Перелік питань до самостійної роботи:

Автономія в зарубіжних країнах: сутність та ознаки; спільні та відмінні риси автономного устрою різних країн (обласна автономія в Італії, Автономія Аландських островів в Фінляндії, Автономія Гренландії і Ферерських островів в Данії, Автономні регіони в Індії, Автономія в Іспанії).

Методичні вказівки

Що стосується автономних утворень в зарубіжних державах, то в широкому розумінні цього слова – автономія в державному (конституційному) праві означає надання певній частині держави (Аландські острови в Фінляндії), кільком частинам (двом округам, заселеним в основному гагаузами, в Молдові), всім однопорядковим одиницям (областям в Італії), всім різнопорядковим адміністративно-територіальним одиницям (в Японії) внутрішнього самоуправління, самостійності у вирішенні місцевих питань. Іноді таку автономію називають обласною, маючи на увазі не лише одиниці обласного рівня, але й інші (як в Японії). В більшості випадків під автономією розуміють особливі політико-територіальні одиниці, які створюються з урахуванням національного складу, культури, традицій, побуту компактно проживаючого в них населення (Корсіка у Франції, Північна Ірландія у Великобританії). Саме на автономію такого роду треба звернути основну увагу в ході самостійної роботи.

В залежності від компактного, або розрізненого проживання етнічних або інших спільнот, а також від інших обставин, в зарубіжній літературі використовують три характеристики (види) автономії: персональна, корпоративна та територіальна.

Персональна автономія створюється коли певні етнічні групи або національні меншини проживають розрізнено (Австрія, Угорщина) і створюють свої об’єднання, які в основному займаються питаннями культури, побуту, але можуть брати участь в політичному житті шляхом представництва (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах держави. Таку автономію ще називають культурно-національною.

Корпоративна автономія пов’язана з існуванням лінгвістичних спільнот, для яких інколи резервується певна кількість місць в державному апараті, а держслужбовці, які працюють в цьому районі повинні знати мову та побут місцевого населення, що живе невеликими групами поряд з представниками інших народностей. Судовий процес, викладання в школі здійснюється на місцевій мові. Таку форму автономії мають деякі зареєстровані племена в Індії.

Територіальна автономія може базуватися або етнічних ознаках, або на особливостях культури, традицій, побуту населення певної території. Такі автономії створюються лише у випадку компактного проживання етнічних або інших груп, які мають певні особливості.

В залежності від обсягу повноважень існує дві форми етнотериторіальної автономії: політична (її ще називають державною, законодавчою) та адміністративна.

Політична автономія має деякі ознаки державності. Вона (її органи) наділені законодавчими повноваженнями з місцевих питань (перелік їх, як правило міститься в конституції – наприклад, Італії). Іноді їй належить також право участі у вирішенні деяких загальнодержавних питань, якщо вони зачіпають інтереси автономних утворень (Азорські острови та інші автономії Португалії). В політичних автономіях створюється місцевий парламент, іноді двопалатний. Політична автономія утворює свої органи місцевої виконавчої влади, але на відміну від суб’єктів федерації, які мають іноді власну судову систему, автономні утворення своїх судів не мають. Деякі автономії навіть мають власну конституцію та громадянство (Аландські острови у Фінляндії).

Різні форми політичної автономії існують у Великобританії (Північна Ірландія та Шотландія), Франції (Корсіка), Італії (20 автономних областей), Іспанії (17 автономій), Данії (острів Гренландія), Нідерландах (острів Аруба) тощо.

Адміністративна автономія не має права видавати свої власні закони, хоча її представницькі органи видають нормативні акти в межах своїх повноважень. В адміністративних автономіях судочинство здійснюється на місцевій мові. На ній же видаються газети, викладають в школі, ведеться діловодство тощо.

Адміністративна автономія менш розповсюджена, ніж політична: Великобританія (Уельс), Індія, Сербія (Воєводіна), Китай (більше ста) тощо. В деяких країнах використовується культурно-національна автономія (Швеція, Норвегія, Угорщина, Австрія тощо), існують напівавтономні утворення (для народності марунів, нащадків рабів-втікачів, на Ямайці). В окремих країнах Африки існує міждержавна „кочова автономія” для кочових племен таурнів.