9 Організація служби медицини катастроф

Медицина катастроф є галуззю медицини і представляє собою систему наукових знань і сферу життя, збереження здоров'я населення при аваріях, катастрофах, надзвичайних ситуаціях та епідеміях, збереження і відновлення здоров'я учасників ліквідації НС.

Служба медицини катастроф організована на всіх рівнях єдиної системи екологічної безпеки.

На загальнодержавному та регіональному рівнях використовуються центри екстреної медичної допомоги і медичні загони спеціального призначення Міністерства Оборони України, установи і формування МВС України, МПС і інші, призначені для участі в ліквідації медично-санітарних наслідків НС, клінічні бази надання екстреної, планово-консультативної, швидкої та невідкладної медичної допомоги населенню, наукові бази.

На територіальному та місцевому рівні – центри медицини катастроф, центри Держепіднагляду із вхідними в них формуваннями, установами, клінічними базами, що розташовані на певній території .

На об’єкті – це санітарні пости, дружини і бригади, призначені для участі в ліквідації наслідків НС.

Формування служби медицини катастроф включають

- рухомі шпиталі, загони, бригади, групи, останні можуть бути штатні і позаштатні (які існують і створюються на час НС).

Основні задачі медицини катастроф:

- розробка і реалізація правових і економічних норм для забезпечення захисту населення і територій від НС;

- здійснення цільових та науково-технічних програм для попередження НС;

- забезпечення готовності до дій органів управління, сил і засобів;

- здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в області захисту населення і територій від НС;

- ліквідація наслідків НС;

- здійснення заходів з соціального захисту населення, постраждалого від НС;

- підготовка населення до дій в умовах НС;

- прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків НС; - реалізація прав населення в області захисту від НС, в тому числі ліквідаторів;

- міжнародне співробітництво в області захисту населення і територій від НС.

Участь в роботі міжнародних організаціях дозволяє залучити на ліквідацію наслідків НС кошти та досвід спеціалістів конкретних галузях:

1. міжнародна спілка медицини катастроф;

2. всесвітня асоціація медицини катастроф і НС;

3. панамериканська організація охорони здоров'я;

4. міжнародна організація «Медицина без кордонів»; (Франція)

5. центр менеджменту катастроф та надання гуманітарної допомоги «Екселенс» (Гонолулу, Гавана);

6. Європейський центр медицини катастроф (СЕМЕНС) (респ. Сан-Марино, відділ медицини катастроф при госпіталі в Амстердамі (Нидерланди);

7. центр міжнародної екстреної медичної допомоги (Германія);

8. всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) (Женева, Швейцарія), діє з 1946 р. як координуючий орган при наданні міжнародної допомоги в області охорони здоров'я.

Основні заходи першої медичної допомоги за терміновістю поділяються на невідкладні і заходи, виконання яких у певних обставинах може бути вимушено відкладене або перенесено на наступний етап медичної допомоги.

До невідкладних заходів належать

- усунення асфікції;

- остановка зовнішньої кровотечі;

- проведення протишокових заходів (новокаїнова блокада, переливання крові) знеболення;

- відсічення концівок, що висять на м'ягких тканинах;

- введення антидотів і інших засобів;

- застосування антитоксичної сиворотки і промивання шлунку.

До заходів, які можуть бути відкладені належить усунення недоліків першої і доврачебної допомоги.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що представляє собою медицина катастроф ?

2. Які особливості організації служби медицини катастроф?

3. Які формування діють на всіх рівнях єдиної системи безпеки?

4. Які основні задачі медицини катастроф?

5. Що дозволяє залучити участь в роботі міжнародних організацій?

6. Які основні заходи першої медичної допомоги?

7. Що належить до невідкладних заходів у разі НС?

Література

1. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2003 році. К.: 2004. – 435 с.

2. Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности: учебное пособие. – Симферополь: СОНАТ, 1998. – 224с.

3. Шумейко В.М., Глуховський І.В., Овруцький В.М., Шевчук Я.В., Шумейко О.В., Глуховський В.В., Овруцький О.В. Екологічна токсикологія . – К: АТ»Видавництво «Столиця»», 1998. – 204 с.

4. Методологічні аспекти щодо визначення екологічних ризиків Устименко В.М. Матеріали Всеукраїнської наукво-практичної конференції. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2007. – с. 14-21

5 Надзвичайні ситуації/під ред.. Шуфрича Н.І.- збірник нормативно-

технічних документів, том 5.- К.: Чорнобильінтерінформ, 2007. – 808 с.

6. [](Чрезвычайные ситуации и гражданская защита №1/2(14/15)2006/2007)

7. Шмандій В.М., Некос В.Ю. Екологічна безпека: підручник для студентів екологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. – 436 с.

8. Мобільні формування державної служби медицини катастроф як механізм управління процесом подолання медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій/ під ред.. Гур'єва С. О. . – К.: 2009.- 384 с.