«Як навчити сина спілкуватися?»

Коля, 3 роки 9 місяців. У групі дитячого садка грається на самоті, найчастіше з машинками. Інколи підходить до когось з однолітків і катає поряд з ним машинку по кругу. На звернені до нього питання вихователя хлопчик відповідає, але сам не прагне до спілкування, ні з дітьми, ні з дорослими. Коля виглядає дуже худим, блідим, замкненим і переляканим. Погано їсть в дитячому саду і справляє враження хворобливого хлопчика. У рольові ігри не включається, але й не відходить, а займає позицію стороннього спостерігача.

«Як навчити сина спілкуватися?» – це питання дуже непокоїть маму Колі, яка сама з проблемами спілкування зуміла впоратися завдяки народженню дитини. Коля народився слабкий, хворобливий, з родовою травмою і вимагав постійного спостереження багатьох фахівців. Мамі хлопчика довелося багато спілкуватися, долати свої комплекси і встановлювати контакти у спілкуванні з незнайомими людьми. Батько Колі також говорить про себе як про нетовариську людину. Мама відзначає у Колі проблеми у спілкуванні як з незнайомими людьми (з ними він здебільшого мовчить), так і зі знайомими людьми (у присутності знайомих дорослих Коля демонструє погану поведінку: рве книжки, ламає іграшки і т. п.).

Відзначимо, що в цій сім’ї потреба в спілкуванні зовсім невелика у всіх членів, тому чекати контактності і товариськості від Колі – це рівносильне чеканню дива. Добре, якщо у Колі з часом з’явиться один або два друзі.

Розвитку товариськості у Колі допомогли дуже прості прийоми: запрошення однолітка додому, похід разом з ним у ляльковий театр. Мамі було дано завдання самій подружитися з батьками однолітка, який приглянувся синові. Вечорами, приходячи за сином, батькам було запропоновано не квапитися додому, а дати можливість Колі погратись разом із другом біля дитячого саду. На ігрові заняття разом з Колею стала приходити мама, якій часом було важче виконувати ігрові вправи, чим синові. В цьому випадку на допомогу мамі приходив Коля, надзвичайно гордий тим, що до нього звертаються за допомогою з такого питання, в якому він ще зовсім недавно мав скруту. Ролеві ігри стали викликати у хлопчика інтерес. Одного дня Коля вигадав історію про бідного крокодила, до якого приходять друзі, і вони разом полюють. У цій грі Коля узяв на себе роль цього бідного крокодила.

Всі перераховані зусилля з боку батьків і педагогів Колі не пройшли дарма. Хлопчик навчився спілкуватися.

У додатку ми наводимо сім ігор на тему «Знайомство», які можна використовувати у груповій роботі з дітьми дошкільного віку з метою розвитку навичок спілкування.

Причини порушення взаємин дітей у групі однолітків пов’язані з особистістю дитяти, батьків і педагогів. При порушеннях взаємин дитини з однолітками дорослі, які виховують малюка, частенько використовують такі виховні впливи на дитину, які посилюють ситуацію з проблемами спілкування. Серед дорослих, що виховують дитину, особлива роль належить батькам і педагогам. Виховна дія педагога може зберегтися на довгі роки і зробити вплив на оцінку власної особистості дитяти.

При спілкуванні з батьками діти засвоюють спосіб регуляції поведінки, використовуваний батьками, який згодом буде узятий на озброєння дитям і стане його власним способом саморегуляції.

Особистісні характеристики батьків, не сприяючі спілкуванню, у поєднанні з такими ж особистісними характеристиками педагогів створюють додаткові труднощі для дитяти, що вже має проблеми у спілкуванні. Особистісні риси батьків відіграють основну роль в порушенні виховного процесу. Прикладом усвідомлення цього взаємозв’язку слугує коментар мами з приводу невідповідного ситуації поведінки сина Юри 4,5 років на занятті (Юра в групі однолітків знехтуваний): «В нас удома все розплановано, ми всі в рамках!» Зрозуміло, що цьому хлопчикові, звиклому жити в рамках», нелегко було з однолітками, поведінка яких «ні в які рамки не лізе», тобто не передбачена заздалегідь.

У кожного другого батька і педагога і в кожної третьої матері дітей з проблемами спілкування, за нашими даними, проявляється виховна невпевненість. Невпевнена виховна позиція змушує дорослих до використання штампів і стереотипів, тим самим перешкоджаючи довірливим стосункам із дитям. Створюються перешкоди і для нормалізації емоційного стану дитини, для безпосередньої і природної взаємодії з однолітками і дорослими. Виховна невпевненість дорослих створює невпевненість у спілкуванні в їхніх дітей. Відбувається «зараження» невпевненим типом поведінки, що проявляється у конфліктах.

Стиль батьківської поведінки мимоволі відображається у психіці дитини. Відбувається соціальне спадкоємство стилю спілкування: більшість батьків виховують своїх дітей так, як їх виховували у дитинстві. Діти дошкільного віку вже мають уявлення про те, як вони виховуватимуть власних дітей. При наявних конфліктних стосунках з батьками (словесних і фізичних покараннях) більшість дітей відповідають, що виховувати свою дитину будуть «по-іншому», «добре», «лагідно», «по-доброму», відображаючи свідоме неприйняття неприйнятних виховних дій дорослих. Але щоденне перебування в обстановці, яку діти не в силах змінити, призводить до несвідомого «вбирання» виховних дій батьків.

Мама Юлі 6,5 років («Я не знаю, як виховувати дітей, мене батьки лише годували й одягали») поскаржилася на проблеми у стосунках з дочкою, яка стала висувати мамі умови: «Я це зроблю, але якщо ти...» Виявилось, що такої моделі стосунків з умовами дотримувалася і мама Юлі. Неправильне спілкування «отруює» психіку дитини, ставить під удар її психічне здоров’я. Нижче наводимо програму коректувально-розвивальних занять із проблем спілкування дітей дошкільного віку.