Тема 3: Громадськість та її думка у сфері паблік рилейш

1. Поняття громадськості

У теорії та практиці паблик рілейшнз одним із ключових є багато­планове поняття «громадськість», оскільки вона є головним об’єктом впливу ПР-діяльності — сформована у зв'язку з певними полі­тичними, економічними, соціальними обставина­ми спільнота людей (специфічна її частина, індиві­ди), яка усвідомлює ці обставини та однаково реагує на них.

Громадськість складається із закритої і систем. Обидві вони є носіями масової свідомості, суб'єктами громадської думки.

У паблик рілейшнз громадськість часто сприймається і як синонім поняття «аудиторія». Проте зв'язок цих двох понять наба­гато складніший, ніж здається на перший погляд. Справді, інколи складаються ситуації, коли між поняттями «громадськість» та «ауди­торія» можна поставити знак рівності. Так трапляється в тих випад­ках, коли окрема група людей розглядається як об'єкт певних форм впливу, як пасивний реципієнт інформації: наприклад, у вигляді лек­ції, звернення.

Однак у теорії та практиці паблик рілейшнз найширше використо­вується ситуаційний підхід, коли під поняттям «громадськість» (ак­тивна аудиторія) мається на увазі будь-яка група людей, що за певних обставин так або інакше згуртувалася навколо конкретних спільних інтересів чи переживань. Такий підхід до визначення поняття «громадськість» був запропонований ще на початку століття американ­ським філософом, представником прагматизму Джоном Дьюї.

Виходячи з цих міркувань, американський дослідник Джеймс Груніг звернув увагу на три фактори ситуаційного характеру, які завдя­ки насамперед комунікації, спілкуванню людей між собою перетво­рюють латентну (приховану) громадськість на активну. Серед цих факторів він називає :

1. Усвідомлення проблеми. Це фактор, що показує, якою мірою лю­ди відчувають зміни в ситуації і тим самим усвідомлюють потребу в інформації.

2. Усвідомлення обмежень. Це фактор, що свідчить, в якій мірі лю­ди відчувають себе пригніченими під дією зовнішніх факторів і шукають шляхів виходу з конкретної проблемної ситуації, що скла­лася. Якщо люди вважають, що здатні щось змінити або мати вплив на проблемну ситуацію, вони шукатимуть додаткову інфор­мацію для того, аби скласти план дії.

3. Рівень включеності. Це фактор, що показує, до якого ступеня лю­ди бачать себе втягнутими у проблемну ситуацію та відчувають її вплив на собі. Тобто чим більше вони бачать себе пов'язаними з ситуацією, тим ще більше вени будуть спілкуватися, шукати нову інформацію з цього приводу.

2. Типологія груп громадськості

До питання групування громадськості фахівці з паблик рілейшнз підходять виключно з прагматичної точки зору, виокремлюючи ті групи, які той або інший інститут вважає «своїми». Тобто йдеться про ті групи громадськості, на які впливає та або інша організація і від ставлення яких до організації залежить ус­піх чи невдача її діяльності.

У літературі з паблик рілейшнз найбільш поширеною, а разом із тим надто узагальненою катетеризацією громадськості є розподіл її на дві групи: зовнішню і внутрішню. Зовнішня громадськість - це ті групи людей, які безпосередньо не пов'язані з організацією: преса, державні органи, працівники сфери освіти, клієнти, мешканці близь­кої до організації місцевості, постачальники тощо. Внутрішня громад­ськість - це групи людей, що належать до складу власне організації: робітники, інженерно-технічні працівники, керівники, акціонери, ра­да директорів тощо.

Більш плідною вважається типологізація громадськості, запропо­нована американським дослідником Джеррі Гендріксом. Для цілес­прямованої, знову ж таки комунікативної роботи будь-якої організа­ції він рекомендує виділяти такі головні групи громадськості:

1. Працівники засобів масової інформації (місцеві, загальнонаціо­нальні, спеціальні канали), включаючи пресу, телебачення, радіо­мовлення та відомчі засоби.

2. Громадськість власне організації, у тому числі керівний і службо­вий персонал центрального офісу, головні обрані й призначені спеціалісти різного профілю, заслужені та почесні члени організа­ції, виробничий персонал різних рівнів, обслуговуючий персонал на виробництві, члени профспілки та інші.

3. Місцева громада, її засоби інформації, лідери груп і керівники місцевих політичних, громадських, ділових, релігійних, культур­них та інших організацій.

4. Інвестори, у тему числі реальні та потенційні, преса з фінансових питань, статистична служба, мережі фінансової та економічної ін­формації, організації страхування тощо.

5. Органи держави, включаючи представників законодавчої, вико­навчої і судової влади центрального та місцевого рівнів, органи місцевого самоврядування тощо.

6. Споживачі, у тому числі персонал власне організації, різні групи споживацької громадськості, активісти захисту прав споживачів, видавництва їда споживачів, місцеві засоби інформації та лідери місцевої громади і місцевих організацій.

7. Громадськість груп особливих інтересів, їх канали інформації, лі­дери та керівники організацій тощо.

У розгорнутому вигляді виокремлюється всього близько 150 різно­манітних груп громадськості.

З точки зору зна­чення ваги громадськості для організації, виокремлюються такі гру­пи громадськості:

1. Головна, другорядна та маргінальна

2. Традиційна і майбутня

3. Прибічники, опоненти і байдужі.

Отже, будь-яка пересічна організація за тієї або іншої ситуації мо­же мати справу з величезною кількістю важливих для неї груп гро­мадськості, з якими вона повинна спілкуватися. їй потрібно бути уважною до особливих інтересів, побажань і проблем кожної з них.