Важли­ві ознаки монополістичної конкуренції:

• кожна фірма здійснює кон­троль над відносно невеликою часткою всього ринку і має дуже об­межений вплив на ринкову ціну;

• наявність відносно невеликої чи­сельності фірм гарантує, що таємні домовленості, узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва та штучного підвищення цін, майже неможливі.

• диференціація продукту (виробники в умовах монополістичної конкуренції випускають різновиди даного продукту).

При цьому диференціація продукту може набувати різноманітних форм через:

Якість продукту. Продукти можуть розрізнятися за своїми фізичними або якісними параметрами. "Реальні" розбіжності, включаючи функціональні особ­ливості, матеріали, дизайн і якість роботи, є вкрай важливими складовими ди­ференціації продукту.

Послуги та умови, пов'язані з виробництвом продукту. В одному магазині можуть надавати особливого значення обслуговуванню покупців. Його працівники упакують куплені вами товари та віднесуть їх до вашої автомашини. Конкурент у вигляді великого роздрібного магазину може пропонувати покупцям самим пакувати та переносити свої покупки, але продавати їх за нижчими цінами.

Розташування. Продукти також можуть бути диференційовані на основі розташування та доступності. Невеличкі мінімаркети чи продовольчі магази­ни самообслуговування успішно конкурують з великими супермаркетами, не­зважаючи на те, що останні мають набагато більший асортимент продуктів та нижчі ціни (розташовують їх ближче до покупців, на найбільш пожвавлених вулицях, працюючи по 24 години на добу).

Стимулювання збуту. Диференціація продукту може також бути результа­том уявних розбіжностей, створених за допомогою реклами, упаковки та вико­ристання торгових знаків і торгових марок. Коли та чи інша марка джинсів або парфумів пов'язується з ім'ям якоїсь видатної особи, то це може вплинути на попит на ці продукти з боку споживачів.

Диференціація продукту є основою того, що незважаючи на наявність відносно великої чисельності фірм, виробники в умовах монополістичної кон­куренції мають певний ступінь контролю над цінами на власну продукцію. Споживачі віддають перевагу продукції певних продавців та готові платити більш високу ціну за їх товари. Продавці та покупці більше не пов'язані між собою стихійно, як на ринку чистої конкуренції.

Як випливає з сказаного, в умовах монополістичної конкуренції економі­чне суперництво зосереджується не тільки на ціні, а й на таких нецінових чин­никах, як якість продукту, реклама та умови, пов'язані з його продажем.

Ще одним видом недосконалої конкуренції є олігополія.

Олігополія - це панування на ринку декількох фірм, що виробляють іден­тичні або схожі товари, визначальною рисою якої є нечисленність. Коли відносно мала кількість фірм займає пануюче становище на ринку товарів чи послуг, галузь є олігополістичною. Як правило, коли ми чуємо: Велика трійка, Велика четвірка чи Велика шістка, вочевидь, вказана галузь є олігополістичною.

Олігополії можуть бути однорідними або диференційованими, тобто в олігополістичній галузі можуть вироблятись стандартизовані чи диференційо­вані продукти. Багато промислових продуктів: сталь, цинк, мідь, алюміній, сви­нець, цегла, технічний спирт та ін. - є у фізичному розумінні стандартизованими продуктами. З другого боку, багато галузей, що виробляють споживчі то­вари: автомобілі, миючі засоби, листівки, тютюнові та горілчані вироби, побу­тові електроприлади, є диференційованими олігополіями.

Чому певні галузі складаються лише з кількох фірм? Відповідь міститься в економії витрат, існуванні перешкод для вступу у галузь та злитті фірм.

Ефект масштабу. Існують галузі, де ефективне виробництво можливе тільки при незначній кількості виробників; іншими словами, ефективність потребує, щоб виробничі потужності кожної фірми забезпечували більшу час­тку сукупного ринку. Збільшення деяких фірм обов"язково буде відбуватись за рахунок конкурентів. Реалізація ефекту масштабу деякими фірмами передба­чає , що чисельність конкуруючих виробників одночасно скорочується внаслі­док банкрутств та злиттів.

Перешкоди для вступу у галузь. Володіння патентами та конт­роль над стратегічною сировиною надзвичайно важливі в електроніці, хімічній та алюмінієвій промисловості. Додатковим фінансовим бар'єром для вступу у галузь можуть бути значні витрати на рекламу, що має місце у виробництві ци­гарок та горілчаних виробів.

Спонукаючі мотиви для злиття фірм. З'єднання двох чи більше конкуруючих фірм може істотно збільшити їх ринкову частку і дати мож­ливість новій, більшій виробничій одиниці досягнути більшого ефекту масш­табу. Іншою важливою причиною,що спонукає фірми до злиття, є досягнення ринкової влади. Фірма, що має більшу здатність контролювати ринок та ціну своєї продукції, ніж дрібніший виробник, має безперечні переваги.

