Основні завдання нбу:

• обгрунтування та здійснення грошово-кредитної політики держави;

• регулювання робо­ти юридичних осіб, що здійснюють видачу кредитів від сво­го імені за рахунок вкладів або інших поворотних коштів, отриманих від фізичних та юридичних осіб.

Для реалізації названих завдань на НБУ покладено такі основні функції:

1. емісія грошей та організація їх обігу;

2. кредитор останньої надії для комерційних банків (це надання НБУ допомоги банкам, що перебувають на межі банкрутства, щоб запобігти паніці). Прикладом може бути прийнята НБУ у березні 1995 р. постанова „Про невід­кладні заходи щодо фінансового оздоровлення комерцій­них банків та відновлення їх ліквідності і платоспромож­ності”);

3. організація розрахунків між банками;

4. обслуговування державного боргу країни;

5. проведення операцій на ринку цінних паперів і ва­лютному ринку;

6. видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій і контроль за діяльністю цих банків.

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки та інші банківські установи, які за умо­ви здорової конкуренції покликані задовольнити потреби юридичних і фізичних осіб щодо банківських послуг і створити сприятливі умови для економічного розвитку країни. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різно­манітні банківські послуги фізичним та юридичним осо­бам усіх галузей і сфер економіки. Це головна ланка кре­дитної системи. Комерційний банк забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг.

Банківська система України на кінець 2001 р. включа­ла 189 банків. Серед них 2 банки державні — Ощадний банк і Укрексімбанк, 162 банки — акціонерні товариства (118 — відкриті і 44 — закриті), 25 банків — товариства з обмеженою відповідальністю, 28 банків України мали у своєму складі іноземний капітал, серед них 6 банків із сто­відсотковим іноземним капіталом. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквівален­ті склав 4,6 млрд. грн.

Процес формування банківської системи України ще не завершився. За сучасних умов одним із головних завдань є нарощування розмірів капіталів банків, зокрема і шля­хом їх концентрації.

Складовою частиною фінансового ринку є ринок цін­них паперів. Цінні папери — це документи, що засвідчу­ють майнове право володіння або відносини позики, ви­значають взаємовідносини між; емітентом цінного паперу та його власником, а також можливість передачі грошо­вих та інших прав, що випливають із цього документа, ін­шим особам. Цінні папери мають встановлену форму і всі необхідні реквізити. В них мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів, або відсотків, чи певного майна). Спо­соби передачі грошових та інших прав, що випливають з цінного папера, залежать від його виду і можуть бути різними — від вільного обігу до заборони передачі іншим особам. Цінний папір, маючи свій номінал, виражає пев­ну величину реального капіталу, що інвестується. Його ринкова ціна може істотно відхилятися від номіналу, тому він є «фіктивним капіталом».

Основною метою цінних паперів є забезпечення пере­ходу коштів інвесторів до громадських організацій і під­приємств. Випускаючи цінні папери, уряд, громадські ор­ганізації і підприємства створюють собі можливість отри­мати кошти для реалізації власних проектів.

Окремі види цінних паперів, які може випускати емі­тент, встановлюються законодавством країни. Так, згідно із Законом України „Про цінні папери і фондову біржу” в нашій країні функціонують такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, сертифікати (ощадні та інвестиційні), векселі.

Акція — цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову (часткову) участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціо­нерному товаристві та право на участь в управління ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції поділяють­ся на привілейовані і прості, іменні і на пред'явника.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачене умовами випуску. Таким чином, облігація є стандартизованим бор­говим свідоцтвом. Власники облігацій не мають права участі у прийнятті рішень у справах емітента. Згідно з чинним законодавством в Україні випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх, та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; зов­нішні (так звані євробонди).

Казначейські зобов'язання — це боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених орга­нів, розмішуються виключно на добровільних засадах серед фізичних і юридичних осіб, засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право одержання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску.

Сертифікат — це документарна форма цінного папера, що свідчить про сукупність прав, наданих його власнику. Є ощадні і інвестиційні сертифікати. Ощадний серти­фікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одер­жання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього. Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фон­дом або інвестиційною компанією і дає право його власни­ку на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Вексель — це офіційне письмове боргове зобов'язання юридичної або фізичної особи, що дає його власнику пра­во вимагати з боржника виплати вказаної у векселі суми у встановлений строк. Вексель може бути простим і переказним.

Ринок цінних паперів в Україні знаходиться у стані формування. Основна мета при цьому — створення орга­нізованого, цілісного, прозорого і високоліквідного фондо­вого ринку, що регулюється державою, має певні функції саморегулювання та спроможний інтегруватися у світові ринки цінних паперів. Важливу роль у цьому процесі ві­діграє створення достатньої і систематизованої законо­давчої та нормативної бази, а також створення привабли­вого інвестиційного клімату у країні.

Серед комерційних банків доречно виділити іпотечні банки, які спеціалізуються на наданні позик під заставу нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла. Розвиток мережі іпотечних банків в Україні поки що гальмується тим, що земля не є об'єк­том вільної купівлі-продажу.

