10. Пр у кінці хх століття

Серед наших сучасників, які успішно працювали в галузі ПР, можна назвати таких. З Маргарет Тетчер працювали сер Бернард Інгхем і Брендан Брюс. Серед поставлених зав­дань була повага до особистості прем'єр-міністра, чітке вичленовування своєї аудиторії, в ряді випадків "олюднення" образу "залізної леді". І це вдалося — М. Тетчер залишила­ся в історії зі своїм унікальним іміджем жінки-політика.

Рональда Рейгана привів до перемоги такий дослідник громадської думки, як д-р Річард Верслін Перемога Р. Рейгана базується на точному знанні громад­ської думки.

Ще однією не менш значущою персоною в галузі ПР для Вашингтона є Девід Герген. Він — представник важливої складової нової політичної культури, професіонал, який зай­мається створенням публічних іміджів обраних офіційних осіб. "Кар'єра Девіда Гергена, — пише Майкл Келлі, — є тріумфом іміджу". Він пра­цював з Ніксоном, Рейганом, Картером і знову був призначе­ний Клінтоном. Саме за Ніксона виникла основна ідея кому­нікації іміджу: він не стільки має відповідати реальності, оскільки в дійсності виборці не спілкувалися з лідером осо­бисто, скільки його телевізійній картинці.

11. Стан паблик рілейшнз в Україні

Становлення бізнесу, виникнення нових політичних і громадських структур стимулювало розвиток ПР-діяльності, ПР-структур і в Україні. Ця галузь в нашій країні оцінюється десятками, а то й деколи сотнями мільйонів доларів США. Таке стрімке зростання популярності ПР в Україні зумовлене як активним впровадженням західних зразків ведення бізнесу та політики (зовнішній чинник), так і усвідомлення вітчизняною елітою необхідності застосування конкурентоспроможних технологій у багатьох сферах життєдіяльності суспільства (внутрішній чинник). Але, на жаль, ми ще не зовсім го­тові до цього. Великий інтерес до професії викликали вибори, оскільки політика ста­ла сферою, де закони конкуренції діють найсильніше. Лише потім погляди спеціаліста повернулись у бік комерційних ПР. І, ймовірно, гірше за все поки що розвиваються державні ПР, оскільки рівень конкуренції в них значно нижчий. Нам також поки що бракує глибокого розуміння змісту, методів і прийомів діяльності, фахівців із паблик рілейшнз. Певне коло людей, здебільшого аматорів, що так або інакше почали займатися чи цікавитися питаннями зв'язків із громадськістю, - нечисленне і недостатньо кваліфіковане, що здобуває відповідну освіту переважно на тренінгах або у спеціалізованих бізнес-школах. В Україні практично відсутня продумана і фахово за­безпечена система підготовки кадрів із означеної спеціальності.

У 1995 році створено Українську асоціацію зі зв’язків із громадськістю, яку наступного року прийняли до складу Європейської асоціації ПР, а також регіональну асоціацію в Східній Україні. У 1997 р. відкрито першу українську приватну ПР-агенцію (раніше послуги ПР надавали тільки рекламні агенції повного циклу). У 1999 р. таких агенців було вже п’ять, а 2002 р. – тридцять. Такі посади, як ПР-менеджер, ПР-директор почали з’являтися у 2000 році. Через два роки ринок ПР-послуг повністю відокремлюється від рекламного та стає самостійним. У 2003 р. ПР-фахівці об'єдналися в Українську лігу із зв'язків з громадськістю. Однак вони не можуть задовольнити наші нагальні потреби. Не змо­жуть цього зробити й запрошувані з країн Заходу фахівці з паблик рі­лейшнз. Вітаючи їхню просвітницьку місію, не слід забувати, що захід­ний досвід не в усьому придатний для нашої культури й ментальності. Для цього досить послатися на запозичену рекламну діяльність моло­дих комерційних структур, яка почасти виглядає як наруга над зголод­нілим народом.

Крім того, існує потреба вдосконалення багатьох ПР-технолопй відповідно до особливостей вітчизняного ринку. Усі прийоми, які застосовує сучасний ПР, потрапили до України із Заходу або з Росії, добре себе там зарекомендувавши Однак варто зважати на те, що вітчизняна аудиторія має свій менталітет, а тому багато програм потрібно доопрацьовувати та впроваджувати з урахуванням особливостей українського споживача. В іншому разі організація, замовляючи ПР-кампанію, може змарнувати гроші або, ще гірше, зазнати негативних наслідків.

Якість й ефективність політичних рекламних проспектів також далека від бажаної. Паблисіті та реклама в пресі, мабуть, єдині технології, що застосовуються. Інші, такі, наприклад, як соціальні дослідження, планування й стратегічне планування трапляються дуже рідко.

Розвиток української теорії ПР має свої особливості. Більшість підручників із ПР – звичайні переклади західних авторів або навіть гірше – копії російських підручників. Здебільшого автори таких книг не провели жодної успішної кампанії з ПР. То що ж ми маємо? Західні технології уповільнюють розвиток національного ПР, а внутрішні засоби не працюють узагалі.

Однак, якщо вести мову про зв'язки України, її окремих державних і позадержавних утворень із широкою зарубіжною громадськістю, її окре­мими групами, особливо з впливовими підприємницькими та фінансовими колами провідних країн світу, то тут контактів і взаєморозуміння надто мало. І справа не лише в тому, що наше ринкове законодавство не викликає в них довіри. Під впливом різних обставин, але особливо зав­дяки інформації, що поширюється позаукраїнськими засобами, а також з урахуванням наших власних непрофесійних дій у цій сфері, відсутнос­ті виваженої інформаційної роботи серед зарубіжної аудиторії в уявлен­нях широкої світової громадськості все ще домінує малопоінформована або не досить сприятлива для України громадська думка. Внаслідок на­ша країна сприймається як одна з найкорумпованіших у світі.

На потреби розвитку системи зв'язків із громадськістю мають звер­нути достойну увагу вершині політичні структури України. Адже надто помітним став розрив між сподіваннями народу на поліпшення свого становища та можливостями держави бути на рівні цих сподівань. Щоб не втратити історичного шансу на демократичні перетворення в процесі розбудови країни, ключовим завданням державних і політичних структур України має стати налагодження вза­єморозуміння з широким загалом, розгортання довготривалої програ­ми роз'яснювальної та просвітницької роботи серед населення, особли­во серед тих верств, які зазнають найбільших страждань у перехідний період і об'єктивно готові до різкого соціального протесту. Запобігти можливості соціального вибуху в країні певною мірою могли б профе­сійно діючі структури, що мають справу з громадськістю, людьми.