Висновок: олігополія існує, коли невелика кількість фірм панує на ринку однорідного чи диференційованого продукту. Олігополія виникає завдяки злит­тям та різним перешкодам для вступу у галузь — таким, як ефект масштабу, патенти або володіння сировиною.

Будь-яка конкуренція (за умови невтручання держави) своїм логічним завершенням має виникнення монополії. Справді, якщо конкуренція — це бо­ротьба за завоювання якомога більшої частки ринку, то, врешті решт у ній по­винен виявитись переможець, що витіснить з даного ринку своїх конкурентів і, відповідно, перетвориться на монополіста. Парадокс конкуренції полягає в тому, що вона перетворюється з часом на свою протилежність — монополію.

Чиста монополія - ринкова ситуація, за якої існує лише один продавець товару, що не має близьких замінників.

Основні ознаки чистої монополії:

1. Одноосібний продавець. Чистий , або абсолютний, монополіст є галузь, що складається з однієї фірми. Одна фірма виступає єдиним виробником даного продукту чи єдиним постачальником послуги; відповідно, фірма та галузь -синоніми.

2. Відсутні близькі замінники. З першої ознаки випливає, що продукт моно­полії є унікальним у тому розумінні, що не існує якісних чи близьких замін­ників. З точки зору споживача, це означає, що відсутні прийнятні альтернати­ви даного товару. Споживач повинен купувати продукт у монополіста чи обхо­дитись без нього.

3. Контроль за ціною. Як уже було сказано, окрема фірма, що діє в умовах чистої конкуренції, не впливає на ціну продукту: вона "погоджується з ціною", що складається внаслідок існуючих попиту та пропозиції. Це пов'язано з тим, що вона виробляє незначну частку у складі сукупної пропозиції. Яскравим кон­трастом виступає чистий монополіст, що диктує свою ціну: фірма здійснює знач­ний контроль над ціною. Причина очевидна: монополіст виробляє і, відповід­но, контролює загальний обсяг пропозиції товару. Згідно з кривою попиту на свій продукт монополіст може викликати зміни його ціни, маніпулюючи кількістю запропонованого продукту.

4. Блокування вступу у галузь. Якщо, за визначенням, чистий монополіст не має прямих конкурентів, то повинні бути причини її відсутності. І вони є: існу­вання монополії залежить від наявності перешкод для вступу у галузь. Будь вони економічними, технічними, юридичними чи іншими, певні перешкоди повинні існувати, щоб утримувати нових конкурентів від вступу у галузь, якщо моно­полія збирається продовжувати своє існування. Вступ у галузь в умовах чистої конкуренції буде заблоковано.

Негативні наслідки монополізації економіки:

• Знищення конку­ренції як однієї з основних умов функціонування механізму ринку.

• Неефективність розподілу ресурсів. Монополісти вважають можливим і доречним обмежувати випуск продукції та призначати більш високі ціни по­рівняно з тими, що існували б у даній галузі, якби вона була організована на конкурентних засадах.

• Не прогресивність. У більшості галузей фірмам треба охопити тільки неве­лику частку (у багатьох випадках 2-3%) усього обсягу ринку, щоб досягти ви­робництва з низькими витратами: монополія не забезпечує необхідну умову виробничої ефективності. Факти не підтверджують думку про те, що великий розмір та ринкова влада перебувають у тісному взаємозв'язку з науково-техні­чним прогресом. В дійсності захищене становище підприємця-монополіста по­роджує неефективність та бездіяльність; у ньому відсутній конкурентний сти­мул для виробничої ефективності.

• Нерівність доходів. Монополія також критикується як фактор, що сприяє нерівності доходів. Завдяки існуванню перешкод для вступу у галузь монополіст може назначати ціну, що перевищує середні витрати, і отримувати відповідні економічні прибутки. Ці прибутки привласнюються акціонерами та керівни­ками корпорацій, що належать, як правило, до груп осіб із найбільш високим рівнем доходів.

• Політична небезпека. Останнє критичне зауваження базується на при­пущенні, що економічна влада і політичний вплив тісно пов'язані між собою. Вважається, що величезні корпорації здійснюють тиск на уряд, і це відбиваєть­ся на законодавстві та державній політиці, які сприяють реалізації не сус­пільних інтересів, а скоріше збереженню та зміцненню цих промислових гігантів.

Перелічивши аргументи проти монополії, слід назвати й ті, що висува­ються на її захист. Річ у тому, що в сучасній економічній літературі можна зуст­ріти висловлювання на користь монополій, деякі з яких ми назвемо нижче.

