховує мотиви поведінки малюка або приписує йому мотиви, з якими той не згоден.

Дівчинка зазнає постійні труднощі у виконанні необхідних правил поведінки. Своїй мамі Олена демонструє підкреслено погану поведінку; мама відзначає, що дуже часто Олена погано поводиться у громадських місцях. Мама Олени боїться приходити за дочкою в дитячий садок, оскільки постійно чує докори від дітей і дорослих про погану поведінку Олени. У групі однолітків дівчинка отримала статус «знехтуваної» за свою агресивну і неадекватну поведінку. В Оленки після денного сну і коли вона сильно збуджена, трусяться руки. Окрім цього, Олена гризе праву руку. Стан дівчинки помітно погіршується після хвороби. В малюнку на вільну тему Оленка намалювала тата-вампіра і маму-примару, пояснивши, що вони мертві, а саму себе змалювала мертвою всю в крові.

Можливо, таким малюнком дівчинка говорить про те, що їй погано, погано настільки, що тема мертвих їй здається привабливою. Для порівняння відзначимо, що дівчатка в цьому віці малюють квіти, принцес і тому подібне.

Історія Оленки була трагічна ще до її народження. Батько дівчинки не знав про вагітність, а мама серйозно розглядала думку про те, аби народити дитя і залишити у пологовому будинку (на цьому наполягала і бабуся). Перші роки розвитку Олени відрізнялися великою кількістю хвороб і такою ж кількістю падінь і ударів. Нервова система дівчинки потребує лікування, а сім’я психологічного супроводу.

Немає фотографії сім’ї

Маша, 3 роки 4 місяці, постійно знаходиться в такому збудженому стані, що не може заснути вдень у дитячому садку. Дівчинку в дитячий садок батьки цілий тиждень водять в одному і тому ж платті, яке не перуть. На платті збираються сліди від усіх обідів і сніданків протягом тижня. Розмовляє Маша зі всіма на підвищених тонах, не слухається вихователів, а в разі конфлікту з однолітками починає кричати так, що діти лякаються. Коли у групі було вирішено принести для альбому родинну фотографію, то сім’я Маші виявилася у скруті: немає жодної фотографії, де б Маша була з батьками, хоча би з мамою. На всіх знімках (яких виявилося зовсім небагато) Маша була одна, і лише на одній фотографії ми побачили Машу на колінах у маминої подруги. Прохання виховательки сфотографуватися утрьох (мама, батько, дочка) так і залишилося без відповіді.

Маша живе не лише з батьками, але і з бабусею і дідусем – батьками мами Маші. Мама хотіла бачити на місці Маші хлопчика, «який буде як тато і кого-небудь ощасливить. Мені тепер заздалегідь шкода, що Маша дівчинка!». Недивно, що Маша вважає за краще грати з конструктором і більше любить м’які іграшки, чим ляльки. У будинку, де живе Маша, за визнанням її мами: «Всі кричать! А Маша заважає дорослим розмовляти, перебиває і втручається в розмову». Одного дня Машу поставили в кут, і вона кричала так, що сусіди викликали міліцію.

Причина неадекватної поведінки дівчинки в дитячому садку зрозуміла: Маша не знає, що можна взаємодіяти по-іншому, вона поводиться так, як прийнято в них у сім’ї. Тому необхідно не лише допомогти дівчинці освоїти адекватні способи взаємодії з оточуючими, але і комплексно впливати на всіх членів сім’ї. Зовнішній вигляд дівчинки, охайність є не лише показником поваги батьків до себе, до оточуючих, але і показником прийняття дитяти в сім’ї. Неприйняття дитяти за статтю дуже часто обертається емоційним відкиданням і здатне викликати сильні емоційні розлади. Відсутність фотографії сім’ї в даному випадку зайвий раз підтверджує наявність порушень в родинних стосунках.

Батькам Маші була намальована перспектива розвитку їх дочки за умови, якщо не станеться жодних змін у взаєминах членів сім’ї. Ця перспектива змусила батьків дівчинки не лише задуматися про те, як вони виховують дочку, але і про те, що можна і потрібно змінити у родинних стосунках. Після цього з дівчинкою батьки перший раз сходили в ляльковий театр і всі разом сфотографувалися.