4. Страхові компанії – небанківські фінансово-кредитні інститути, які здійснюють страхові операції, акумулюють значні грошові кошти, що надає можливість їм не тільки відшко­довувати застрахованим громадянам і фірмам заподіяні збитки, а й надавати з наявних грошових ресурсів кредити. Деякі страхові компанії з цього погляду можуть конкурувати навіть з банками.

5. Торговий дім — різновид фірми, асоціації торгових, виробничих та інших підприємств, до яких часто приєднуються і банки, що здійснюють широкий комплекс експортно-імпортних операцій, в т.ч. кредитно-фінансових, транс­портно-експедиторських, страхових та маркетингових.

6. Торгово-промислові палати — комерційні організації, які ставлять перед собою мету — сприяти розвитку економічних і торговельних зв'язків з партне­рами зарубіжних країн, зокрема в організації міжнародних ярмарків, а також надавати їм цільові інформаційні послуги (правовий статус цих установ регу­люється Законом „Про торгово-промислові палати в Україні”).

7. Ярмарок (одна з найбільш ранніх форм торгівлі) — періодичні торги, які проводяться в певному місці, вони можуть бути всесвітні, міжнародні, націо­нальні, регіональні та місцеві.

8. Аукціон — спосіб продажу товарів (антикварні речі, твори мистецтва, валюта, житло, товари довгострокового користування, ін.) з публічного торгу в попередньо обумовлений час і в певному місці. Крім добровільних, можуть мати місце і примусові аукціони (останні організовуються органами судочинства або органами влади з метою продажу майна неплатоспроможних боржників чи продажу безпосередньо майна, що не перейшло державі по праву спадкування або в результаті конфіскації).

9. Лізингові фірми, які спеціалізуються на здачі в оренду на тривалий строк предметів довгочасного користування (як правило, знарядь праці, устаткуван­ня, транспортних засобів, механізмів, обчислювальної техніки, тощо); лізинг розглядається як різновид довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку; відповідно до договору лізингу орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна; виділяють два види лізингу — фінансовий, коли договір укладається на строк, під час якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, і оперативний, коли договір перед­бачає амортизацію 90 % вартості об'єкта лізингу; відносини стосовно лізингу регулюються Законом України „Про лізинг”.

10. Аудиторські організації — фірми, що виконують контрольні, консультативні та інші функції на основі угод з різними юридичними та фізичними осо­бами, вони можуть мати свої філії (відділення) за кордоном, шо дає їм змогу обслуговувати міжнародні компанії та спільні підприємства; основні завдання аудиторських фірм — дати висновок про фінансове становище, платопро­ можність компаній, який у встановленому законодавством порядку публікуєть­ся в річному звіті цієї компанії разом з її офіційним балансом (правовий статус аудиторських фірм визначається Законом України „Про аудиторську ді­яльність).

11. Холдингові компанії — товариства (здебільшого — акціонерні), які використовують свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній, що дозволяє їм встановлювати контроль за діяльністю цих компаній, спрямовувати їх розвиток, а також отримувати значну частку прибутку; слід відрізняти чистий холдинг, коли холдингова компанія утворюється для контро­лю та управління іншими, і змішаний холдинг, коли передбачається також за­няття підприємницькою діяльність, а тому помітну роль у діяльності холдингових компаній відіграють банки та інші фінансові установи.

12. Довірчі товариства (трестові компанії) — товариства, які спеціалізуються на виконанні відповідно до укладеного договору (угоди) договірних операцій, тобто виконують функції щодо управління майном, цінними паперами, підприє­мствами і т.д. (правовий статус довірчих товариств визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. „Про довірчі товариства”.

13. Брокерські фірми (об'єднання брокерів) — це фірми, які, маючи всебічну інформацію щодо кон'юнктури ринку певного товару, виконують функції по­середників на товарних (зокрема — нерухомості), орендових біржах між про­давцями і покупцями, розраховуючись за здійснені операції коштами своїх клієнтів і тому така фірма, як і окремий брокер не несе відповідальності за ре­зультати укладених договорів (угод); біржа забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам та розгля­дає у разі потреби спори між учасниками угод.

14. Дилерські фірми (об'єднання дилерів) — фірми, які на відміну від бро­керських виступають на біржі від свого імені, здійснюють посередницькі опе­рації за власні кошти і тому ризик за результати цієї чи іншої угоди беруть на себе вже самі дилерські фірми або окремі дилери (правовий статус брокерсь­ких та дилерських фірм визначається Законами України „Про товарну біржу” та „Про господарські товариства”).

Як бачимо, навіть побіжне ознайомлення з елементами інфраструктури, з функціями, які вони виконують, свідчить про те, що інфраструктура, як не­віддільна підсистема ринкової системи не тільки забезпечує ефективне функц­іонування останньої, а й фактично визначає її подальший розвиток. Звідси вип­ливає об'єктивна необхідність створення в Україні сучасної ринкової інфраст­руктури, зосередження зусиль на подальшому удосконаленні існуючої, на створенні для цього надійного та стабільного правового забезпечення.