• Продукти кращої якості. Одним з виправдань підприємницької монополії є твердження про те, що представники монополій завоювали домінуюче ста­новище на ринку, пропонуючи кращі за якістю продукти. Споживачі прийня­ли колективне рішення, що дані продукти є кращими за ті, що їх пропонують інші фірми. Відповідно, вважає дехто, монопольні прибутки та великі ринкові частки були "зароблені" завдяки кращому виконанню.

• Недооцінка конкуренції. Великі прибутки, які отримує монополіст внаслідок мак­симального використання своєї ринкової влади, виступають стимулом для потен­ційних конкурентів, що спонукає їх до вступу у дану галузь. Потенційна конкурен­ція діє на фірми, які мають у даний час ринкову владу, як стримуючий фактор при прийнятті ними рішень про ціни та обсяги виробництва.

• Ефект масштабу. Там, де використовується високо прогресивна техноло­гія, тільки значні виробники - значні і в абсолютному значенні і щодо розміру ринку фірми — можуть досягти низьких витрат на одиницю продукції і тому продавати її споживачам за відносно низькими цінами.

• Науково-технічний прогрес. Багато хто з економістів відстоює позицію, згідно з якою монополізовані галузі сприяють високим темпам науково-техні­чного прогресу. На їхню думку, монополії мають і фінансові ресурси, і стимули для проведення технологічних досліджень.

Окремо слід сказати про так звану природну монополію.

Природна монополія — це чиста монополія, існування якої визнається сус­пільством доцільною.

Природна монополія існує тоді, коли ефект масштабу настільки великий, що одна фірма може забезпечувати продукцією увесь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на одиницю продукту, ніж вони були б за наявності декількох конкуруючих фірм. Такі умови є характерними для так званих підприємств сус­пільного користування, до яких належать підприємства електро-, водо- та газозабезпечення та ін. У таких випадках конкуренція є просто нерентабельною. Якби такий ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не був би досягнутий, витрати на одиницю продукції були б високими і потрібні були б високі ціни для покриття цих витрат.

Як можливі засоби забезпечення суспільне задовільної поведінки з боку природної монополії виступають дві альтернативи:

• державна власність;

• державне регулювання. Суспільний транспорт, системи водозабезпечення та збирання сміття є типовими суспільними підприємства­ми на місцевому рівні. За умови, що природна монополія є приватною, засто­совується державне регулювання. Монополії, що регулюються державою, ство­рюються, щоб уникнути можливих зловживань з боку неконтрольованої мо­нопольної влади. Регулювання повинно гарантувати, що споживачі отримають вигоду від економії, спричиненої масштабами виробництва, тобто зменшен­ням витрат на одиницю продукту.

Висновок. За винятком при­родної монополії тенденції до монополізації у більшості галузей економіки розглядаються як негативне і небезпечне явище, що зумовлює необхідність ведення антимонопольної діяльності з боку держави.

Монополії в Україні мають певні особливості:

1) забезпечення найвищого ступеня концентрації виробниц­тва в усіх галузях народного господарства. Такий рівень концентрації велико­масштабного виробництва автоматично перетворював підприємства на госпо­дарства монополістичного типу. Крім виробничих (господарських) монополій, була сформована система організаційно-галузевих (відомчих) монополій у виг­ляді різних міністерств, управлінь, комітетів, районних, обласних і республі­канських агропромислових об'єднань тощо. Галузева форма організації управ­ління збуту і виробництва ліквідувала всі умови для функціонування як внутрішньої, так і міжгалузевої конкуренції.

2) формування державно-монополістичної економічної сис­теми, яка повністю виключала ринкову конкуренцію. Абсолютна і всебічна мо­нополізація всіх галузей і сфер економіки породила тенденцію до технічного та економічного застою у перехідний період.

Становлення української державності поставило перед нею складне і копітке завдання - подолання монополізму. Одним із найважливіших напрямків у здійсненні цього завдання є рішуча деконцентрація виробництва, а її конкретна форма - розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств в усіх галузях.

Важливе значення для подолання державного монополізму, для усунення організаційно-галузевих монополій, має приватизація більшої частки держав­ної власності. Це, безперечно, ключове питання з точки зору формування в Україні принципово нової господарської системи.

Початок антимонопольній діяльності в Україні було покладено прийнят­тям Законів "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 р.) та "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.). Згідно із цими законами монопольне станови­ще підприємств на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а та­кож для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної оди­ниці.

Слід підкреслити, що незважаючи на певні успіхи у справі подолання мо­нополізму в економіці України та створенні у ній по-справжньому конкурент­них ринків поля діяльності тут вистачить ще на багато років.

Нині зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного за­конодавства. Так, 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України " Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", який визначає правові основи обмеження і попередження моно­полізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонополь­ного законодавства. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон " Про Антимонопольний комітет України". Порядок розгляду Антимонополь­ним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про пору­шення антимонопольного законодавства визначається нині Тимчасовими пра­вилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства Ук­раїни, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 р.). Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від не­добросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції".