0. Метод гранично допустимих величин (гдв)

ГДВ – такий рівень деякого негативного фактору, який ні негайно, ні в майбутньому не має шкідливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління. Вона представляє собою величини гранично допустимих концентрацій (ГДК), тимчасово допустимих концентрацій (ТДК), летальних концентрацій (ЛК), порогових концентрацій (ПК), орієнтовно безпечних рівнів впливу (ОБРВ) і др. До останнього часу при визначенні ГДВ застосовувався антропоцентричний підхід, але поступово має місце перехід до врахування міри впливу забруднювальних речовин не тільки на здоров'я людини, а й на дикі тварини, рослини, гриби, мікроорганізми, та на природні угруповання в цілому. Якщо речовина має шкідливий вплив на навколишнє середовище в менших концентраціях, ніж на людину, то при нормуванні необхідно виходити з порогу впливу цієї речовини на навколишнє природне середовище (так званий біологічний норматив).

Для дослідження небезпеки розглядаються такі характеристики:

ГДК - гранично допустима концентрація (є розповсюдженим критерієм оцінки якості природних середовищ).

Складені таблиці для більшості речовин: сірководню, діоксиду сірки, хлору, аміаку, оксиду азоту, важких металів, нафтопродуктів, фенолів , радіоактивних речовин (с урахуванням ефекту сумації). Для різних середовищ: повітря (населених пунктів, проммайданчиків, робочих зон), води (питного призначення, стічної, морської), грунту, і для харчів.

ГДД – гранично допустима доза ( можна говорити про отриману радіаційну дозу - біля 0,03 Бера);

ГДН – гранично допустима напруженість, стосується характеристик фізичних полів (магнітне, електричне);

ГДУ – гранично допустимий рівень(в тому числі навантаження).

Таким чином такій рівень дії на організм не перевищує фізіологічний оптимум людини.

Суть методу ГДВ полягає у простому порівнянні реальної (виміряної) величини зі значеннями ГДВ. Для оцінки стану техногенної небезпеки різних видів (природи) використовуються безрозмірні нормовані величини Аij:

Аij = а_ij / а_{пдвij ,} (5.5)

где а_ij - фактичне значення i-ой характеристики, яка визначає j-ий вид факторів;

а_{пдвij -} гранично допустиме значення цієї характеристики

(відповідає верхній межі діапазону прийнятності небезпеки).

Якщо реальне значення перевищує гранично допустиме, то можна казати про деяку ступінь ризику (умови небезпечні).

Для будь-якого фактора (будь-якої природи) прийнятні стани техногенної безпеки системи певної території будуть реалізовані за умов :

Аij ≤ 1 . (5.6)

Чим більше нерівність, тим вище ступінь безпеки даного виду.

Якщо реальні значення перевищують гранично допустимі, то можна говорити про деяку ступінь ризику.

Достоїнства методу:

- простота у використанні;

- на нього спираються положення законодавчих актів України и ряду інших країн;

- до сьогодні накопичений великий банк даних за значеннями ГДВ для різних шкідливих факторів, середовищ і різних умов;

- дані ГДВ знаходяться у нормативних документах, рекомендаціях і т. п. , а також джерелами відомостей і даних про значення ГДВ є: результати експериментів з піддослідними тваринами із перерахунком для людей (миші, щури, морські свинки); результати спостережень за наслідками, що мали місце при аваріях і катастрофах.

Недоліки методу:

- метод якісної оцінки;

- поняття ГДВ є внутрішньо суперечливе, науково необґрунтоване малоінформативне;

- про те, що ГДВ науково необґрунтовані свідчить також їх різниця для різних держав (від 10 до 100%).

- невизначеність величини ГДВ може викликати «фобії» або навпаки благодушне відношення до «шкідливості».

- виникає можливість вольових (волюнтаристських) рішень змінення величини ГДД.

- цим методом практично неможливо врахувати вплив шкідливих факторів, які характеризуються ефектом сумації, особливо якщо вони мають різну природу.

Для врахування дії різних факторів в контексті антропоцетричних позицій використовується оцінка на основі балів і індексів (оскільки нормування якості природного середовища, встановлені по відношенню до людини є більш жорсткими, ніж для складових екосистеми). Узагальнений показник техногенної небезпеки може бути представлений як:

4

J = Σγ_jJ_j , (5.7)

_j=1

де j – індекс, який нумерує види техногенних небезпек;

γ_j - коефіцієнт приведення j-ого виду небезпеки;

J_j – показник техногенної небезпеки j-ого виду, що визначається за формулою:

J_j = (1/n)α_ijρ_ij А_ij , (5.8),

де i – індекс, який нумерує підвиди техногенної небезпеки, приймає значення від 1 до n;

α_ij – коефіцієнт внутрішнього приведення, що дозволяє співставити величини техногенних небезпек різних підвидів і враховувати «сусідство», тобто накладення впливів різних факторів (ефект сумації). Значення коефіцієнтів можуть встановлюватись на основі аналізу і узагальнення результатів гігієнічних, імунологічних і інших медичних досліджень;

ρ_{ij –} коефіцієнт, що враховує послаблення дії факторів, які визначають небезпеку i-ого виду, на реципієнтів. Для населення значення цього коефіцієнту залежить від рівня соціально- економічного розвитку регіону, соціогенних факторів (усвідомлення людиною важливості збереження свого здоров'я і використання в порівнянні з традиційними для даної місцевості інших джерел забезпечення життєдіяльності: їжі, питної води і др.). Основою для встановлення його значень є результати соціологічних досліджень.

Ця модель побудована на припущенні про лінійності залежності показника техногенної небезпеки від величини відповідних факторів, а також безпорогової дії цього фактора. Це певним чином звужує діапазон використання моделі. Однак, необхідно вказати що, для реальних систем (регіонів з широкопрофільним техногенним навантаженням) більшість факторів задовольняють цим припущення. Нелінійність частіше всього виявляється в екстремальних умовах, частота виникнення яких не висока.

Спочатку для регіону встановлюють характерні для нього значення узагальнених показників техногенної небезпеки для фонової і нижньої межі неприйнятного стану. Потом розраховують значення показника для реальних умов. Якщо останні перевищують рівень прийнятності, то на основі моніторингових досліджень розробляють комплекс заходів для зниження рівня небезпеки.

Необхідно відмітити, що конкретні значення для коефіцієнтів приведення для всіх видів і більшості підвидів техногенної небезпеки не встановлені, що ускладнює практичне використання.

За ступенем відхилення їх від певних норм визначають ряд ситуацій – від нормальної до катастрофічної або кризової. Доки не існує прийнятої схеми ділення екологічних ситуацій за ступенем відхилення від норм (Боков, Лущик). Пропонуються такі варіанти:

Зона екологічного лиха – ділянки території, де в результаті господарської або іншої діяльності відбулись глибокі незворотні зміни навколишнього природного середовища, що викликали суттєве погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деградацію флори і фауни.

Зона екологічної небезпеки – територія, в межах якої систематично порушуються екологічні норми і регламенти, проявляються ознаки деградації компонентів природного середовища, в окремих групах населення рівень екологічно залежних захворювань вище середньостатистичного по області, місту.

Зона екологічної кризи - територія, в межах якої відбувається деградація основних екосистем, природні ресурси знаходяться на грані виснаження, демографічні і медико-екологічні показники систематично гірше середньостатистичних по області, регіону.

Зона екологічної небезпеки і екологічної кризи відрізняються меншою гостротою екологічної ситуації, меншим територіальним охватом, менш значним впливом на якість життя і стан природного середовища.